5. Джерела та система цивільного права.

Джерела цивільного права - це форма вираження цивільно- правових норм, що мають загальнообов’язковий характер. У цивільно-правовій системі України основним джерелом цивільного права є нормативно-правовий акт, а в окремих випадках - також звичай та договір.

Юридичне значення джерела цивільного права полягає в тому, що лише виражені в такому джерелі норми права можуть застосовуватися для регулювання відповідних відносин. Формально не визнане джерело права, як і наявні в ньому правила поведінки, не має юридичного (загальнообов'язкового) значення.

До джерел цивільно-правових норм звичайно відносять цивільне законодавство і цивільно-правовий звичай. Систему джерел цивільного права становлять: 1) законодавство (нормативно-правові акти); 2) міжнародні договори; 3) правові звичаї, зокрема, звичаї ділового обороту; 4) судовий прецедент, у випадках, прямо передбачених законом. В Україні джерелом права визнаються судові прецеденти Європейського суду із захисту прав людини.

Під системою цивільного права слід розуміти порядок розміщення норм цивільного права в його головних кодифікованих актах. Структуризація цивільно-правових елементів проводиться не стихійно, а на підставах вироблених наукою і практикою загальних підходів. Існують такі підходи до побудови системи цивільного права.

Інституційний підхід – розподіл правових норм за окремими інститутами.

Пандективний підхід – це виділення загальної частини цивільного права і відокремлення речового права від зобов’язального.

Первинними структурними підрозділами системи цивільного права являються інститути - групи норм, розраховані на регулювання визначених видів чи сторін громадських відносин, які складають предмет цивільного права. Наприклад, Самостійними інститутами цивільного права є: позовна давність, купівля-продаж, право власності і ін.

Всі норми цивільного права поділені на дві частини: - загальну і особливу.

В загальній частині є інститути, які включають в себе норми, які вирішують питання загальні для всіх відносин: це правоздатність і дієздатність, юридичні особи, представництво та довіреність.

В особливій частині є інститути, які регулюють окремі види відносин з врахуванням тільки їх специфічних особливостей. Наприклад, власність, зобов’язальне право, авторське право, право на винаходи та раціоналізаторські пропозиції, спадкове право та ін.

6. Поняття та зміст права власності. Види форм власності

Право власності – це сукупність правових норм, що регулюють і закріпляють суспільні відносини, які виникають у зв’язку з присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами і державою, які надають названим суб’єктам рівні права та обов’язки по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Право власності розглядають як в об’єктивному, так і суб’єктивному аспектах. В об’єктивному аспекті право власності — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. У суб’єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника по володінню, користуванню і розпорядженню майном.

Право володіння - право фактичного, фізичного та господарського панування особи над річчю, яке полягає у можливості особи безпосередньо тримати належну річ у себе. Володіючи річчю, власник ставиться до неї як до своєї, йому належної.

Право користування – право на здобуття з речі її корисних властивостей, привласнення плодів та прибутків, що приносяться річчю. Воно часто невіддільне від правомочності володіння, бо для користування річчю необхідно якнайменше нею володіти.

Право розпоряджання – право власника визначити юридичну долю майна – встановити різні конкретні правовідносини з третіми особами з приводу майна, що йому належить, припинити чи обмежити своє право власності.

Узагальнення всіх бачень структури або системи права власності дозволяє виявити таку ієрархію між типами, формами та видами:

типи – публічна та приватна власність;

форми – в рамках публічного типу - власність Українського народу, державна та комунальна; в рамках приватного тилу - юридичних та фізичних осіб;

види - в рамках кожної з форм:

• види державної власності - власність держави Україна, іноземних держав, державного утворення - АРК;

• види комунальної власності - власність територіальної громади села, селища, міста, району в місті;

• види приватної власності фізичних осіб-громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства;

• види приватної власності юридичних осіб-товариств та установ.