Закони суспільного розвитку, їхній характер і особливості.

Важливим є питання про характер і зміст законів суспільного розвитку. Виходячи з того, що суспільне життя має дуже складний, динамічний і необоротний характер, деякі філософи (особливо ідеалістичного напряму) взагалі заперечують існування об'єктивних законів історичного розвитку і тим самим відмовляються від раціонального керування суспільними процесами і передбачення їхніх перспектив. Більшість філософів вважають все-таки, що закони існують, що історичні процеси пізнавані, але трактують їх пізнаваність через ідеалістичну аргументацію (наприклад, як у Гегеля - пізнаваність історії через пізнання абсолютної ідеї ). Діалектико-матеріалістичне розуміння законів суспільства полягає у тому, що ці закони існують, вони мають об'єктивний характер, але разом з тим вони суттєво відрізняються від законів природи. Закони природи, як правило, діють вічно і є незмінними. Закони суспільства, суб'єктом розвитку якого є людина, носять історичний характер (тобто змінюються) і мають суб'єктивний відтінок, бо здійснюються не тільки через об'єктивні умови, але й суб'єктивні фактори, створювані суб'єктом. Суспільні закони діють в двох напрямах: вони є і фіксаторами наявних відносин і разом з тим регуляторами історичного процесу.

Соціально-філософський зміст категорії «суспільне виробництво».

Як показав К.Маркс, основним фактором існування і розвитку суспільства є суспільне виробництво. Воно являє собою трудову діяльність людей, спрямовану на створення споживчих вартостей, необхідних для існування та розвитку людства. Людина виступає в цьому процесі як суб'єкт, мета та засіб виробництва. Суспільне виробництво поділяється на матеріальне та духовне. Матеріальне виробництво має на меті перетворити предмети природи на предмети задоволення людських потреб. Духовне виробництво покликано створювати духовні цінності, які покращують матеріальне виробництво, збагачують людей знаннями та досвідом, змінюють потенціал робочої сили. Спосіб виробництва – це спосіб створення матеріальних благ, необхідних для життя та розвитку суспільства. Спосіб виробництва включає продуктивні сили та виробничі відносини. Продуктивні сили виражають відношення виробництва до природи і складаються із знарядь і засобів виробництва та людей, які його обслуговують, а також знань досвіду та науки, які вони використовують. Виробничі відносини – це відносини, що виникають у процесі виробництва. Вони носять об'єктивний характер, залежать від характеру відношення до знарядь праці, виробленої продукції, до власності. Якщо ж власність відчужена, то відношення набувають антагоністичного характеру. Якщо ж власність, засоби виробництва перебувають в руках виробника, то виробничі відносини набувають неантагоністичного характеру. Для гармонійного функціонування виробництва існує і повинен спрацьовувати основний соціологічний закон: закон відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку продуктивних сил. Якщо таке співвідношення порушується, то в суспільстві виникають аномалії, які вирішуються соціальними революціями або соціально-економічними реформами.

Поняття суспільно-економічної формації та її структура.

Для історико-філософського вивчення процесу розвитку суспільства К.Маркса була введена така важлива категорія, як суспільно-економічна формація (СЕФ). Вона виражає тип суспільства, що характеризується своїм способом виробництва і відповідними йому виробничими відносинами. Суспільству відомі такі типи формацій: первіснообщинний і рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм, комунізм. Основними структурними елементами СЕФ є базис та надбудова, а також надбазові та надбудовні елементи - нація, мова, культура, побут, сім'я та ін. Базисом називається сукупність усіх виробничих відносин, що складаються в суспільстві. Можна дотримуватися і іншого визначення: базис є сукупність наявних у суспільстві економічних укладів. Надбудова – це відображення базисних відносин в ідеалізованій формі. Вона існує для захисту базису і складається з 3-х елементів: 1) сукупності ідей, теорій; 2) наявності відповідних інститутів та організацій, які культивують ці ідеї, теорії (центральним серед них є держава); З) наявності ідеологічної спрямованості, забезпечення функціонування панівного ладу. Між базисом та надбудовою існує діалектичний зв'язок, в якому провідне місце посідає базис. Для правильного розуміння життєдіяльності суспільства велике значення має його соціальна структура. Це сукупність соціальних спільностей, класів, націй, соціальних груп, прошарків тощо. Кожна з цих спільностей має свої об'єктивні та суб'єктивні фактори утворення та функціонування.

Головним елементом соціальної структури є класи. Це найбільш масові і безпосередньо пов'язані з процесом виробництва групи людей, що розрізняються між собою: 1) за своїм місцем в історично означеній системі виробництва; 2) за відношенням до засобів виробництва; 3) за роллю в суспільній організації, а також методами і формами розподілу національного продукту. Класи виникли на тому етапі розвитку суспільства, коли у виробництва з'явився додатковий продукт і можливість його відчуження. Поява антагоністичних класів породила класову боротьбу, яка призводила до соціальних революцій. В зарубіжній філософії замість теорії класів і класової боротьби розробляються теорія стратифікації, тобто розподілу суспільства на окремі соціальні групи і теорія формування середнього класу на основі демократичної приватизації власності, яка повинна забезпечувати єдність та гармонію суспільних сил і відвернути необхідність революції.

Важливим елементом соціальної структури є також нація. Нація - це сукупність людей, яка історично склалася на основі певного етносу, має свою територію, мову, побут, традиції і звичаї, психічний склад і пов'язана сталими економічними зв'язками. Нація є основою державності. Боротьба за суверенітет, за встановлення своєї державності призводить до національно-визвольної боротьби. Існують дві тенденції у вирішенні національного питання: тенденція консолідації (об'єднання) націй і тенденція національного визначення. На даному етапі перемагає друга тенденція. Негативними, крайніми сторонами в національному русі є політика націоналізму та політика шовінізму.