Змістовий модуль 1.2. Основи теорії держави і права Тема 3. Норми права

1.Поняття та основні ознаки правових норм

2. Види правових норм

3.Структура правової норми: гіпотеза, диспозиція, санкція

1. Поняття та основні ознаки правових норм

Правові норми — це такі правила поведінки, які спрямовані на регулювання найважливіших та різноманітних суспільних відносин, офіційно встановлюються, гарантуються, забезпечуються та охороняються державою або іншими суб'єктами, мають загальнообов'язковий, формально визначений характер, регламентують правовий статус суб'єктів правовідносин, а також регулюють відносини у часі, просторі та за колом осіб.

Зміст правових норм розкривається через ті основні ознаки і риси, за якими вони відрізняються від інших соціальних норм у суспільстві.

Ознаки правових норм:

— правові норми спрямовані на регулювання найважливіших та різноманітних суспільних відносин для задоволення основних потреб та інтересів громадянського суспільства і держави. Саме тому за своїм змістом вони можуть мати моральний, соціально-економічний, політичний, екологічний та інший соціальний характер;

— правові норми мають офіційний характер:

а) встановлюються (приймаються) органами державної влади;

б) санкціонуються державою (через ратифікацію міжнародно-правового акта парламентом, делегування повноважень державою на прийняття нормативних актів іншими суб'єктами);

в) гарантуються та забезпечуються державою;

г) охороняються державою та всім суспільством від порушень;

— правові норми мають загальнообов'язковий характер,

а їх дія не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю її (норми) застосування;

• правові норми мають формально визначений характер — вони відображаються в системі законодавства держави та в інших формах (джерелах) права (нормативно-правових договорах, правових прецедентах та ін.), а тому їх чинність виникає та припиняється за спеціальною процедурою;

• правові норми виражають (встановлюють) правовий статус суб'єктів правовідносин (тобто їх права і обов'язки, повноваження), а тому виступають моделями цих правовідносин;

• правові норми мають чинність у часі (наприклад, безперервна дія норм у часі або час набрання чинності нормативним актом); просторі (поширюються на певну територію), діють за колом неперсоніфікованих суб'єктів (наприклад, поширюються лише на громадян певної держави або іноземців);

• правові норми виконують загальносоціальні і спеціально-юридичні функції: інформаційні, орієнтаційні, комунікативні, ідеологічні, управлінські, організаційні, превентивні, регулюючі, заборонні, дозвільні, заохочувальні, охоронні, оцінювальні та ін.

2. Види правових норм

Класифікація правових норм відбувається за наступними критеріями:

1. За предметом правового регулювання (за галузями права) відповідно до природи та змісту суспільних відносин:

• норми міжнародного права;

• норми конституційного права;

• норми адміністративного права;

• норми цивільного та інших галузей права;

2. За функціональним призначенням:

• відправні норми — полягають у найбільш загальному ха­рактері, мають високий ступінь абстрагування і містять від­правні начала, основи правового регулювання суспільних від­носин: норми-начала (містять положення, що закріплюють основні підвалини суспільного та державного устрою); нор-ми-принципи (закріплюють вихідні принципи права); визна­чально-установчі норми (містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права та правових інститутів, предмет та метод правового регулювання); норми-дефініції (містять визначення певних правових категорій і понять);

• норми-правила поведінки — безпосередньо регулюють поведінку учасників суспільних відносин.

3. За природою об'єкта регулювання:

• матеріальні норми — встановлюють правила поведінки, права й обов'язки суб'єктів щодо певних об'єктів суспільних відносин (наприклад, норми цивільного права регулюють майнові та особисті немайнові відносини);

• процесуальні — регламентують порядок, форми та ме­тоди реалізації прав і обов'язків, встановлених у матеріальних нормах (так, норми цивільного процесуального права регулю­ють порядок розгляду цивільних спорів).

4. За функціональною спрямованістю:

— регулятивні (правоустановчі) — встановлюють права й обов'язки суб'єктів;

— правоохоронні — регламентують способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, установлених регулятивними нормами.

5. За природою характеру приписів:

• зобов'язувальні — закріплюють обов'язки певних суб'єк­тів;

• заборонні — містять заборону стосовно здійснення тих або інших дій;

• уповноважуючі — наділяють суб'єктів певними правами;

• заохочувальні — надають суб'єктам певні пільги та пере­ваги у випадках вчинення ними певних діянь.

6. За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів:

• категоричні (імперативні) — приписують чітко визначені дії, закріплюють вичерпний перелік і зміст прав та обов'язків суб'єктів;

• диспозитивні — встановлюють певні права й обов'язки суб'єктів, але за згодою суб'єктів допускають доповнення останніх або певне відхилення від їх реалізації;

• рекомендаційні — передбачають моделі бажаної, але необов'язкової поведінки;

• заохочувальні — встановлюють засоби заохочення щодо вчинення корисних та бажаних як для суспільства, так і дер­жави дій.

7. За юридичною силою:

• норми законів;

• норми підзаконних актів.

8. За суб'єктами правотворчості:

• норми, прийняті на загальнонародних референдумах;

• норми органів державної влади;

• норми, що прийняті суб'єктами місцевого самовря­дування;

• норми інших суб'єктів громадянського суспільства.