3. Основні ознаки та принципи права.

Ознаки права — це найсуттєвіші характеристики права, ті риси, які відрізняють право від інших правил поведінки (норм моралі, звичаїв, традицій) та відображають його сутність.

Основними ознаками права є:

1) право встановлюється або санкціонується державою, тобто держава, з метою регулювання найважливіших сфер суспільних відносин, виявляє правові потреби суспільства і оформляє їх у нормативно-правових актах;

2) нормативність права, тобто право складається з правових норм як загальнообов'язкових правил поведінки, які встановлюють межі поведінки суб'єктів права. Тим самим право моделює у своїх нормах правомірну поведінку цих суб'єктів. Нормативна основа права складається з трьох головних елементів: дозвіл; припис (веління); заборони. Під дозволом розуміють надання суб'єкту права можливості здійснення позитивних дій на свій розсуд заради задоволення певного інтересу. Припис (веління) встановлює безальтернативне спрямування поведінки суб'єкта права на вчинення будь-яких активних дій. Заборона вимагає безумовного утримання суб'єкта права від певної поведінки, яка визнається протиправною;

3) загальнообов'язковість права, тобто вимоги норм права є обов'язкові для усіх суб'єктів правовідносин, до яких вони звернені, і повинні виконуватися ними без винятків та незалежно від їхнього ставлення до самих норм. Винятки можуть мати місце тоді, коли вони передбачені самим законом;

4) формальна визначеність права, тобто вимоги норм права чітко визначені і офіційно закріплюються державою у визначених формах (у формі правових звичаїв, прецедентів, договорів, нормативно-правових актів). Ці форми мають відповідну структуру, приймаються за встановленою процедурою, підлягають однаковому тлумаченню і застосуванню. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки;

5) системність права, тобто право становить цілісну систему вза­ємопов'язаних, взаємопогоджених і взаємодіючих правових норм, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, що включає інститути, підгалузі та галузі права;

6) державна забезпеченість, тобто держава за допомогою компетентних державних органів не тільки встановлює правові норми, але й забезпечує їх належний захист. Виконання норм права повинне гарантуватися впевненістю виконавців у тому, що вони справедливі і їх вимогам слід підкорятися, правовою освітою і вихованням населення, встановленням державного нагляду і контролю за виконанням Конституції і законів. Особливу роль у державному захисті права відіграє суд, який здійснюючи правосуддя, не обов'язково звертається до застосування державного примусу. Право передбачає можливість застосування примусу до осіб, які не виконують або виконують неналежним чином вимоги правових норм. Підстави, види та міра державного примусу, як і порядок його застосування, суворо регламентовані нормами права. Отже, державний примус виступає як гарантія, передбачена правовими нормами на випадок можливого порушення встановлених правил;

7) регулятивний характер права, тобто право виступає регулятором суспільних відносин, впливає на поведінку і свідомо-вольову діяльність суб'єктів права тощо.

Серед компонентів права важливе місце і значення мають принципи права. Поняття "принцип" у перекладі з латинської мови означає "початок", "першооснова", "первинність". Як правило, принципи права закріплюються або в законодавчих актах, або заповнюють собою зміст правових норм. Вони служать основним орієнтиром всієї правотворчої, правозастосовної і правоохоронної діяльності державних органів.

Принципи права — це основні засади, вихідні ідеї, положення, що відображають зміст права, його сутність і призначення у суспільстві, визначають спрямованість правового регулювання і поширюються на усіх суб'єктів права.

У юридичній науці існують різноманітні підходи щодо класифікації принципів права. Зокрема, залежно від призначення і об'єкта відображення, принципи права поділяються на соціальноправові і спеціальноправові.

Соціальноправові принципи права відображують систему цінностей, властивих суспільству, забезпечують їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу. Вони забезпечують домінування загальнолюдських цінностей над інтересами націй, класів, груп, визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина, єдність суспільних і особистих інтересів.

Спеціальноправові принципи права відображають основні засади формування та існування власне права, як специфічного соціального явища і за сферою дії вони поділяються на загальноправові, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

Загальноправові принципи права характерні для права у цілому, визначають його характер і ознаки, розвиток та формування національної правової системи. Вони діють у всіх галузях права і до них належать:

1) принцип гуманізму — означає визнання людини найвищою со­ціальною цінністю, домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід'ємних природних прав і свобод людини (право на життя, здоров'я, особисту свободу, недоторканість тощо);

2) принцип демократизму — означає закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади та управлінні державними справами, у створенні й удосконаленні законодавства;

3) принцип соціальної справедливості — означає здатність права захищати права, свободи та інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має своє уявлення про справедливість, а також відповідність між практичною роллю різних індивідів у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням;

4) принцип свободи — означає можливість вибору певного варіа­нта поведінки для окремої людини, державних органів і посадових осіб;

5) принцип рівності — означає рівність усіх громадян перед законом, незалежно від національної, статевої, політичної, релігійної належності, соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять та інших обставин, наявність рівних загальногромадянських прав і обов'язків, рівний захист у суді;

6) принцип взаємної відповідальності держави і особи — означає, що вони пов'язані взаємними правами і обов'язками. І тому не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава відповідає перед громадянами за здійснення своєї діяльності (прийняття законів, забезпечення гідного рівня життя людини тощо);

7) принцип законності — означає однакове розуміння і суворе до­тримання і виконання законів і підзаконних нормативно-правових актів усіма суб'єктами суспільних відносин, верховенство закону в системі нормативно-правових актів, неприпустимість зворотної сили законів, відповідальність за вину громадян і посадових осіб.

Галузеві принципи права притаманні конкретній галузі права, які, нарівні з методом і предметом правового регулювання, сприяють індивідуалізації цієї галузі. Наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; принцип забезпечення свободи праці — у трудовому праві; принцип індивідуалізації покарання — у кримінальному праві тощо.

Міжгалузеві принципи права притаманні кільком спорідненим галузям права. Наприклад, принципи гласності, змагальності сторін і незалежності судочинства — у кримінально-процесуальному та цивільно-процесуальному праві; принципи матеріальної відповідальності — у цивільному та трудовому праві тощо.

Принципи інститутів права діють у межах однорідних суспі­льних відносин, що регулюються нормами певного інституту права і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права. Наприклад, принцип не сприйняття подвійного громадянства — інститут громадянства у конституційному праві; принцип добровіль­ності цивільно-правових угод — інститут цивільно-правових угод у цивільному праві тощо.