2. Сутність та значення облікової політики підприємства

Бухгалтерський облік є інформаційною системою, що забезпечує суб’єктів господарювання інформацією для прийняття управлінських рішень, тому він є безпосередньою складовою інформаційної інфраструктури ринкового середовища. Основною метою державного регулювання системи обліку є створення умов для реалізації політики економічного зростання шляхом удосконалення нормативно-правового забезпечення управління: “Бухгалтерський облік, з одного боку, є інструментом державного регулювання, а з іншого – його об’єктом. Саме через регламентацію методологічних засад бухгалтерського обліку та фінансової звітності усіх суб’єктів господарювання держава встановлює змістовні аспекти інформаційної інфраструктури національної економіки” [50, с. 40]. Запровадження для усіх суб’єктів підприємницької діяльності єдиних підходів з оцінки та обліку майна, зобов’язань та власного капіталу забезпечує формування порівнянної та достовірної інформації щодо їх фінансово-майнового стану, доходів, витрат та фінансових результатів, що дозволяє користувачам звітності узагальнювати облікову інформацію як у цілому по країні, так і за різними звітними періодами, визначаючи динаміку та тенденції розвитку певних регіонів, галузей та окремих підприємств.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» [73] і п. 3 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» [82] «облікова політика – сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності».

Але, на наш погляд, наведене тлумачення облікової політики відзначається суттєвими суперечностями і не повністю розкриває сутність та зміст означеного поняття, що негативно впливає на вибір принципів, методів та процедур обліку. Дослідження структури облікового процесу показало, що складання фінансової звітності є його підсумковим, завершальним етапом, який безпосередньо базується на обліковій інформації, що сформована на попередніх облікових етапах, тобто у процесі ведення бухгалтерського обліку. Т.В. Барановська встановила, що основна відмінність між обліковою та балансовою політикою підприємств (остання є аналогом облікової політики в обліковій системі країн Західної Європи) полягає в межах дії кожної з них (для облікової політики – організація та ведення обліку; для балансової – складання фінансової звітності). Це дозволило їй поглибити зміст поняття “облікова політика підприємства” та розглядати її як «комплекс методичних прийомів, способів і процедур організації та ведення обліку, що обираються підприємством самостійно, виходячи з особливостей його діяльності з метою забезпечення захисту прав й інтересів власника (власників, учасників)” [2, с. 12]. Це розширює межі облікової політики від інструменту формування фінансової звітності до інструменту управління обліком на підприємстві (облікова політика охоплює організацію та ведення бухгалтерського обліку). У наведеному визначені підкреслюється зв’язок між можливостями підприємства при виборі методів та способів обліку та необхідністю дотримуватися нормативної бази.

У науковій літературі досі не сформовано єдиних підходів щодо визначення облікової політики, але більшість науковців облікову політику визначають як сукупність способів ведення бухгалтерського обліку [61,с. 9]. На думку проф. Φ. Φ. Бутинця облікова політика, крім ведення обліку, включає питання його організації [63, с. 4]. Без організації не буває ведення обліку: якщо не дотримуватись цього правила, то хибно формується вся система підготовки об'єктивної та достовірної звітності. Г.О. Партін і А.Г. Загородній, досліджуючи вплив облікової політики на результати фінансово-господарської діяльності, визначають її елементом фінансового менеджменту та пропонують її розробляти у двох аспектах - методичному і організаційному [69, с. 60]. Л. Пантелейчук і Г. Ямборко облікову політику розглядають елементом організації бухгалтерського обліку [с. 128; с. 28].

С.В. Свірко визначає “облікову політику як сукупність облікових принципів, методів, процедур та заходів для забезпечення якісного, безперервного проходження інформації від етапу первинного спостереження до узагальнюючого - складання звітності”. При цьому, в обліковій політиці виділяє дві рівноцінні частини – методологічну і організаційну, кожна з яких має власну роль і призначення. Зокрема, “організаційна складова облікової політики регулює у повному обсязі механізм організації бухгалтерського обліку в кожній конкретній установі” [106,с. 33].

Наведені визначення дозволяють тлумачити облікову політику сукупністю принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку та складання і подання фінансової звітності. Це дозволяє застосовувати єдині методи, принципи і процедури оцінки і обліку на усіх трьох етапах облікового процесу, що забезпечує його оптимальність та раціональність за рахунок цілісності, єдності та наступності методів оцінок та обліку.

Облікова політика розробляється на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Повноваження власника (власників) підприємства встановлювати облікову політику реалізується через визначення у розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку і процедур, щодо яких нормативно-методична база передбачає більш ніж один їх варіант. Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур до такого розпорядчого документу включати не доцільно, як імперативні для застосування підприємством норми [74].

Основне призначення облікової політики полягає в:

• упорядкуванні облікового процесу на підприємстві;

• забезпеченні методологічного і методичного відображення господарських операцій, майна підприємства та фінансових результатів його діяльності;

• наданні бухгалтерському обліку цілеспрямованості та гармонійності;

• забезпеченні ефективності обліку.

Облікова політики є самостійним вибором підприємства певних методів, форм і техніки ведення обліку та оцінки, які воно обрало виходячи з чинних нормативних актів і з урахуванням специфіки його діяльності і яких воно неухильно дотримується у кожній ситуації, коли необхідний вибір правил. Облікова політика може включати суб’єктивні оцінки, що вносяться управлінським апаратом (очікуваний термін служби основних засобів для нарахування амортизації). Облікова політика, обрана компанією, повинна “відповідати обставинам і найкращим способом забезпечувати точне уявлення результатів діяльності компанії і її фінансового стану” [62, с.149]. Реалізуючи право суб’єктів підприємницької діяльності на вибір будь-якого із альтернативних варіантів обліку, вона забезпечує адаптацію, наближення, гармонізацію методів і способів оцінки і обліку до специфічних особливостей підприємницької діяльності, чим досягається якісно вищий рівень інформації, що формується у системі обліку. Тому, незважаючи на наявність трьох рівнів державного регулювання обліком і звітністю в країні, за умов економічної самостійності суб’єктів господарювання облікова політика підприємства є невід’ємною та стратегічно важливою складовою нормативно-правового забезпечення обліку.

Облікова інформація є джерелом прийняття управлінських рішень, якість яких безпосередньо залежить від якості такої інформації. Це визначає вимоги щодо інформації, яка має бути об’єктивною, вірогідною та реально відображувати як фінансово-майновий стан суб’єкта господарювання, так і фінансові результати його діяльності, тому що на основі викривленої інформації можна прийняти лише такі ж викривлені, нераціональні рішення, що не поліпшать фінансово-майновий стан, а, навпаки, поглиблять існуючі проблеми та створять низку інших. Тому до ведення бухгалтерського обліку ставляться чисельні вимоги з метою правильного, адекватного відображення господарських операцій.

Але, розбіжності між фактичною практичною діяльністю та її відображенням в обліку мають не лише суб’єктивні причини (низький рівень кваліфікації бухгалтера, помилки, допущені у процесі роботи, навмисно допущені помилки), але й об’єктивні. Показники, що характеризують господарські операції і процеси, формуються за допомогою суб’єктивно встановлених принципів, методів оцінки і обліку, тому «показники бухгалтерського обліку відрізняються від господарських процесів і за часом здійснення, і за місцем, і за особами, що здійснюють їх. Облік є облік, а господарське життя існує саме по собі» [109, с.12-13]. Відповідно, вірогідність, об’єктивність, реальність облікової інформації як її основні якісні характеристики, безпосередньо залежить від адекватності методичного і методологічного забезпечення обліку господарським процесам.

Проблема полягає у тому, що бухгалтерський облік як і умови господарювання є об’єктивним явищем, а вибір методів, способів та прийомів його ведення та складання фінансової звітності здійснюється суб’єктивно керівництвом підприємства та головним бухгалтером, тому його раціональність залежить від багатьох чинників: рівня професіоналізму бухгалтерії та керівництва, їх зацікавленості у результатах роботи підприємства, організаційно-технічних та економічних умов.

Тісний безпосередній взаємозв’язок економіки і бухгалтерського обліку означає, що його нераціональна методологія і методика негативно впливатиме не лише на функціонування окремого суб’єкта господарської діяльності, але й на економіку країни у цілому, тому кожний суб’єкт підприємницької діяльності змушений знайти найбільш досконалі і економічно виправдані форми, способи і методи обліку, які б забезпечували формування оптимальної, вірогідної, своєчасної та повної інформації на підприємстві, що характеризує стан майна підприємства, а також його витрати, доходи та фінансові результати.

Інформацію бухгалтерського обліку господарюючі суб’єкти використовують для управління та прийняття оптимальних рішень, тому удосконалення теоретико-методологічного забезпечення управління підприємницькою діяльністю потребує запровадження методів, способів та процедур обліку, які б забезпечували економічну самостійність у прийнятті рішень.

У перспективі система управління буде спрямована на визначення загальної стратегії розвитку підприємства, виявлення ринкових змін і діяльності конкурентів, а також забезпечення найраціональнішого використання усіх видів ресурсів у виробничому процесі [19, с. 133-150, 199], тому розвиток і удосконалення облікової політики необхідно спрямувати на реалізацію поставлених завдань.