Модель секторів

Гомер Гойт запропонував інший підхід до аналізу розвитку міст. Він вважав, що міста розвиваються секторами у вигляді клинів, що розширюються від центру до околиць. Ці сектори розміщені вздовж водних артерій чи транспортних ліній. Ці сектори відрізняються своєю спеціалізацією, яка складається внаслідок сприятливих характеристик довкілля: промислові дільниці виростають біля місць справи - біля порту, чи транспортного вузла і т. ін., біля них - житлові дільниці для робітників. Гойт вважав, що специфічна топографія кожного міста є підставою того, що кожне місто є неповторним за своєю забудовою і своїм плануванням. Разом з тим існують і певні закономірності: престижні житлові райони знаходяться неподалік від торгового центру.

Модель багатьох центрів

Ченсі Гарріс і Едвард Ульманн висловили ідею про те, що з розвитком комунікацій міста набувають нового виду: у них розвиваються окремі центри, пов'язані з певними видами діяльності. Є відпочинкові дільниці, фінансові, торгові, житлові та ін.

Розвиток спеціалізованих осередків залежить від кількох чинників, а саме: деякі види діяльності вимагають створення спеціальних умов (парк відпочинку, торговий центр тощо); для деяких підприємств є вигідною локалізація поблизу інших підприємств; певні дільниці ніколи не межують (багаті райони вілл і спальні райони, або промислові райони).

Модерністський і постмодерністський підходи до розуміння ролі і вигляду сучасних міст.

Модернізм як напрямок у розвитку міст, домінував протягом майже усього XX століття - аж до 80-х років. Модерністи відзначалися великою вірою в прогрес і прагнули якнайраціональніше використати ресурси, щоб якнайповніше забезпечити потреби людей. Вирішального значення вони надавали простоті і функціональності планування міста, усіх його споруд. Добре сплановане місто, на їх думку, повинно допомагати долати такі проблеми, як самотність, вандалізм, злочинність. Разом з тим, модерністи рішуче відкидали ідеї деконцентрації міст, будівництва невеликих міст-садів. „Інтелектуальна діяльність людей є прямим наслідком об'єднання їх у колектив... Усі великі вогнища думки завжди знаходилися у математичній точці найвищої концентрації людського матеріалу, - писав Лє Корбюзьє. - Якщо ви хочете звузити світогляд у народу, давайте займемося дезурбанізацією, якщо ж у вас є прагнення розширити його світогляд і надати йому силу йти нарівні з вимогами часу, то візьмемося за планування, за концентрацію".

Сучасне місто багато чому завдячує модерністським підходам, зокрема, поліпшенням житлових умов для широких верств населення. Однак, на практиці модерністські ідеї привели і до таких негативних наслідків, як висока стандартизація містобудування і втрата містами своєї самобутності. Забудова ставала все більш однотипною, монотонною і понурою. Нові райони часто ставали „великими спальнями", „бетонними пустелями". Патологічні явища міського життя не лише не було ліквідовано - вони наростали. Внаслідок деперсоналізації міського простору люди втрачали почуття локального (районного) патріотизму, ще більше послаблювалися зв'язки між ними.

Датою символічної смерті модерністського підходу в урбаністиці вважають 1972 рік, коли в американському місті Сент-Льюїс було зруйновано цілий район, збудований у 1955 році якраз у модерністській стилістиці. Цей район було оцінено як ворожий життю, оскільки, на думку експертів, міський простір, організований подібним чином, сприяє утвердженню у його межах злиднів, злочинності, хуліганства і вандалізму.

Новий напрямок урбаністики - постмодернізм - виріс якраз із критики модернізму. Постмодернізм в урбанізмі виходив із трьох засадничих тез:

• Існують різні людські потреби;

• Існують різні способи вираження і задоволення цих потреб;

• Існують різні форми містобудування.

Міська архітектура, згідно із засадами постмодернізму, націлена на зміцнення регіонального і локального патріотизму, збереження тяглості традицій минулих віків. Перевага віддається низькій, родинній забудові. Міське районування зорієнтоване винятково на забезпечення потреб мешканців міста і району, в тому числі потреби у розвитку комунікацій між людьми, сприяє зміцненню різних форм суспільного життя.

Відмінності між містом і селом:

1. Стереотипи поведінки. Місто - спільність, за своїми характеристиками значною мірою протилежна сільської. Наприклад, у патріархальному селі, та й у сучасному селі прийнято вітатися з кожною людиною, у тому числі й з незнайомою. А в місті, навпаки, вважається непристойним звертати увагу на незнайому людину.

2. Соціальні зв’язки.

3. Рівень конформізму і соціального контролю. В селі проживає, як правило, кілька сотень людей, зайнятих в основному сільськогосподарською працею. Тут культурні традиції, трудові навички передаються від батька до сина, від матері до дочки. Усі жителі знають своїх сусідів, високий рівень конформізму, соціального контролю.

4. Різноманітність і розпорошеність життя. У містах навіть родичі найчастіше живуть досить далеко один від одного, тут безліч професій і видів діяльності, щоденні поїздки на роботу стають частиною способу життя, спостерігається значна анонімність спілкування. Тут на відміну від сільських поселень істотно нижчий ступінь соціального контролю за поведінкою людей. Рівень розлучень у місті, наприклад, у п'ять разів вище, підліткова злочинність - типово міська проблема. У міських умовах існує небезпека перенапруги людського мозку, і людина ніби входить у себе, віддаляється від інших. У містах більше людей, що страждають психічними розладами, незважаючи на кращі соціально-побутові умови і медичне обслуговування: нижча середня тривалість життя.

Міський спосіб життя характеризується такими ознаками:

• переважання вторинних контактів: ділових, короткочасових, анонімних зв'язків;

• зниження значення територіальних спільностей і відмирання сусідських зв'язків і спілкування;

• наявність великої кількості груп за інтересами і багатоманітність культурних стереотипів, форм проведення вільного часу;

• зменшення соціального значення сім'ї і передача багатьох її функцій різним інститутам, падіння народжуваності, перетворення великої сім'ї в нуклеарну, перевищенням смертності над народжуваністю, послаблення зв'язків і залежності між родичами;

• зниження ролі традиції в регулюванні поведінки особистості в результаті підвищення значення формального соціального контролю в цій галузі;

• нестійкість соціального статусу індивіда і підвищення соціальної мобільності.

Місто на відміну від села забезпечує:

• високий ступінь різноманітності і інтеграції людської діяльності;

• в місті соціальна діяльність вимагає і більш високого культурно-освітнього рівня.