Лекція 2. Конфлікт як соціальний феномен
1. Природа і сутність конфлікту.
2. Структурні елементи конфлікту.
3. Причини та функції конфліктів.
4. Типи конфліктів
1. Природа і сутність конфлікту. Будь-який конфлікт проявляється у взаємодії соціальних суб’єктів. Але зрозуміло, що не кожна соціальна взаємодія є конфліктом. Там де нема протиборства, відсутні гострі суперечності, які супроводжуються негативними емоціями, там відповідно і нема конфлікту. До таких соціальних взаємодій належать відносини товариськості, дружби, співробітництва тощо.
Основою всіх конфліктів є суперечності, що виникають між людьми або в середині самої особистості. Саме суперечності і викликають протиборство між сторонами-конфліктерами. Ключову роль у виникненні конфліктів відіграють об’єктивні суперечності, які не залежать від свідомості людей і пов’язані з істотними розбіжностями соціально-економічних умов їхнього життя, тому що, як відомо, соціально-економічне становище індивіда у суспільстві багато в чому визначає його свідомість, інтереси, цілі, лінію поведінки і дії.
Але суперчності, які викликають конфлікт, не обов’язково мають об’єктивний характер. Вони можуть бути суб’єктивними і навіть уявними, але, якщо вони мають для людини суттєве значення, то можуть породжувати конфліктну ситуацію.
Якщо є розбіжність інтересів між людьми або групами, але вона не сприймається й не відчувається ними, то відповідно така розбіжність інтересів не призводить до конфлікту. І навпаки, якщо між людьми є спільність інтересів, але самі учасники взаємодії відчувають ворожість один до одного, то відносини між ними можуть призвести до конфліктної ситуації.
З цього приводу досить вдалим є висловлювання А.Т. Ішмуратова, який зазначав, що конфліктна ситуація складається у душах людей, а зовнішня реальність – лише привід для її виникнення.
За своєю психологічною суттю конфлікт – це, свого роду, тип складної ситуації. Поведінка людини у складній ситуації залежить від пізнавальних, вольових і емоційних процесів. Людина реагує на ситуацію і поводить себе в ній залежно від того, як вона сприймає і оцінює її значення. Ефективність поведінки у складній ситуації залежить від здатності нервової системи і рівня психічної напруженості людини. Чим вищий рівень психічної напруженості, тим більше дезорганізована поведінка людини у складній ситуації.
Отже, з психологічної точки зору конфлікт – це суперечність, пов’язана з гострими емоційними переживаннями.
За природою конфлікт – це соціальне явище. Суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Взаємодія особистостей завжди передбачає виникнення конфлікту як виявлення суперечностей, розбіжностей між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо.
Конфлікт створюють люди. Вони є його сторонами, учасниками, тому конфлікт – це соціальне, суспільне явище. Люди діють у ньому насамперед як соціальні істоти – представники суспільства і відповідного соціального середовища. За ними завжди стоять інтереси держави, етнічної спільноти, політичні, релігійні інтереси тощо. У поведінці людини, зокрема у конфлікті, виявляються її належність до конкретної соціальної, професійної, вікової групи, епохи, особливості її соціального статусу, соціальної ролі, яку вона в конфліктній ситуації виконує. Отже, зазначені особливості можуть бути і причинами зіткнення, суперництва між людьми і чинниками, які впливають на розвиток конфлікту.
За сутністю конфлікт є зіткненням двох сторін (осіб чи груп), серйозною розбіжністю, що викликає напруження в ситуації чи взаєминах. Напруження виникає тому, що зіштовхуються позиції партнерів, під загрозою опиняються їхні інтереси, а конкретна ситуація оцінюється кожною стороною по-різному, через призму власного бачення, особистих переконань тощо. Визначальною ознакою конфлікту є те, що він завжди супроводжується негативними емоціями різного вияву та інтенсивності. Усі знають, що коли людина свариться або її ображають, не задовольняють її бажання, у неї виникає стан обурення, гніву, незадоволення тощо. Ці неприємні емоції спричиняють і підсилюють напругу, яка завжди існує у конфлікті.
Бувають випадки, коли у стосунках між індивідами панують ворожнеча, непорозуміння, загострення взаємин, але вони намагаються приховувати і не визнавати, що між ними існує конфлікт. Однак, якщо навіть людина ігнорує конфлікт, уникнути його вона не зможе. Він буде розвиватися, ускладнюючи життя, працю людей, їхню міжособистісну взаємодію та з часом він все ж таки виплине на зовні. Небезпека може полягати в тому, що один конфлікт, якщо його не вирішувати, викликає наступні, і кількість людей, які залучаються до цього конфлікту, поступово може зростати.
Як правило, поняття конфлікту включає ряд аспектів:
стан відкритої, досить часто тривалої боротьби, битви або війни;
стан дисгармонії у відносинах між людьми, ідеями, інтересами; зіткнення суперечностей;
психічна боротьба, яка виникає як результат одночасної дії взаємно несумісних імпульсів, бажань, тенденцій;
емоційна напруга (хвилювання, неспокій), що виникає внаслідок зіткнення протилежних імпульсів або від неможливості узгодити внутрішні імпульси з реальністю або моральними обмеженнями.
Різні науки наділяють поняття «конфлікт» власним змістом:
економісти дуже часто ототожнюють конфлікт з конкуренцією;
соціологи – з дебатами, опозицією;
психологи - з труднощами, напруженістю;
в управлінні конфлікт – це гострий прояв дисфункцій.
Поняття конфлікт походить від латинського слова «conflictus», що означає «зіткнення». У науковій літературі відсутнє єдине розуміння терміну «конфлікт». І соціологи, і психологи, і юристи зазначають, що однозначного, адекватного і всіма визнаного визначення соціального конфлікту ще не вироблено.
Труднощі з приводу визначення поняття «соціальний конфлікт» пов’язані з тим, що конфлікт як соціальний феномен являє собою складне явище, яке проявляється у різних сферах життєдіяльності людей. Досить часто він може бути розірваний у часі та просторі, має різноманітні причини та наслідки, а тому і трактується неоднозначно. І як ми вже говорили минулого разу, соціальний конфлікт вивчається у межах 11-ти наук, і кожназ них досліджує соціальний конфлікт під власним кутом зору.
На Заході досить розповсюдженим є поняття конфлікту, сформульоване американським теоретиком творцем конфліктної парадигми Л.Козером. Під конфліктом він розуміє боротьбу за цінності і домагання щодо певного статусу, влади чи ресурсів, у якій метою супротивника є нейтралізація, нанесення збитків чи усунення суперника.
Зокрема, автори книжки «Основи менеджменту» (М.Х.Мескон, М.Альберті, Ф.Хедоурі) трактують конфлікт як відсутність згоди між двома або більше сторонами, відсутність консенсусу. Вони зазначають, що «конфлікт – незгода між двома чи більше сторонами (особами чи групами), коли кожна сторона намагається зробити так, щоб були прийнятні саме її погляди або цілі, й завадити іншій стороні вчинити так само».
Досить поширеною є спроба визначення конфлікту за допомогою категорії «суперечність» (О.Бандурка, В.Друзь. - Конфліктологія). «Конфлікт – це важко розв’язувана суперечність, пов’язана із гострими емоційними переживаннями». Або «конфлікт – це суперечність, що виникає між людьми у зв’язку із розв’язанням тих чи інших питань соціального та особистого життя». Таку точку зору багато вчених піддає критиці, оскільки у даному випадку відбувається ототожнення понять «конфлікт» і «суперечність». Хоча це дуже близькі поняття, але вони все ж таки різняться між собою і позначають різні соціальні феномени.
На думку Е.Гідденса, поняття «суперечність» використовують у двох значеннях - структурної суперечності та екзистенційної суперечності. Під екзистенційною суперечністю він розуміє проблему «співіснування людини і природи або матеріального світу». Але людина не може перебувати у стані конфлікту з природою, яка не є соціальним суб’єктом.
Натомість структурна суперечність, як зазначає Е.Гідденс, - це «роз’єднання структурних принципів організації соціальної системи». Тобто суперечність є однією з можливих причин конфлікту. Разом з тим визначення конфлікту через суперечність не передбачає активної ролі суб’єкта у виникненні і перебігу конфлікту. Він постає як позасуб’єктний. Тобто потреби, інтереси, цінності, мотиви дій акторів, що конфліктують, не беруться до уваги. За такого підходу суб’єкти конфлікту є пасивними, лише такими, які діють автоматично, ніби вони не мають свідомості и свободи дій.
Виходячи з цього, Ентоні Гідденс дав таке визначення конфлікту: «Під конфліктом я розумію реальну боротьбу між діючими людьми чи групами, незалежно від того, які витоки цієї боротьби, її засоби, ресурси, що мобілізовані кожною із сторін. Це боротьба між акторами або спільнотами, що дістає вияв у вигляді певних соціальних практик».
А.Анцупов та А.Шипілов, автори підручника «Конфліктологія» намагаються дати визначення конфлікту за допомогою поняття «спосіб розв’язання». Під конфліктом вони розуміють спосіб розв’язання суперечностей, які виникають у процесі взаємодії, що полягає у протидії суб’єктів конфлікту і зазвичай супроводжується негативними емоціями.
Узагальнюючи усі наведені твердження, ми можемо сказати, що конфлікт – найбільш гострий спосіб вирішення існуючих або уявних протиріч у процесі людської взаємодії, що складається з протидії суб’єктів конфлікту та, зазвичай, супроводжується напруженням емоційно-вольової сфери.
Найбільш вдалою є спроба охарактеризувати конфлікт за допомогою характерних для нього ознак, яку зробила російська вчена Н. Грішина у своїй праці «Психологія конфлікту». Зокрема вона виділяє такі основні його ознаки:
1. Зіткнення – боротьба, протистояння у будь-якій формі, у будь-якому вияві (синонімами якого можуть бути «несумісність», «боротьба», «неузгодженість»). Наприклад, страйк, військова сутичка, сімейний конфлікт тощо передбачають зіткнення.
2. Біполярність – будь-який конфлікт зводиться до відносин між двома елементами. Кожна із конфліктуючих сторін має свої специфічні потреби, інтереси та цілі, які, як правило, є принципово відмінні від потреб, інтересів та цілей іншої конфліктуючої сторони. Навіть, якщо у конфлікті бере участь кілька груп, між ними утворюються коаліції, і конфлікт знову набуває біполярної природи.
3. Активність, спрямована на подолання суперечності. Конфлікт виявляє себе не лише в суперечностях, але й у взаємодії, причому активній. В чому вона проявляється? Коли саме ситуація починає розвиватися як конфліктна? Якщо людина сприймає ситуацію, яка склалася, як неприйнятну для себе, то вона починає щось робити для її зміни – пояснює точку зору супротивнику, намагається переконати його, скаржиться на нього комусь, демонструє своє незадоволення тощо, тобто починає діяти.
І ця взаємодія – це спосіб досягнення своєрідної єдності і зняття суперечності, навіть якщо це досягається ціною знищення однієї із сторін, що брала участь у конфлікті. (Г.Зіммель).
4. Наявність суб’єкта або суб’єктів як носіїв конфлікту. Це означає, що знаходитися в конфлікті можна лише з кимсь – з іншою групою, з іншою людиною, з самим собою. Цим конфлікт відрізняється від суперечностей, сторони яких не обов’язково можуть бути представлені суб’єктами.
Виходячи з виділених ознак конфлікту, Грішина Н.В. визначає його як «біполярне явище, як протистояння двох начал, що виявляють себе в активності сторін, спрямованій на подолання суперечності. Причому сторони конфлікту представлені активним суб’єктом чи суб’єктами».
Отже, соціальний конфлікт завжди передбачає соціальну взаємодію. Конфлікт не може виникнути лише у взаємодії між суб’єктом і об’єктом, він завжди передбачає відносини.
Будь-який конфлікт можна розглядати у статиці – як систему взаємозалежних структурних елементів і в динаміці – як процес.
2. Структурні елементи конфлікту. Отже, як бачимо, конфлікт – це складне, багатовимірне соціальне утворення, яке складається з певних компонентів.
Структура конфлікту – це сукупність зв’язків конфлікту, які забезпечують його цілісність і відмінність від інших явищ соціального життя.
