Тема 4. Облікова політика по необоротних активах

Ключові поняття:

Необоротні активи - всі активи, що не є оборотними.

Амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Група основних засобів - сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Зменшення корисності - втрата економічної вигоди в сумі перевищення залишкової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування.

Знос основних засобів - сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість - вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Сума очікуваного відшкодування необоротного активу - найбільша з двох оцінок: чиста вартість реалізації або теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від використання необоротного активу, включаючи його ліквідаційну вартість.

План лекції

1. Нормативно-правове забезпечення облікової політики по необоротних активах

2. Вибір об’єкта основних засобів та формування робочого плану рахунків

3. Методи амортизації основних засобів

4. Переоцінка необоротних активів

5. Облікова політика по інших необоротних матеріальних активах

1.Нормативно-правове забезпечення облікової політики по необоротних активах

Облікова політика по основних засобах базується на таких нормативних документах:

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України № 996 – ХІУ від 16. 07. 1999 р. (з змінами та доповненнями).

2. Державний класифікатор України «Класифікація основних фондів» ДК 013-97: наказ Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 507 від 19.08.97

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 „Основ­ні засоби”. Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 „Нема­теріальні активи”. Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 року № 242.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 „Орен­да”. Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року № 181.

6. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків. Затверджено наказом Мінфіну України від 11.08.94 № 69

7. Про затвердження типових форм первинного обліку: Наказ Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 352.

8. Про затвердження типових форм первинного обліку об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів: Наказ Міністерства фінансів України від 22.11.2004 № 732.

9. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів: Наказ Міністерства фінансів України від 30.09.2003 № 561.

Елементи облікової політики по основних засобах наведено у табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Основні елементи облікової політики по основних засобах

Назва елементів облікової політики	Варіанти методів оцінки і обліку основних засобів
Строк корисного використання об’єкта основних засобів	Самостійно встановлюється підприємством
Методи амортизації основних засобів	- прямолінійний; - зменшення залишкової вартості; - прискореного зменшення залишкової вартості; - кумулятивний; - виробничий.
Вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів	Підприємство встановлює вартість малоцінних необоротних матеріальних активів
Поріг суттєвості для проведення переоцінки	Величина, що дорівнює 10 % відхилення залишкової вартості об’єктів від справедливої
Періодичність (період) зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку	Самостійно встановлюється підприємством
Переоцінка необоротних активів	Підприємство встановлює терміни переоцінки основних засобів, обирає величину порогу суттєвості, порядок формування справедливої вартості та складання розрахунку сум переоцінки
Методи амортизації малоцінних необоротних матеріальних активів	- прямолінійний; - виробничий; - у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується, та решта 50 % вартості, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом; -у першому місяці використання об'єкта 100 % його вартості.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає П(С)БО 7 "Основні засоби" [87].

Розробляючи облікову політику по основних засобах кожне підприємство повинне, у першу чергу, визначити їх групи, тобто поділити наявні об’єкти господарювання за групами основних засобів. Групування об’єктів має величезне значення, тому що амортизація у податковому обліку нараховується за групами і застосування помилкової норми амортизації до вартості об’єкта призведе до помилок в обчисленні податку на прибуток.

Іншою актуальною проблемою є формування первісної вартості основних засобів, за якою придбані (створені) об’єкти зараховуються на баланс підприємства і від якої залежить сума амортизації. Первісна вартість основних засобів складається з таких витрат:

• суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

• реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

• суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

• витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

• витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

• інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Підприємству необхідно визначити склад кожного виду витрат та порядок їх документального оформлення.

2. Вибір об’єкта основних засобів та формування робочого плану рахунків

Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів, тому для раціональної організації обліку необхідно чітко і однозначно визначити такі об’єкти для кожного різновиду основних засобів. У П(С)БО 7 «Основні засоби» [87] виокремлено три підходи до ідентифікації об’єкта основних засобів, які не суперечать положенням Державного класифікатору України [27]:

1. закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;

2. конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;

3. відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно.

При виокремленні об’єктів обліку основних засобів, характеристики яких відповідають першим двом позиціям, проблем не виникає. Але, при обліку будівель цехів, майстерень, офісів та господарських приміщень інвентарним об’єктом обирають кожну будівлю разом із надвірними будовами, що прилягають до неї, а також комунікаціями, що забезпечують її експлуатацію. Об’єктом обліку машин та обладнання є кожна машина разом фундаментом і усіма пристосуваннями до неї, приладдям й індивідуальною огорожею. Прикладом складного об’єкта також є комп’ютер, до складу якого слід включити усі його компоненти (монітор, системний блок, клавіатуру, мишу, принтер), що забезпечують виконання його функцій.

Окремим об’єктом основних засобів може визнаватись кожна з частин об’єкта, які мають різний строк корисного використання (експлуатації). На наш погляд, таку норму слід застосовувати вибірково за рішенням підприємства із урахуванням специфіки об’єктів. Наприклад, опалювальні, електричні мережі або мережі водопостачання доцільно визнавати окремим об’єктом, тому що термін їх експлуатації та порядок нарахування амортизації суттєво відрізняються від будівель, у яких вони експлуатуються.

У той же час, виділення окремих частин комп’ютера та визнання кожної з них самостійною обліковою одиницею не доцільне з таких причин. По-перше, це порушує цілісність складного об’єкта, неможливість однозначно встановити його склад, що може привести до необґрунтованих висновків щодо доцільності його ліквідації з корисливих мотивів окремих керівників. По-друге, не дозволяє контролювати наявність незначних за величиною та вартістю об’єктів, що може привести або до їх нестачі у процесі функціонування складного об’єкта, або надлишкової кількості та відповідному заморожуванню обігових коштів, вкладених в їх придбання.

Кожному інвентарному об’єкту основних засобів необхідно присвоїти інвентарний номер, що є складовою робочого плану рахунків. Для розробки інвентарних номерів можна використати метод, запроваджений Державним класифікатором України «Класифікація основних фондів». Згідно його положень кожна позиція містить шестизначний цифровий код і назву відповідних класифікаційних угруповань, що позначаються відповідною кількістю цифр (рис. 4. 1).

х х хх хх

група

підгрупа

клас

тип

Рис. 4.1. Структура коду основних засобів

Робочий план рахунків обліку основних засобів, що містить шестизначні номери, наведено у табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Перелік інвентарних номерів основних засобів

Група	Підгрупа	Клас	Тип	Назва об’єктів	Інв. номер
1	1	02	06	Будинок адміністрації	110206
1	1	02	07	Цегляний будинок збирального цеху	110207
1	1	02	04	Цегляний будинок гаражу	110204
1	1	02	08	Панельний будинок складу	110208
2	1	02	03	Автомобіль МАЗ 6551	210203
2	1	02	04	Автомобіль МАЗ 5551	210204

Незважаючи на те, що класифікацію побудовано за ознаками функціонального

призначення основних засобів, внаслідок застосування ієрархічного методу система кодування не співпадає з нормами П(С)БО 7 «Основні засоби» [87] та Планом рахунків [102], тому її використання для розробки інвентарних номерів знижує аналітичні і контрольні можливості облікової інформації.

Згідно іншого методу кожному об’єкту основних засобів присвоюється восьмизначний номер (перші три знаки означають номер субрахунку обліку основних засобів, четвертий – підгрупу і останні чотири знаки – порядковий номер об’єкта у підгрупі). Для розробки інвентарних номерів за такою структурою необхідно використати класифікацію основних засобів, побудовану за ознакою функціонального призначення, за якою основні фонди поділяються на групи відповідно до П (С)БО 7 "Основні засоби" та Плану рахунків. Підгрупи основних засобів визначаються у межах груп. Наприклад, у межах групи “Будинки і споруди” об’єкти поділяються за призначенням (адміністративні, виробничі, складські) на підгрупи, які, у свою чергу, поділяються на класи залежно від специфічних властивостей (цегляні, кам’яні, металеві), і в межах останніх виділяють типи об’єктів. Розроблений таким чином робочий план рахунків з обліку основних засобів стає інвентарним номером кожного об’єкта. Робочий план рахунків обліку основних засобів, що містить восьмизначні номери, наведено у табл. 4.3.

Таблиця 4.3

Перелік інвентарних номерів основних засобів

Група	Підгрупа	Клас	Тип	Назва об’єктів	Інв. номер
103	1	01	01	Будинок адміністрації	10310101
103	2	01	01	Цегляна будівля збирального цеху	10320101
103	2	01	02	Цегляна будівля гаражу	10320102
103	3	01	01	Панельна будівля складу	10330101
105	1	01	01	Автомобіль МАЗ 6551	10510101
105	1	11	01	Автомобіль МАЗ 5551	10511101

Застосування такої економічно обґрунтованої класифікації основних засобів сприяє раціональній організації аналітичного обліку руху та наявності основних засобів, правильному нарахуванню амортизації, аналізу використання об’єктів у виробництві. Вибір способу зазначення інвентарних номерів залежить від групи основних засобів (на жетоні, який прикріпляється до об'єкта, фарбою або іншим способом), але переслідує єдину мету – унеможливити їх підробку.