Хід роботи

Фізіологічні механізми адаптації організму до низьких температур можна досліджувати за допомогою простої проби – опускання руки у воду з льодом. Ця проба дозволяє також виміряти адаптивну реакцію організму на інтенсивне холодове подразнення.

Спочатку у піддослідного, який спокійно сидить на стільці, вимірюють через кожну хвилину систолічний та діастолічний тиск і пульс до тих пір, поки покази не стануть стабільними.

Далі руку піддослідного занурюють до кисті на 1 хв в холодну воду (0⁰С). Через 30-60 с після цього вимірюють систолічний та діастолічний тиск. Крім того, підраховують частоту пульсу. Після того, як руку вийняли із води, роблять виміри через кожну хвилину до тих пір, поки всі вимірювані величини не повернуться до вихідного рівня. Відмічають зміни кольору обличчя і рук досліджуваного.

У молодих людей систолічний тиск може підвищуватись на 20-30 мм рт.ст. Люди, які звикли до холодного клімату, показують менш значну реакцію.

Суб’єктивні відчуття. Запишіть зі слів досліджуваного про його відчуття під час проведення досліду.

Обробка результатів та висновки.

Побудуйте графік за всіма отриманими результатами. Зробіть висновок про вплив клімато-географічних і соціальних факторів на адаптивні можливості організму.

Приклад.

У студента, що народився та виріс до вступу в університет в умовах низьких середньорічних температур, при зануренні руки в холодну воду спостерігалося підвищення частоти пульсу на 10%, підвищення систолічного тиску – на 10 мм рт.ст., а у студента, який народився в умовах жаркого клімату – відповідно на 34% та 25 мм рт.ст. При цьому у останнього досліджуваного, на відміну від попереднього, безпосередньо після занурення руки відзначалася затримка дихання та побіління шкіри, що зумовлено різким звуженням поверхнево розміщених кровоносних судин. Графічне відображення результатів дослідження чітко вказують на різний ступінь вираження реакції вегетативних систем організму на вплив холоду.

Теоретичні питання:

1. Адаптація, типи адаптації.

2. Екологічні правила адаптації.

3. Генотипічна і фенотипічна адаптація. Норма реакції.

4. Типи пристосувальної поведінки живих організмів.

5. Неспецифічна адаптація.

6. Загальний адаптаційний синдром.

7. Специфічна адаптація.

8. Зворотність процесів адаптації.

9. Конституціональні типи людей.

Висновок:

Лабораторна робота №10

Тема: Визначення типологічних властивостей особистості за допомогою тесту Айзенка

Мета: дослідити генотипічні та фенотипічні особливості вищої нервової діяльності за допомогою тесту Айзенка

Теоретичні положення

Вища нервова діяльність (у людини – психічна діяльність) – це сукупність взаємопов’язаних нервових процесів, які відбуваються у вищих відділах центральної нервової системи і забезпечують перебіг поведінкових реакцій людини.

ВНД є нерозривною єдністю природжених і набутих форм пристосування, тобто безумовних і умовних рефлексів.

Безумовний рефлекс – це природжена видова реакція організму, яка здійснюється через нервову систему у відповідь на дію адекватного подразника.

Інстинкт – це складний безумовний рефлекс.

Умовний рефлекс – це набута протягом індивідуального життя реакція організму, що здійснюється завдяки утворенню у вищих відділах ЦНС тимчасових змінних рефлекторних шляхів у відповідь на дію будь-якого сигнального подразника, для сприймання якого існує відповідний рецепторний апарат.

Безумовний подразник – це подразник, що спричиняє здійснення безумовного рефлексу.

Умовний подразник – це будь-який індиферентний подразник, який після кількаразового поєднання з безумовним набуває сигнального значення.

Тип ВНД – це сукупність індивідуальних особливостей психіки та поведінки, які характеризуються силою, зрівноваженістю і рухливістю основних нервових процесів: збудження і гальмування.

Типологічні особливості ВНД, як і ряд інших ознак, людина отримує спадково.

На підставі уявлень про силу нервових процесів І.П. Павлов виділив три сильних і один слабкий типи ВНД, при цьому сильні типи відрізнялися між собою зрівноваженістю і рухливістю нервових процесів.

Типологія ВНД за Павловим:

1. Жвавий тип (сангвінічний темперамент) – це сильний зрівноважений рухливий тип ВНД. У людини жвавого типу виявляються енергія і наполегливість у досягненні мети, самовладання і значна рухливість нервових процесів, яка полягає у вмінні швидко перебудовуватися, виходячи з реальних умов життя.

2. Спокійний тип (флегматичний темперамент) – сильний зрівноважений, але інертний тип ВНД. Такі люди характеризуються неквапливістю, у них разом з енергією і високою працездатністю, самовладанням і вмінням тримати себе в руках спостерігається значний консерватизм поведінки, повільність у прийнятті рішень (особливо у раптових ситуаціях).

3. Нестримний тип (холеричний темперамент – це сильний, але незрівноважений тип ВНД. Особам цього типу властива захопленість, з якою він виконує певну роботу, проте будь-яка дрібниця може звести все нанівець, що свідчить про перевагу збудливого процесу над гальмівним.

4. Слабкий тип (меланхолічний темперамент) відрізняється загальною слабкістю нервової діяльності. Особи цього типу нерішучі, не здатні наполягати на своєму, підкоряються чужій волі, мають різні комплекси неповноцінності, їм властиві страх перед будь-якою відповідальністю, ізольованість від реального життя.

Згідно з деякими психологічними критеріями всіх індивідів поділяють на екстравертів, інтровертів і невротиків (Г. Айзенк).

Про екстра- чи інтроверсію судять за тим, чим переважно керується у своїй діяльності людина – спрямованістю активності і інтересів на зовнішній світ і людей, що її оточують (екстравертованість), чи образами, уявленнями, думками свого внутрішнього світу (інтровертованість). У невротиків легко виникають депресивні стани навіть у звичайних життєвих ситуаціях.