4. Порядок зміни облікової політики підприємства

Виходячи із принципу послідовності, підприємствам необхідно забезпечувати постійне (з року в рік) застосування вибраної ними облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених п. 9 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», а саме:

• якщо змінюються статутні вимоги;

• якщо змінюються вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

• якщо зміни облікової політики забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства [86].

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

• подій чи операцій, що за змістом відрізняються від попередніх подій чи операцій;

• подій чи операцій, що не відбувалися раніше.

Наприклад, у статуті підприємства не було передбачене створення резерву коштів для додаткового пенсійного забезпечення. Засновники приймають рішення про його створення, у зв'язку з чим до статуту вносяться поправки. На підприємстві формується політика стосовно порядку створення й обліку такого резерву. Оскільки ці операції не здійснювалися раніше, вони не можуть вважатися зміною облікової політики, незважаючи на те, що змінилися статутні положення.

Прикладом зміни облікової політики може бути вибір нового методу оцінки вибуття запасів – за середньозваженою собівартістю замість раніше застосовуваного методу нормативних витрат. Таке рішення має бути обґрунтоване, тобто новий метод повинен забезпечувати достовірніше відображення операцій з вибуття запасів у фінансовій звітності підприємства.

Облікова політика застосовується щодо подій та операцій з моменту їх виникнення, за винятком випадків коли суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно, тоді вона поширюється лише на події та операції, що відбуваються після зміни облікової політики.

Вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів відображається у звітності шляхом:

– коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року; якщо такі помилки впливають на величину нерозподіленого прибутку (непокритого збитку);

– повторного надання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Розпорядчий документ про облікову політику може бути прийнятий як базисний на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносяться зміни з визначеного часу. У разі внесення до облікової політики змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту або істотно впливають на її зміст, розпорядчий документ про облікову політику доцільно повністю викласти в новій редакції.

Облікова політика підприємства та її зміни розкриваються у примітках до річної фінансової звітності в описовій формі або прикладанням копії розпорядчого документу про встановлення і змінення облікової політики (пп. 23, 25). Для цього використовують відповідну форму “Розкриття облікової політики”. Вона повинна містити інформацію про методичну складову облікової політики, через яку реалізується політика складання фінансової звітності, та про внесені зміни до облікової політики підприємства. Подання розробленої форми у складі Приміток до річної фінансової звітності дозволить систематизувати інформацію про облікову політику підприємств для її надання зовнішнім користувачам, можливість здійснювати порівняльний аналіз та забезпечить її порівнянність.

Ця вимога ще раз підкреслює важливість формування облікової політики, оскільки примітки є одним з елементів фінансової звітності підприємства. Крім того, розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності є передумовою порівнянності фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств, тобто користувачі отримують можливість оцінити, наскільки зіставлювані дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого періоду, того чи іншого підприємства. У разі зміни облікової політики підприємству потрібно розкривати:

• причину та сутність зміни;

• суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обґрунтування неможливості її достовірного визначення;

• факт повторного надання порівняльної інформації у фінансових звітах або недоцільність її перерахування.

Внесення змін до облікової політики підприємств включає: уточнення випадків здійснення коригувань (при зміні вимог законодавства, у разі забезпечення зміною адекватності облікової політики умовам діяльності підприємства); визначення порядку документального оформлення, який передбачає складання розпорядження керівника (власника), в змісті якого вказується причина та обґрунтованість зміни, характер зміни та відповідальні особи; викладення Положення про облікову політику у новій редакції до початку нового звітного року; способи відображення наслідків внесених змін у фінансовій звітності.

ТЕМА 2

ЕЛЕМЕНТИ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

Ключові поняття:

Принцип бухгалтерського обліку – правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Елементи облікової політики – це принципи, методи і процедури, що використовуються для відображення відповідної статті фінансової звітності.

Метод бухгалтерського обліку – це сукупність способів та прийомів, що забезпечують одержання, обробку та видачу облікової інформації з метою її використання в управлінні підприємством

Процедура у бухгалтерському обліку – це послідовність дій і записів, які має виконати бухгалтер у процесі своєї роботи.

Суттєвість – характеристики облікової інформації, які визначають її здатність впливати на рішення користувачів фінансової звітності.

Поріг суттєвості – абсолютна або відносна величина, яка є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації.

Оцінка – це процес визначення вартості об’єктів обліку у грошовому виразі.

Облікова оцінка – це попередня оцінка, яка використовується підприємством з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошових коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Основна діяльність – операції пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг) які є метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходів (50% і більше).

План рахунків – систематизований перелік рахунків, за допомогою якого здійснюється нагромадження та групування облікової інформації про господарську діяльність підприємства з метою задоволення інформаційних потреб різних груп користувачів.

Рахунок обліку – це спосіб групування за певною системою фінансово-економічної інформації для її поточного відображення у бухгалтерському обліку.

Синтетичний рахунок – це рахунок, на якому облік об’єктів господарювання ведеться узагальнено за економічно однорідними групами.

Субрахунок – це спосіб групування економічно однорідних аналітичних рахунків.

Аналітичний рахунок – це рахунок, призначений для обліку окремих об’єктів господарювання.

Робочий план рахунків – це систематизований перелік синтетичних рахунків, субрахунків та рахунків аналітичного обліку, яким користується підприємство при відображенні господарських операцій, активів, капіталу та зобов’язань.

План лекції

1. Структурні елементи облікової політики підприємства

2. Принципи бухгалтерського обліку та їх практичне застосування

3. Методичні прийоми, способи та процедури обліку

4. Оцінка як елемент облікової політики підприємства

5. Поріг суттєвості та його застосування в обліковій політиці

6. Операційний цикл як складова облікової політики підприємства

7. Сутність, призначення робочого плану рахунків та порядок його розробки

1. Елементи облікової політики підприємства

Облікова політика складається із структурних компонентів, що забезпечують її реалізацію. До складу таких компонентів належать:

• об’єкти облікової політики (будь-яка позиція підприємства з організації та ведення бухгалтерського обліку, щодо якої є альтернативні варіанти),

• елементи облікової політики (можливі методичні прийоми, способи та процедури, що обираються з числа загальноприйнятих з урахуванням особливостей діяльності підприємства, тобто принципи, методи і процедури, що використовуються для відображення відповідної статті фінансової звітності);

• складові облікової політики – організаційні, методичні та технічні методи і способи, що відповідають рівням системи бухгалтерського обліку та забезпечують її цілісність.

Листом Міністерства фінансів України визначено елементи облікової політики підприємства, які розкриваються у Наказі «Про облікову політику» [74]:

1. методи оцінки вибуття запасів;

2. періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

3. порядок обліку (ідентифіковано чи загалом) і розподілу транспортно-заготівельних витрат;

4. окремий субрахунок обліку транспортно-заготівельних витрат;

5. методи амортизації необоротних активів;

6. вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

7. клас 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку;

8. періодичність (період) зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

9. методи обчислення резерву сумнівних боргів;

10. перелік створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

11. порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

12. сегменти, пріоритетний вид сегмента, засади ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

13. перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, база їх розподілу;

14. перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

15. порядок визначення ступеню завершеності робіт за будівельним контрактом; дати визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;

16. база розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

17. поріг суттєвості щодо окремих об'єктів обліку;

18. переоцінка необоротних активів;

19. періодичність відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань;

20. окремий баланс філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів підприємства.

Бухгалтерський облік для спостереження, реєстрації, групування, зведення та передавання інформації про факти господарського життя використовує певні методологічні та методичні способи та прийоми, які безпосередньо впливають на оцінку активів капіталу та зобов’язань підприємства, а тому на результати його діяльності. Наприклад, застосування контрактивних рахунків безпосередньо впливає на оцінку активів (знос основних засобів та нематеріальних активів зменшує первісну вартість об’єктів; резерв сумнівних боргів регулює оцінку дебіторської заборгованості), облік доходів та витрат господарюючих суб’єктів за методом нарахування змінює обсяги прибутків (збитків) поточного звітного періоду, а принцип переоцінювання активів за реальною вартістю відповідно коригує обсяги та структуру капіталу. Це зумовлює важливість вибору раціональних методів та процедур оцінки та обліку об’єктів господарювання, тому для формування ефективної облікової політики необхідно детально ознайомитись із особливостями кожного структурного компоненту, що дозволить забезпечити їх оптимальне застосування.

2. Принципи бухгалтерського обліку та їх практичне застосування

Під принципом (від лат. рrincipium – начало або основа) розуміють базисне положення, яке визначає усі наступні твердження, що з нього витікають. Енциклопедія цей термін визначає наступним чином: «Принцип – основне вихідне положення будь-якої теорії» [3, с. 588]. Принципи є основою усіх наступних правил обліку, саме вони покладені в основу вибору підприємством усіх методів і процедур оцінки та обліку об’єктів господарювання, тому від їх розуміння бухгалтерами залежить раціональність і оптимальність облікової політики.

Взаємозв’язок принципів формує бухгалтерський облік як процес, його методологію та систему організації, тому для того, щоб бухгалтерський облік міг виконувати власну роль (функцію) “мови бізнесу” його побудова повинна відповідати загальновизнаним у світовій практиці принципам. Принципи є правилами, якими необхідно керуватись при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій та відображенні їх результатів у фінансовій звітності. Єдність таких правил в усіх галузях вітчизняної економіки забезпечує єдині підходи до формування звітності: «Можливі дві ситуації: або бухгалтер як суддя керується комплексом нормативних документів, або йому надається свобода у прийнятті методологічних рішень» [109, с. 26]. У першому випадку йдеться про нормативні документи, а у другому – про певні принципи, які допомагають бухгалтеру осмислити кожну конкретну ситуацію і прийняти відповідні професійні рішення щодо здійснення відповідних заходів, тобто саме застосування принципів забезпечує реалізацію самостійності суб’єктів господарювання щодо застосування альтернативних методів оцінки і обліку.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах [73]:

обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Принципи мають практичне призначення, тому бухгалтер повинен опанувати практику їх застосування для оцінки або обліку майна підприємства, його витрат, доходів та фінансових результатів. Наприклад, безперервність (спадкоємність) означає збереження облікової методології, оцінки і перехідних сальдо рахунків підприємством, яке не має наміру чи потреби ліквідуватися, або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності і залишатиметься таким у подальшому (хоча б протягом наступного звітного періоду).

Реєстрація облікових операцій проводиться згідно принципу безперервності, зміст якого полягає у тому, що виникнувши, підприємство буде існувати вічно. Це дозволяє ефективно обрахувати фінансові результати, відмовившись від спроб переоцінки об’єктів обліку. Насправді, якщо підприємство існує вічно, то немає потреби переоцінювати його активи, якщо воно ліквідується, то активи переоцінюються за ціною, що буде реально за них сплачена. Якщо ж фірма продається цілком, то складати ні ліквідаційний, ні вступний баланси не потрібно, тому що зміна власника фірми її не змінює. При зміні власника фірми система обліку може бути залишена попередньою, тобто зберігається незмінною.

Фінансова звітність формується методом нарахування, а не касовим методом. Це означає, що доходи, відображені у звітності, є доходами, визнаними у цьому звітному періоді, а не грошовими коштами, що надійшли за цей період. Аналогічно і витрати відображуються у звіті про фінансові результати у момент їх здійснення, а не у момент сплати грошових коштів, наприклад, постачальникам за сировину і матеріали. Серед переваг методу нарахування виділяють наступні:

1. доходи і витрати фірми співвідносяться не з певним моментом, а зі звітним періодом, тому що господарська діяльність – це безперервний процес, а не серія стрибків, що періодично виникають;

2. кожна витрата засобів (ресурсів) робиться так чи інакше заради одержання певних доходів і такий зв’язок може бути простежений лише за методом нарахування;

3. розподіл витрат у часі пов’язаний із одержанням доходів, тобто взаємозв’язок доходів і витрат зумовлює рівномірний розподіл фінансових результатів у межах кожного звітного періоду. При методі нарахування придбання машини означає не збільшення витрат діяльності, а зміну структури майна фірми. При цьому на протязі терміну амортизації майна будуть зростати витрати і, відповідно, зменшуватись прибуток;

4. нарахування доходів і витрат дозволяє виявити моменти виникнення зобов’язань і вимог, які безумовно мають бути присутніми у сучасному обліку.

Основним недоліком методу нарахування є відображення прибутку раніше одержання грошей. Однак це не слабкість методу, а його сила [109, с. 36]. Він змушує продавати цінності тим, кому продавець вірить, і послідовне проведення його у життя означає не розорення промисловості, а лише перерозподіл власності, її перехід з рук бездільників у руки здібних, енергійних осіб.

Крім затверджених принципів бухгалтер має використовувати і інші принципи, що вироблені обліковою практикою і обґрунтовані наукою. Одним з основних таких принципів є принцип цілісності, за яким облікові показники є єдиною системою, що задана в інтересах управління господарськими процесами. Бухгалтер зобов’язаний осмислювати господарські процеси, що відбуваються на його підприємстві, як систему, висловлюючись мовою Гегеля «понять, що само рухаються». При цьому поняття не лише описують, символізують певні прояви господарської діяльності підприємства, але й виступають її субстанціональними (змістовними) елементами. Але, тут є небезпека впасти у крайність: послідовне проведення цього принципу призведе до стирання особливостей між усіма елементами, що становлять систему бухгалтерського обліку. При надмірному зосередженні на індивідуальних особливостях кожного елементу є ризик, можливо загубитись у глибинах тих інтелектуальних лабіринтів, якими є інформаційні системи кожного окремо взятого підприємства. При цьому важливо пам’ятати правило великого поета та бухгалтера К. Горація: «У кожній справі є дві межі, по обох сторонах яких лежить лож» [109, с. 31].

Цілісність зумовлює відповідність системи бухгалтерського обліку завданням управління господарськими процесами, тобто усі елементи обліку, які не можуть впливати на процеси, як зайві повинні бути вилучені із системи обліку [109, с. 31].

Принцип самостійності проявляється у юридичній самостійності (суверенності) фірма, у якій ведеться рахівництво, відносно власника (власників). Власність фірми не є власністю її господаря, а власність господаря не є власністю фірми. Цей принцип застосовується в усіх системах рахівництва: «Рахівництво завжди ведеться від особи господарства, а не його власника» [109, с. 94]. З цього принципу витікає, що у рахівництві (на практиці) рахунки, що відображують майно і зобов’язання власника та його підприємства, мають бути відокремлені і відповідальність за зобов’язаннями одне одного не повинна перехрещуватись, пересікатись, а вклад власника потрібно розглядати як борг фірми перед ним.

За принципом реєстрації жодний факт господарського життя не може розглядатись як істинний або дійсний, якщо його не зареєстровано у первинному документі і лише первинний документ є достатнім підґрунтям того, «чому саме справа обстоїть так, а не інакше», причому реєстрація фактів тягне за собою наступну реєстрацію документів» [109, с. 32]. Творець сучасної статистики Адольф Кетле сформулював вимоги, найбільш значущі для побудови правильної системи обліку. По-перше, при обстеженні потрібно використовувати лише безумовно необхідні відомості; в обліку часто практикують одержання відомостей, без яких цілком можна обійтися, відомості про всяк випадок, для архіву, тощо. Це так звана надлишкова інформація. Вона дорожчає і загромаджує облік, уповільнює одержання дійсно необхідної інформації. По-друге, при спостереженні необхідно вимагати лише тих показників, які можуть бути одержаними. Незнання господарниками методології обліку часто приводить до того, що від бухгалтерів вимагається інформація якої у них немає і бути не може [109, с. 33].

Вищевикладене дозволило сформулювати два закони реєстрації облікової інформації, на яких має базуватись документування господарських операцій:

1. факти господарського життя підлягають реєстрації лише у тих обсягах, який дозволяє впливати на процеси господарювання шляхом їх управління;

2. витрати на реєстрацію фактів за жодних обставин не повинні перевищувати економічного ефекту від управлінських рішень, одержаних за рахунок, на основі заново одержаних показників.

Інформація, що зареєстрована всупереч таким законам, є надлишковою. Бухгалтер повинен зробити усе, застосувати усіх заходів, щоб ліквідувати її в обліку, уникнути її збирання. Одержання такої надлишкової, непотрібної інформації руйнує цілісність системи обліку і робить її економічно невиправданою.

Застосування принципу реєстрації дозволило обґрунтувати критерії корисності облікової інформації [104, с. 40]:

• зв’язок інформації з метою управління;

• можливість забезпечення управління релевантною інформацією (relevant (англ.) - та, що стосується справи);

• перевищення ефекту від інформації над витратами з її отримання та обробки;

• регулювання системи управління на основі отриманої інформації

3. Методичні прийоми, способи та процедури обліку

Ведення бухгалтерського обліку базується на застосуванні певних методичних прийомів. Метод (від грецьк. methodos – шлях пізнання, дослідження, теорія, вчення) – спосіб досягнення мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного засвоєння, пізнання дійсності. Кузмінський А.М. вважав, що метод бухгалтерського обліку – це сукупність способів та прийомів, що забезпечують одержання, обробку та видачу облікової інформації з метою її використання в управлінні підприємством [45, с. 81]. До них належать:

• систематичне та хронологічне спостереження (документація та інвентаризація);

• вимірювання господарських операцій (оцінка і калькуляція);

• реєстрація та класифікація показників обліку з метою їх систематизації (рахунки і подвійний запис);

• узагальнення інформації та забезпечення нею потреб апарату управління (баланс, звітність).

Застосування методичних прийомів і способів обліку дозволяє сформувати масив облікових показників, а також його обробити, трансформувати в облікову інформацію, призначену як для апарату управління підприємством, так і для зовнішніх користувачів, тому методологія обліку є відправним моментом для моделювання облікового процесу. Для успішної роботи бухгалтер повинен оволодіти усіма технічними прийомами практичної реалізації кожного методичного прийому, адаптувавши їх до специфіки діяльності підприємства та його організаційно-технологічної структури, що знаходить відображення в обліковій політиці у вигляді певних методів оцінки та обліку, щодо яких нормативно-методологічна база передбачає більш ніж один їх варіант. Для запровадження оптимальної методики обліку необхідно визначити на яких рівнях ведеться облік (склади, бухгалтерія, окремі виробничі підрозділи), визначити методику обліку (порядок складання документів, ведення поточного обліку та складання звітності), а також способи його ведення та склад організаційно-технічного забезпечення.

Процедура (франц. procedure від лат. procedo - просуваюсь) – установлений порядок ведення будь-якої справи. У бухгалтерському обліку процедура є послідовністю дій і записів, які має виконати бухгалтер у процесі своєї роботи.

Я.В. Соколов довів, що «процедура лежить в основі рахівництва і саме вона визначає усю практичну роботу бухгалтера». Бути бухгалтером-практиком означає володіти цією процедурою, вміти за її допомогою розв’язувати облікові завдання, тобто реєструвати факти господарського життя, відображувати господарські процеси та управляти ними» [109, с. 47]. Бухгалтерська процедура є послідовністю вирішення облікових завдань шляхом кваліфікації фактів господарського життя, тобто їх реєстрації, групування та інтерпретації (аналізу). Мета процедури – створити можливість для прийняття управлінських рішень.

Кваліфікація (лат. qualification від слів: quails – який, якої якості + facere - робити) – встановлення типу факту господарського життя. Її покладено в основу процедури. Вона зобов’язує бухгалтера оцінювати кожний документ і групувати факти господарського життя згідно до прийнятих методологічних принципів.

Реєстрація (лат. registrum – список, перелік) – фіксація фактів господарського життя згідно до принципів бухгалтерського обліку на будь-якому носії інформації.

Групування – об’єднання фактів господарського життя за будь-якою спільною ознакою, спільною основою.

Інтерпретація (аналіз) – розуміння показників, один з принципів бухгалтерського обліку.

Можливість прийняття рішень – лежить за межами бухгалтерської процедури, але саме рішення дозволяють її зробити необхідною і ефективною.

В.Ф. Палій та Я.В. Соколов виокремлюють у процедурі етапи: інвентаризація, вступний баланс, журнал, головна книга, оборотна відомість і завершальний баланс [66, с.62]. Саме їх раціональна побудова, що реалізується у виборі форми обліку на підприємстві, є об’єктом облікової політики, а тому потребує детального дослідження. До реєстрації бухгалтер вдається при складанні вступного балансу, журналів, Головної книги. Групування сконцентроване у Головній книзі та обігових відомостях, інтерпретація – у заключному балансі та частково у Головній книзі.

Балансове узагальнення є завершальною процедурою обробки облікових показників. Воно проводиться за допомогою матеріальних носіїв інформації, завершення процедури обробки облікової інформації здійснюється щомісячно шляхом складання Головної книги, підрахунку у ній підсумків окремо за активними і пасивними рахунками (сальдо і оборотів). Суб’єкти підприємницької діяльності обирають спосіб узагальнення, що найбільш відповідає особливостям їх діяльності. Для узагальнення обирають Головну книгу, оборотно-сальдову відомість та інші способи узагальнення облікової інформації, які забезпечують виконання поставлених завдань із найменшими витратами, тобто необхідно обирати раціональні форми носіїв інформації.