Об’єктивні складові конфлікту Суб’єктивні складові конфлікту
Об’єкт і предмет конфлікту
Особистісні елементи конфлікту
Учасники
конфлікту
Сприйняття конфлікту
Соціально-психологічне
середовище конфлікту
Будь-який конфлікт виникає лише при наявності об’єкта конфлікту. Суперечки між індивідами чи соціальними группами не бувають безпідставними. Вони виникають лише в тому випадку, коли їх учасники не можуть щось між собою поділити.
Предмет конфлікту – це проблема, через яку ведуться суперечки.
Об’єктом конфлікту є те, на що претендує кожна з конфліктуючих сторін, тобто якась певна цінність, якою прагнуть володіти і користуватись обидва опоненти:
матеріальна цінність (певні ресурси);
соціальна цінність (влада);
духовна цінність (ідеї, норми, принципи).
Тобто ми можемо сказати, що конфлікти виникають з приводу якогось об’єкту, а їх сутність виражається в предметі конфлікту.
Щоб стати об’єктом конфлікту, елемент матеріальної, соціальної чи духовної сфери повинен знаходитись на перетині особистісних, групових, суспільн6их чи державних інтересів суб’єктів, які прагнуть до контролю над ним.
Об’єкт конфлікту може бути як реальним, так і потенційним (н-д, люди іноді відстоюють якісь ілюзорні ідеї), але предмет конфлікту завжди реальний. Іноді причиною нереалістичних конфліктів є агресивні імпульси, які прагнуть вийти на зовні. Н-д, футбольним фанатам після програшу їх команди не має значення з ким вступати в сутичку: з поліцейськими чи з вболівальниками іншої команди. Для них головне – викид негативних емоцій. Тут конфлікт виникає не заради досягнення якогось позитивного результату, а як виплеск назовні агресивної енергії. Але об’єкт конфлікту є і в цьому випадку. Це потреба зняти напругу, так би мовити, розрядка. Нереалістичний конфлікт, як правило, менш стабільний, ніж реалістичний. Як тільки розрядка агресії відбулася, конфлікт, як правило, завершується.
Об’єкт конфлікту може мати релятивний (відносиний, який визначається у порівнянні, зіставленні з іншим) характер. У різних ситуаціях у різних суб’єктів конфлікту стосовно о одного і того ж об’єкту можуть виникнути різні оцінки. Ці розходження в оцінках значимості об’єкта можуть викликати конфлікт серед учасників взаємодії. (Н-д, конструктор, який спроектував певний прилад, може вважати його геніальним, але думка його керівництва може бути цілком іншою).
Об’єкт конфлікту може бути як явним, так і латентним (прихованим). Н-д, іноді батьки можуть не розуміти за що на них образилася дитина, але вони не можуть не помітити самого факту образи. Або іноді ми самі чітко не усвідомлюємо чому нам стає неспокійно на душі, хоча сам факт неспокою має місце.
Поряд з об’єктивними виділяють безоб’єктивні конфлікти, які не базуються на прагненні до контролю над чимось. (Н-д, два сусіди живуть у будинку, де стіни є відносно тонкими, і все добре чути. Один сусід працює над науковою публікацією, інший – грає на певному музичному інструменті. Перший, якому музична гра заважає зосередитись, відповідно стукає у стіну. Яке наслідок, розпочинається конфлікт. Як бачимо, причина конфлікту не в контролі над певною цінністю, а в перешкодах, які певним чином впливають на ефективність діяльності одного з опонентів. Але, детально проаналізувавши дану ситуацію, ми можемо зробити висновок, що, свого роду, об’єктом даного конфлікту є тишина. Обидва сусіди прагнуть нею заволодіти. Один з них вважає, що тиша має зберігатись, коли він працює над науковою роботою, а інший вважає, що він теж має право на тишу і може його використовувати у своїх інтересах, тобто навіть порушувати тишу, коли він приступає до гри на музичному інструменті).
Правильне виділення об’єкту конфлікту є обов’язковою умовою його конструктивного вирішення. Помилкове виділення об’єкту конфлікту може суттєво ускладнити вирішення проблеми. Н-д, досить часто у сімейному житті у силу різних обставин люди схильні камуфлювати справжній об’єкт конфлікту: чоловік перестав кохати свою дружину, відповідно він почав їй зраджувати, вдома почалися сварки. Зазвичай у такій ситуації люди рідко говорять правду, а починають звинувачувати обставини або тещу і т. ін.
Щоб конфлікт відбувся, потрібні активні дії хоча б одного з опонентів. Для вирішення конфлікту важливо правильно визначити об’єкт. Відсутність об’єкту свідчить проте, що цей конфлікт є уявним.
У будь-якому соціальному конфлікті, як ми вже говорили, дійовими особами є люди (тому він і є соціальним). Вони можуть виступати в конфлікті:
як приватні особи (н-д, у сімейному конфлікті);
як офіційні особи (н-д, конфлікт по вертикалі – керівник і підлеглий);
як юридичні особи (представники установ та організацій).
Ступінь участі у конфлікті може бути різна: від безпосередньої протидії до опосередкованого впливу на хід конфлікту.
Таким чином, іншою об’єктивною складовою конфлікту є його учасники.
Учасники конфлікту – суб’єкти соціальної взаємодії (індивіди, соціальні групи, організації, держави), ін7тереси яких порушено безпосередньо, або суб’єкти, які підтримують конфліктерів (явно чи приховано)
Учасників конфлікту поділяють на основних та неосновних.
Основні учасники - це ті суб’єкти конфлікту, які безпосередньо здійснюють активні (захисні або наступаючі) дії один на одного. Їх називають суб’єктами конфлікту або «опонентами» (з лат. – супротивник у суперечці).
Опонента (учасника) конфлікту характеризує його ранг.
Ранг опонента – рівень можливостей опонента з реалізації своєї мети у конфлікті; його фізичні, соціальні, матеріальні та інтелектуальні можливості, знання, вміння, навички, його соціальний досвід конфліктної взаємодії; широта його соціальних зв’язків, масштаби суспільної і групової підтримки.
Ранги опонентів відрізняються також наявністю і величиною їх деструктивних потенціалів. У міжособистісних конфліктах – це фізична сила, зброя; у війнах – це збройні сили, характер озброєння тощо.
Серед основних учасників виділяють ініціатора конфлікту - сторону, яка перша розпочала конфліктні дії.
Якщо одна із сторін ініціює конфлікт, то це не означає, що вона неправа (н-д, якщо новатор, який не зумів безконфліктно добитись впровадження інновацій, іде на конфлікт, то його дії будуть позитивними).
Неосновні учасники конфлікту:
підбурювач, провокатор – особа чи група осіб, які можуть спровокувати конфлікт для досягнення власних інтересів;
організатор – планує і керує протіканням конфлікту, передбачає шляхи захисту його учасників;
посередник, медіатор – сприяє зменшенню гостроти або повному припиненню конфлікту;
група підтримки – особи, які активними діями або морально підтримують ту чи іншу сторону конфлікту;
пасивні свідки – особи, які не підтримують жодну із сторін;
жертва – особа, яка одержала матеріальну чим оральну травму в результаті конфлікту.
Варто завжди пам’ятати, що конфліктність особистості визначається дією як психологічних (темпераментом, комунікативністю, рівнем агресивності тощо), так і соціальними факторами (умовами життя, рівнем культури тощо).
Соціально-психологічне середовище конфлікту – це конкретні історичні умови, в яких виникає й розгортається конфлікт:
сукупність фізичних, кліматичних, географічних, екологічних факторів;
сукупність настроїв, думок, почуттів, переживань;
сукупність соціальних умов (суспільно-економічні умови життя, суспільно-політичний устрій суспільства тощо) .
До суб’єктивних складових конфлікту, в першу чергу належать особистісні елементи: риси характеру особистості, вольові якості, звички, почуття, інтереси, цілі, цінності мотиви тощо.
Особистісні елементи конфлікту можуть мати ситуативну й характерологічну основи:
до ситуативних відносять: відчуття невизначеності, невпевненості, втому, підвищену збудженість, недостатню поінформованість, дезорієнтацію;
до характерологічних належать: імпульсивність, агресивність, невихованість, егоїзм, несамокритичність тощо.
Серед особистісних елементів конфлікту найважливішу роль відіграють психологічні домінанти поведінки особистості:
ціннісні орієнтації – виражаються в тих моральних, ідеологічних, політичних та ін. принципах, на основі яких суб’єкт протиріччя оцінює характер конфлікту і будує свою поведінку;
цілі – уявлення про конкретний кінцевий результат;
потреби – відчуття нестатку в чомусь;
побоювання – очікування перешкоди на шляху реалізації мети. Ішмуратов називає побоювання негативними інтересами, які домінують над позитивними;
мотиви – спонукання до вступу в конфлікт, яке пов’язане із задоволенням потреб (щоб зрозуміти поведінку сторін у конфлікті, необхідно знати мотиви, які зумовлюють цю поведінку). Саме мотиви пояснюють, чому людина обирає ту чи іншу позицію, оцінює ситуацію так, а не інакше. Вільям Шекспір писав, що кожна людина – цілий світ у мініатюрі, який ніхто ніколи не зможе пізнати і зрозуміти повністю, оскільки у кожної людини складається свій комплекс потреб, інтересів, думок, ідей тощо;
інтереси – усвідомлені потреби, що забезпечують спрямованість на об’єкт конфлікту (люди не можуть вирішити конфлікт, якщо вони захищають різні інтереси).
Характерологічні передумови конфліктності особистості – індивідуальні, стійкі властивості людини, що проявляються в особливостях темпераменту, рисах характеру, самооцінці, у способах реагування на слова і вчинки людей, які викликають негативне ставлення до людини і є наслідком поганого виховання.
До суб’єктивних складових конфлікту, крім особистісних елементів, відносять і сприйняття конфлікту. Суб’єктивне сприйняття конфлікту – це таке сприйняття, яке не обов’язково відповідає дійсності. Сприйняття людей можуть бути трьох видів:
уява про самого себе;
сприйняття інших учасників конфлікту;
образ зовнішнього середовища, в якому розгортається конфлікт.
Саме ці образи, ці сприйняття є безпосередньою основою поведінки конфліктантів. До найбільш типових спотворень сприйняття конфлікту належать так звані ілюзії власної шляхетності. Нерідко у конфліктній ситуації людина вважає, що вона стала жертвою нападок злісного супротивника, моральні принципи якого є досить сумнівними. Як правило, у конфліктній ситуації кожен з опонентів упевнений у своїй правоті, прагне до справедливого вирішення конфлікту і твердо переконаний, що його супротивник цього не хоче. Кожен із супротивників бачить недоліки і помилки іншого, але не усвідомлює власних.
Таким чином, знання можливих помилок суб’єктивного сприйняття конфлікту дає змогу прогнозувати конфлікти у різних ситуаціях і знаходити шляхи їх оптимального розв’язання.
Отже, як бачимо, конфлікт має досить складну структуру.