6. Методи оцінки і обліку готової продукції

У наказі про облікову політику необхідно обґрунтувати:

- склад кожної статті виробничої собівартості готової продукції;

- методи оцінки готової продукції протягом місяця.

Готова продукція це – вироби, виготовлені на підприємстві, призначені для продажу, які відповідають технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

Класифікацію готової продукції за різними ознаками наведено на рисунку 5.5.

Рис. 5.5. Класифікація готової продукції

Готова продукція оприбутковується на склад за фактичною собівартістю. До складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати (рис. 5.6).

Первісна вартість готової продукції

Прямі матеріальні витрати

Прямі витрати на оплату праці

Інші прямі витрати

загальновиробничі витрати

Змінні

Постійні розподілені

Рис. 5.6. Виробнича собівартість продукції

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Групування витрат на прямі та непрямі залежить від особливостей діяльності підприємства, номенклатури виробництва, організаційної структури, технології виробництва, тощо. Наприклад, якщо у цеху виробляють один вид продукції або декілька видів продукції в умовах ритмічного виробництва, то витрати на амортизацію і утримання обладнання будуть прямими. Якщо у цеху виробляють значну номенклатуру продукції, особливо в умовах неритмічного виробництва, то названі витрати будуть непрямими. Кожне підприємство повинне визначитись із переліком та складом прямих витрат. На більшості підприємств до них відносять витрати на оплату праці робітників виробництва та витрати на основні матеріали.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва. Для обліку матеріалів, що витрачені у звітному періоді на виробництво продукції, використовують такі методи:

• документування;

• порціонний;

• інвентарний;

• розрахунковий.

При використанні методу документування фактичні витрати матеріалів визначають на підставі первинних документів (лімітно-забірних карт, актів-вимог). Кількість використаних матеріалів розраховують із урахуванням фактичних обсягів виробництва продукції. Цей метод доцільно використовувати на підприємствах, де відсутнє незавершене виробництво.

Партіонний спосіб обліку матеріальних витрат використовують у виробництвах, де можливо проконтролювати кожну партію розкрою (наприклад, розкрій металів, тканини, шкіри). При цьому попередньо визначають вихід деталей за окремою партією, який заносять до акту розкрою. Порівняння фактичних витрат матеріалів із розрахунковим дозволяє проконтролювати дотримання норм витрат матеріалів та виходу готової продукції.

За інвентарного методу у кінці кожного звітного місяця інвентаризують залишки невикористаних матеріалів, що були відпущені у виробництво. Після цього визначають вартість фактично витрачених матеріалів: до початкового залишку матеріалів у цеху додають відпущені матеріали і віднімають залишок. Інвентарний метод дозволяє також визначити матеріали, обробка яких розпочата на кінець звітного періоду. Інвентарний метод доцільно використовувати на підприємствах, що потребують наявність залишків матеріалів у цехах, а також мають незавершене виробництво на кінець звітного періоду. Перераховані методи обліку матеріальних витрат дозволяють не лише визначити фактичні витрати, але й виявити відхилення від встановлених норм.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

Виробничу собівартість готової продукції за наявності незавершеного виробництва визна­чають так: до незавершеного виробництва на початок місяця додають ви­трати звітного місяця, вираховують повернення запасів, а також незаверше­не вироб­ництво на кінець звітного періоду. Фактична виробнича собівартість готової продукції визначається за формулою:

Собівартість = НЗВп + витрати (Дт23) - НЗВк

Протягом звітного місяця готова продукція обліковується не за фактичною собівартістю, а за обліковими цінами, що визначаються підприємством виходячи з розміру фактичної собівартості певних видів продукції за попередній період. Необхідність облікових цін зумовлена тим, що фактичну собівартість готової продукції можна визначити лише після зведення всіх витрат за місяць та калькулювання фактичної собівартості кожного об’єкта обліку. Протягом місяця технічно можна визначити величину лише прямих витрат, що включаються до собівартості кожного виду продукції згідно із технологічними картами, але фактична потужність та сума загально виробничих витрат, що включаються до собівартості виробленої продукції, стають відомі лише після закінчення звітного місяця.

Після завершення звітного місяця облікова вартість готової продукції коригується до фактичної. Для цього знаходять рівень (відсоток) відхилень фактичної собівартості готової продукції від її облікової вартості. Рівень (відсоток) відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від облікової вартості визначається діленням суми залишку відхилень на початок місяця і суми відхилень за звітний місяць, на суму залишку готової продукції за обліковими цінами на початок місяця та готовою продукцією, що вироблена за звітний місяць. Відсоток відхилень облікової вартості готової продукції від фактичної визначається за формулою:

Вв = ( Вп + Вм)/(Пп.+Пм),

де Вв – відсоток відхилень;

Вп – відхилення на початок місяця;

Вм - відхилення звітного місяця;

Пп. - продукція за обліковими цінами на початок місяця;

Пм - продукція звітного місяця за обліковими цінами.

Сума відхилень облікової вартості від фактичної визначається добутком рівня (відсотку) відхилень і вартості відпущеної зі складу готової продукції за обліковими цінами. Сума відхилень на початок місяця визначається як різниця залишку за рахунком 26 «Готова продукція» за фактичною виробничою собівартістю та залишку готової продукції на складі за обліковими цінами.

За дебетом рахунку 26 “Готова продукція” відображають надходження готової продукції за фактичною виробничою собівартістю, за кредитом – вибуття (списання) готової продукції та суму відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами, що відноситься до собівартості реалізованої продукції.

При списанні готової продукції зі складу її оцінюють за одним із методів, передбачених П(С)БО 9 «Запаси»: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат.

7. Методи оцінки і обліку доходів підприємства

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи регламентуються П(С)БО 15 „Дохід” [94]. Дохід визнається за наявності двох умов одночасно:

• збільшення активу або зменшення зобо­в’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства);

• оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Визнані доходи поточного періоду класифікуються у бухгал­терському обліку за такими групами (рис.5. 7):

Рис. 5.7. Класифікація доходів

– дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, пос­луг);

– інші операційні доходи;

– фінансові доходи;

– інші доходи;

– надзвичайні доходи.

Склад доходів кожної групи встановлено П(С) БО 3 "Звіт про фінансові результати" [84]. У наказі про облікову політику підприємство зобов’язане розкрити склад доходів відповідної групи, згідно із вимогами П(С)БО 15 „Дохід” та П(С) БО 3 "Звіт про фінансові результати" та навести його у примітках до фінансової звітності.

Теорія призначена забезпечити вирішення проблем, які виникають у бухгалтерському обліку і сформулювати теоретичну базу для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Використання теорії має реальне практичне значення. Наприклад, використання того чи іншого методу визнання доходу впливає на конкретних зацікавлених сторін.

Доходи відображаються в обліку та звітності згідно з принципами нарахування та відповідності доходів і витрат. Принцип нарахування передбачає відображення в обліку та фінансовій звітності доходів і витрат у момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Принцип нарахування повинен застосовуватися одночасно з принципом відповідності, згідно з яким витрати визнаються у Звіті про фінансові результати на основі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

Дохід визнається за умови, що його оцінка може бути дос­товірно визначена. Критерії визнання доходу застосовуються окре­мо до кожної операції. Проте для відображення сутності операції за певних умов необхідно застосовувати критерії визнання до окре­мих елементів однієї операції, які підлягають оцінці. Наприклад, вартість реалізації продукції включає суму за майбутні надані послуги (монтаж), яка підлягає визнанню. Ця сума підлягає відстро­ченню і визнається доходом у періоді надання такої послуги. І навпаки, критерії визнання застосовуються до двох і більше операцій одночасно, якщо вони пов’язані таким чином, що сутність господарської операції не можна зрозуміти без розгляду декількох операцій у цілому. Наприклад, підприємство може реалізувати товари й водночас укласти окремий договір на придбання цих товарів пізніше. У даному випадку обидві операції повин­ні розглядатися одночасно. Окремі види доходів мають певні особливості визнання (табл.5.6).

Таблиця 5.6

Порядок визнання доходів від звичайної діяльності

Види доходів	Особливості визнання
Дохід (виручка) від реалізації продукції	- покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); - підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); - сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; - є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.
Дохід від надання послуг	- можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу; - можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.
Дохід від використання активів підприємства іншими сторонами	- відсотки визнаються у тому звітному періоді, до якого вони належать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відповідними активами; - роялті визнаються за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди; - дивіденди визнаються у періоді прийняття рішення про їх виплату.

Визначений дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов'язаної з ним сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості. Сума такої заборгованості визнається витратами підприємства згідно з П(С) БО 10 "Дебіторська заборгованість" [90]. Доходом визнається сума зобов'язання, яке не підлягає погашенню.

У наказі про облікову політику необхідно розкрити порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг щодо кожного їх виду.

Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається, виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції. Оцінка ступеня завершеності операцій з надання послуг проводиться:

– вивченням виконаних робіт (коли сторони, вивчивши обсяг наданих послуг, визначили ступінь їх готовності та оцінили їх конкретну суму);

– визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані;

- визначенням питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв'язку із наданням послуг, у загальній очікуваній сумі таких витрат. Сума витрат, здійснених на певну дату, включає тільки ті витрати, які відображають обсяг наданих послуг на цю саму дату.

Порядок визнання доходу від надання послуг залежить від можливості визначити обсяг виконання послуг на певну дату.

Дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за визначений період часу (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг), якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за цей період часу.

Дохід (виручка) від виконання робіт з тривалим циклом визначається по завершенні виконання робіт у цілому або у міру їх готовності (по закінчених етапах або комплексах робіт). За методом поетапного завершення робіт послуги визнаються на підставі:

• огляду виконаних робіт;

• співвідношення виконаних робіт на дату балансу до загального їх обсягу за договором;

• співвідношення фактично понесених витрат на дату балансу до їх оціненої загальної суми.

Якщо дохід (виручка) від надання послуг не може бути достовірно визначений, то він відображається в бухгалтерському обліку в розмірі визначених витрат, що підлягають відшкодуванню.

Якщо дохід (виручка) від надання послуг не може бути достовірно оцінений і не існує імовірності відшкодування зазнаних витрат, то дохід не визнається, а зазнані витрати визнаються витратами звітного періоду. Якщо надалі сума доходу буде достовірно оцінена, то дохід визнається за такою оцінкою.

Згідно з П(С)БО 15 „Дохід” не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:

1. Сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів.

2. Сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо.

3. Сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, пос­луг).

4. Сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг).

5. Сума задатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором.

6. Надходження, що належать іншим особам.

7. Надходження від первинного розміщення цінних паперів.

Дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Сума доходу, що виникає у результаті господарської операції, визначається шляхом домовленості між підприємством та покупцем або користувачем активу. Вона оцінюється за справедливою вартістю отриманої компенсації або тієї компенсації, яку може бути отримано із урахуванням суми торгівельної знижки.

У разі відстрочення платежу, внаслідок чого виникає різниця між справедливою вартістю та номінальною сумою грошових коштів або їх еквівалентів, які підлягають отриманню за продукцію (товари, роботи, послуги та інші активи), така різниця визнається доходом у вигляді процентів.

Сума доходу за бартерним контрактом визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг, що одержані або підлягають одержанню підприємством, зменшеною або збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштів та їх еквівалентів.

Якщо справедливу вартість активів, робіт, послуг, які отримані або підлягають отриманню за бартерним контрактом, достовірно визначити неможливо, то дохід визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг (крім грошових коштів та їх еквівалентів), що передані за цим бартерним контрактом.

Отже, дохід виражається у тій сумі грошових коштів або їх еквівалентів, які були отримані або підлягають отриманню за звітний період.

Облік доходів забезпечується рахунками класу 7 «Доходи і результати діяльності». Діючий план рахунків дозволяє обліковувати доходи за видами діяльності господарюючого суб’єкта, тобто він забезпечує потреби в управлінні доходами за означеними напрямками. Але, для обліку доходів, що виникають у підприємства, до субрахунків необхідно відкривати відповідні рахунки аналітичного обліку, які б конкретизувати доходи за певними напрямками.

Так, аналітичний облік доходів від реалізації доцільно вести за видами (групами) продукції, (товарів, робіт, послуг), за регіонами збуту або іншими напрямками, визначеними підприємством. З цією метою до кожного субрахунку 701–703 відкривати аналітичні рахунки за означеними напрямками.

До рахунку 72 «Дохід від участі в капіталі» доцільно відкрити рахунки аналітичного обліку доходів від участі в капіталі у розрізі об’єктів інвестування (підприємств і організацій).

ТЕМА 6

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНА СКЛАДОВА ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ

Ключові поняття:

Форма бухгалтерського обліку це - певна система регістрів обліку, порядок і спосіб реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та з урахуванням особливостей діяльності підприємства і технології обробки облікових показників.

Документообіг – це процес від складання документа або його отримання від іншого підприємства до його здачі до архіву.

План лекції

1. Організація ведення бухгалтерського обліку на підприємстві

2. Форми бухгалтерського обліку

3. Організація документообігу

4. Права працівників на підписання бухгалтерських документів

5. Організація внутрішнього контролю