Дата проведення ___________ Група ____________

Вид заняття: Лекція

Тема: «Предмет педагогіки та її основні категорії. Виникнення і становлення педагогіки»

Мета заняття:

Освітня:ознайомити студентів із поняттям педагогіки як науки, особливостями її становлення; ознайомити з основними категоріями педагогіки, порівняти авторитарну та гуманну педагогіки

Виховна:формувати у студентів здійснювати підготовку за обраним напрямом, повагу до педагогічної професії..

Розвивальна:розвивати дедуктивність педагогічного мислення, аналітико-синтетичні здібності, вміння робити висновки, узагальнювати.

Методи: пояснення, евристична бесіда, робота з підручником, першоджерелами

Дидактичні засоби навчання: ТЗН, опорні конспекти, педагогічні словники, нормативні документи

Література: основна

1. Волкова Н. П. Педагогіка : навч. посіб. / Н. П. Волкова. — 3-тє вид., стереотип. — К. : Академвидав, 2009. — 616 с. — (Серія «Альма-матер»).

2. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 447 с. – С.150-160.

3. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. – 5-е вид., доповн. і переробл. – К., 2007. – 656 с. – С. 267-290.

4. Педагогіка: Навчальний посібник / В.М. Галузяк, М.І.Сметанський, В.І.Шахов. – 2-е вид.,випр. і доп. – Вінниця: Кина-Вега, 2003. – 416 с. – С.153-182.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 232 с. – С.151-154.

6. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с. – С. 317-350.

Додаткова література:

1. Бех І.Д.Виховання особистості: Підручник. – К.: Либідь, 2008. – 848 с.: іл.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994.

3. Киричук О.В. Основні принципи і структура організації виховного процесу у школі // Рідна школа. – 1991. – № 12. – С.3-11.

4. Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти // Інформаційнй збірник МОН України. – 1996. – № 13.

5. Кремень В.Г. Філософія освіти ХХІ століття // Освіта України. – 2002. – 28 грудня.

6. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст. // Освіта України. – 2002. – 23 квітня.

7. Омельяненко В.Л., Кузьмінський А.І., Вовк Л.П. Педагогіка. Завдання і ситуації. Практикум. – К., 2006.

8. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. – Т. 1. – К.: Радянська школа, 1976.

Зміст заняття

1. Організаційна частина.

2. Актуалізація опорних знань студентів.

3. Повідомлення теми, мети та завдань заняття.

4. Пояснення нового матеріалу.

5. Підсумки, узагальнення матеріалу..

6. Контроль та самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності студентів.

7. Домашнє завдання. Підготовка до семінарського заняття, виконання самостійної роботи.

Завдання для контролю та самостійної діяльності студентів.

План лекції

1. Педагогіка як наука про виховання.

2. Виникнення і розвиток педагогіки як науки.

3. Предмет і завдання педагогіки та основні її категорії.

4. Завдання педагогічної науки.

5. Структура педагогіки.

6. Порівняльна характеристика авторитарної та гуманної педагогіки.

7. Нова методологія педагогіки та педагогічні цінності.

Зміст лекції Педагогіка як наука про виховання

Виховання як суспільне явище характеризується такими основними властивостями, які виражають його суть:

1. виникло з практичної потреби при­стосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і вироб­ництва, заміни ними старших поколінь;

2. категорія вічна, необхідна і загальна;

3. має конкретно історичний характер;

4. здійснюється за рахунок засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду, у процесі і результаті залучення його старшим поколінням у суспільні відносини, систему спілкування і суспільно необхідну діяльність.

У вихованні особливе місце займають: виробничі відносини, мова народу, політика, наука, право, мистецтво, релігія тощо.

Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості людини.

Назва науки походить від грецьких слів pais («раіdos») — дитя і «аgо» — веду, виховую, тобто «дітоводіння», «дітоводство».

Виникнення і розвиток педагогіки як науки

У давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії «пайдагогос» найчастіше були жерці, а в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньоруській державі педагогів називали «майстрами». Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали — «школярі-книжники».

Стадії розвитку педагогіки можна розглядати в такому порядку: народна педагогіка духовна педагогіка світська педагогіка. З появою кожної наступної стадії проходить процес її взаємодії, взаємодоповнення, взаємо­збагачення.

Напрями розвитку сучасної педагогіки: педагогіка співробітництва, педагогіка життєтворчості, педагогіка толерантності, особистісно-зорієнтована педагогіка, педагогіка рефлексії, психопедагогіка, психопедагогіка особистості та ін.

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

О.В. Духнович у підручнику «Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских» (1858 р.) вперше вводить термін «народна педагогіка».

Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін «етионедагогіка» (Г.Н. Волков). Якщо поняття «народна педагогіка» включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільності, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.

Педагогіка народознавства — напрям у сучасній педагогіці, шкільній практиці, який забезпечує практичне засвоєння учнями (у процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, пове­дінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Родинна педагогіка, як складова частина народної культури, включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню у дітей найглибших почуттів: любові до матері і батька, бабусі і дідуся, повагу до пам'яті померлих і т. п.

Козацька педагогіка — це частина народної педагогіки, яка сприяла формуванню у підростаючого покоління українців синівської вірності рідній землі, незалежній Україні. Основні завдання козацької педагогіки: готувати фізично загартованих, мужніх воїнів — захисників народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, національні і загальнолюдські цінності, формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, милосердя тощо.

Першим ступенем козацької педагогіки було сімейне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської педагогіки. Специфічна роль батька: цілеспрямоване загартування своїх дітей, формування в них лицарської честі, гідності, підготовка до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, вільного життя.

Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. У козацьких, братських та інших школах найвищий ступінь мали родинні, духовні та материнські цінності, які пере­ростали в загальнонаціональні (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї та обряди тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих європейських університетах, тобто отримувала підвищену і вищу освіту (третій ступінь). Після закінчення вищих навчальних закладів юнаки одержували (в сотнях, полках, у Запорізькій Січі) систематичне фізичне, пси­хофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріо­тичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду по вихованню і навчанню людської особистості засобами релігії.

Світська педагогіка пройшла тривалий шлях становлення. Довгий час вона була складовою частиною філософії. Праці Я. А. Коменського (1592-1670) заклали основу для розгляду педагогіки як самостійної науки.

За своєю структурою педагогіка розглядається як:

а) наука, яка має свої закономірності;

б) практика, яка вказує практичне застосування теоретичних положень;

в) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.

Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:

а) педагогічну спадщину минулого;

б) передовий педагогічний досвід;

в) народну педагогіку;

г) педагогічні дослідження.

Звільнившись від партійної опіки, комуністичної ідеології, утисків тоталітарного режиму, сьогодні українська національна педагогіка відроджується на принципах демократії та гуманізму. У ній окреслилися нові напрями:

— педагогіка співробітництва — передбачає спільну діяльність учителя та учня, що ґрунтується на взаєморозумінні, на єдності їхніх інтересів і прагнень, метою якої є особистісний розвиток школярів у процесі навчання й виховання;

— особистісно-зорієнтована педагогіка — покликана максимально наблизити зміст і методику навчально-виховного процесу до інтересів, нахилів, потреб і життєвих цілей особистості школяра;

— педагогіка життєтворчості—проголошує необхідність творчого підходу до організації навчально-пізнавальної та позанавчальної діяльності школярів;

— педагогіка толерантності (лат. — терплячий) — спирається на такий важливий у спілкуванні принцип, як терпимість до чужих думок і вірувань.