Основні питання філософії

Основне питання філософії – це ціннісно-смислова домінанта певного філософського вчення. Сьогодні традиційно виділяють чотири варіанти формулювання основного питання філософії:

1. Що первинне: буття, матерія або дух, свідомість, ідея?

2. Чи можна пізнати світ?

3. Який провідний метод пізнання?

4. Що я можу знати? На що можу сподіватися? Що я повинен для цього робити? І головне – що є людина?

Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моністичне, дуалістичне, плюралістичне. Потрібно зазначити, що в рамках основного питання філософії по-різному вирішується і питання, що саме розуміти під матеріалістичним, а що під ідеалістичним. Саме цим пояснюється те, що існують різні форми матеріалізму (наприклад, вульгарний, споглядальний, метафізичний тощо) та ідеалізму (об’єктивний, суб’єктивний).

По-різному філософи і відповідають і на питання про можливість пізнання світу.

Послідовний матеріалізм доводить, що світ в принципі можна пізнати. Найвищим критерієм і гарантом цього є практика. Об'єктивні ідеалісти зосереджують увагу на пізнанні людської свідомості через пізнання відчуттів, понять тощо. Течія, представники якої в принципі заперечують можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності, дістала назву агностицизму.

Основне питання філософії дає можливість правильно орієнтуватись а історико-філософському процесі, визначати сутність будь-якої філософської системи. Основне питання філософії підкреслює, що всі явища світу умовно поділяються на дві основні сфери - матеріальну і духовну. Вони утворюють єдність (дихотомію), якою характеризується все, що існує в світі. Ці сфери нерозривні, але, кожна має свою специфіку і займає своє місце, відіграє свою роль. Матеріальній сфері належить вирішальна роль лише в кінцевому розумінні, в гносеологічному плані. Значення основного питання філософії і в тому, що, поширюючи його на розуміння суспільного життя, воно дає основу для матеріалістичного розуміння історії.

Якщо матеріалізм та ідеалізм виражають два протилежні підходи до розуміння природи світу і людської сутності, то не менш важливим питанням філософського світогляду є питання про те, в якому стані знаходиться світ, чи розвивається він і людська сутність, чи вони незмінні. Це питання про рух і розвиток. В залежності від вирішення цього питання теж виникають дві протилежні концепції - діалектика як вчення про розвиток, і метафізика, яка заперечує або спотворює розвиток. Був час, коли деякі філософи (наприклад, Парменід) вважали буття абсолютно нерухомим. Але пізніше, з розвитком науки і практики, коли рух і розвиток стало неможливо заперечувати, поширення набули метафізичні підходи, які спрощено, однобічно їх тлумачили. Тому звичайно говорять про дві концепції розвитку – діалектичну та метафізичну.

Поділ філософських систем в залежності від вирішення питання про розвиток не збігається а поділом на матеріалізм і ідеалізм. Відомо, що серед матеріалістів було багато метафізиків (Л. Фейєрбах та інші), а серед ідеалістів - діалектиків (Гегель). Але ці питання тісно пов’язані, можна навіть у повному розумінні сказати, що питання про розвиток, рух органічно входить до основного питання філософії.

Коли поставлене питання про пізнання світу, його сутність, то при цьому не менш важливим є питання про вибір правильного методу пізнання як способу вивчення, явищ світу, як набір засобів, прийомів, що роблять пізнання успішним. Кожна наука має свої методи. Філософія озброює всі науки знанням найбільш загального методу пізнання: метафізичного та діалектичного. Вище ми визначили діалектику як теорію розвитку, а тут говоримо про діалектику як про метод пізнання. Протиріччя тут немає. Теорія стає методом тоді, коли вона спрямовується на пояснення практики, на здобуття нового знання, необхідного для теоретичного освоєння світу.

Тільки глибоко засвоївши весь цей матеріал, можна зрозуміти суть кожної з функцій філософії, через які проявляється відношення філософії до конкретних наук.

Функції філософії

Філософія відіграє важливу роль у суспільстві, насамперед, у розвитку суспільної свідомості та самої людини, її сутнісних сил. Свідченням цього є найважливіші функції філософії.

Функція (від лат. – виконання, звершення) – спосіб діяння якоїсь системи, органу, котрий спрямований на досягнення певного результату. Філософія як форма суспільної свідомості, як система певних знань, законів і принципів, має досить вагомий функціональний потенціал.

Давно відомо, що існує зв’язок, між рівнем розвитку філософії, і навіть її існування, та рівнем розвитку свободи людини, політичної свободи, зокрема. Там, де розвинена філософія, розвивається і свобода. Філософія створює сприятливий ґрунт для цього через розвиток духовних підвалин суспільства. Вона впроваджує у суспільну свідомість загальнолюдські цінності – ідеї свободи, невід’ємних прав людини, справедливості, соціальної рівності тощо.

Згадаймо Джона Локка, котрий наголошував, що людина від природи має три невід’ємних права: право на життя, право на свободу і право на приватну власність, набуту чесною працею. Ф. Вольтер стверджував: «Усі люди народжуються вільними». Т. Гоббс підкреслював: «Природне право будь-якої людини – це її свобода». Г. Гегель писав: «Людина, як така, вільна. Свобода духу складає найголовнішу властивість її природи». Всю історію людства німецький філософ пов’язував з «прогресом в усвідомленні людиною свободи». «Приватна власність, – підкреслював Гегель, – є єдиною сутнісною визначеністю особистості». М. Бердяєв стверджував: «Людська свобода – самодостатня цінність. Немає нічого більш важливого, ніж свобода людини. Всі форми суспільного ладу виправдані лише тоді, коли слугують свободі людини, її розвитку». Ж.-П. Сартр: «Людина не може бути то рабом, а то вільною. Вона повністю і завжди вільна, або її (людини) немає взагалі».

Подібні ідеї поділяли і пропагували у свій час Ш. Монтеск’є, К. Гельвецій, Л. Фейєрбах, К. Ясперс, М. Гайдеггер, Х. Ортега-і-Гассет та багато інших.

Філософи роками, століттями із покоління в покоління впроваджували ці ідеї в суспільну свідомість, в правову систему, сприяли розвиткові свободи людини. Скажімо так: видатні філософи стояли біля джерел європейської і світової цивілізації, сучасної демократії і тоді, і тепер, в наш час. Їх діяльністю і визначався і визначається вплив філософії на суспільну думку, свідомість людини, її культуру, на формування загальнолюдських цінностей. Філософія набула, таким чином, свою важливу соціально-практичну (предметно-дійову) і виховну функції.

Важливою функцією філософії є її здатність з допомогою свого інструментарію створювати понятійний апарат, проникати в сутність явищ, з’ясовувати об’єктивні, закономірні зв’язки між ними. Тому філософія має теоретико-пізнавальну або логіко-гносеологічну функцію. Вона здійснюється з допомогою багатьох форм і методів таких, як абстрагування, індукція і дедукція, аналіз і синтез, моделювання, ідеалізація, формалізація, судження, поняття, умовивід, ідея, проблема, гіпотеза тощо.

Елітною для філософії є функція загально-методологічна, котра полягає в тому, що її основоположні принципи, закони, понятійний апарат можуть бути використані у будь-яких сферах наукового пізнання як загальні методи дослідження тих чи інших явищ. Чому можуть бути використані у будь-яких сферах наукового пізнання? Тому що ці принципи, закони і т.п. є результатом абстрагування (виділення найбільш загального), що притаманне усім сферам буття і тому вони застосовуються в усіх сферах дійсності.

Візьмемо конкретний приклад. У філософії важливим принципом, що використовується в процесі пізнання є принцип історизму. Що він означає? Він означає не що інше, як розгляд предметів, явищ чи процесів в їх розвитку, змінах, саморусі: як те, чи інше явище виникло, які етапи у своєму розвитку пройшло і чим стало.

У зв’язку з цим принцип історизму ставить перед дослідником ряд імперативних, обов’язкових вимог, а саме:

1. вихідна вимога – це якісна, сутнісна ретроспективність, зворотний аналіз;

2. вимога розгляду передумов виникнення того, чи іншого явища;

3. розгляду явища з точки зору його розвитку як закономірного процесу;

4. виділення в розвитку явища певних етапів (стадій, фаз, періодів), з’ясовуючи їх особливості, відмінності;

5. визначення напряму розвитку явища, його характер (який він: прогресивний, регресивний, гармонічний, дисгармонічний, динамічний, статичний і т.п.);

6. розкриття основної тенденції розвитку системи з метою передбачення її майбутнього;

7. вивчення історії понятійного апарату певного явища, чи системи стосовно зміни їх змісту, який вони мали колись, і який мають тепер;

8. застосування до пізнання основних законів і принципів діалектики.

Безумовно, дотримання цих вимог принципу історизму – це нелегке завдання. Але лише на цьому шляху можливе досягнення об’єктивної (неупередженої) істини. Іншого шляху до неї немає. Бо метод, його знання застосування – це річ виключно важлива в процесі пізнання.

«Метод – найперше, найосновніше, - писав відомий російський природодослідник І. Павлов. – Від методу, способу дії залежить вся серйозність дослідження: при доброму методі і геніальна людина буде працювати даремно і не отримає цінних, точних даних».

 І, нарешті, ще одна функція філософії – світоглядна. Філософія – це цілісний узагальнений погляд на світ, людину, їх відношення, сутність походження, пізнання, а також на його межі, можливості, значення тощо. З’ясовуючи ці проблеми на теоретичному рівні, філософія має фундаментальний світоглядний потенціал.

Філософія, як відомо, належить до гуманітарних наук, які німці доречно називають «Schone Wissenschaften» – дослівно «красивими науками». Аристотель стосовно філософії висловлювався так: «Філософія – найбільш цінна з наук, бо спрямована на пізнання істини – першопричин, сутнісного і вічного. Всі інші науки необхідні..., але кращої за неї немає жодної».  Філософія як наука, форма суспільної свідомості і світогляд, має потужний гуманістичний потенціал. Це виявляється в тому, що вона, по-перше, розглядає людину як єдино можливий суб’єкт. Людина включається в предмет філософії в контексті співвідношення «людина-світ»; по-друге, філософія утверджує людину як найвищу цінність світу, творця знання взагалі і філософського, зокрема; по-третє, філософія завдяки своєму логічному арсеналу, своїми формами і методами створення понять, узагальнень, розвиває теоретичне мислення, мову, сутнісні сили людини, її пізнавальні можливості.

Не випадково відомий теоретик мовознавства Вільгельм фон Гумбольдт вказував на нерозривний зв’язок розвитку нації з розвитком її теоретичного мислення. «Нація тим розвиненіша, - писав він, - чим більше розвинена її мова, теоретичне мислення»; по-четверте, філософія будь-яка, незалежно від її спрямування і сутності – це форма пізнання, пошук істини, спроба проникнути у світ речей, ідей і явищ; по-п’яте, філософія завжди стояла біля джерел ідеології – могутнього фактору впливу на суспільну свідомість, людську діяльність, суспільний прогрес; по-шосте, філософія з’ясовує фундаментальні світоглядні проблеми («що є що», «чому», «як») і тому має ґрунтовний світоглядний потенціал, є теоретичного основою будь-якого світогляду. Позитивна роль прогресивних філософських ідей у суспільстві безперечна. Захист невід’ємних прав людини, якими є право на життя, на свободу і приватну власність, формування ідеології такого ґатунку – все це є важливим людським виміром філософії. Якщо сучасні європейські країни і мають такий рівень демократичних свобод, таку правову систему їх захисту, то ці здобутки необхідно віднести і на адресу європейських філософів і європейської філософії.

Підсумовуючи, перерахуємо ще раз провідні функції філософії:

а) методологічна: філософія розробляє методологію для інших наук;

б) світоглядна: філософія дозволяє людині осмислити проблеми сенсу людського життя: чому і для чого живе людина? Яке її місце та призначення в світі? і т.п.;

в) аксіологічна: філософія дозволяє людині осмислити природу та значення власних життєвих цінностей;

г) критична: філософія не сприймає на віру певну інформацію, а піддає її сумніву;

д) соціально-прогностична: філософія прогнозує вектор розвитку суспільства, розробляє соціально-політичні вчення тощо.

Філософія і наука

Філософія, як було показано вище, є не лише формою суспільної свідомості, а й світоглядом, певним способом духовно-практичного освоєння світу. Тепер слід відповісти на запитання, а чи є філософія наукою? Взаємозв’язок філософії і науки – традиційно неоднозначна і складна проблема. Одні філософи визнають за філософією статус науки (наприклад, Аристотель, Гегель, Ортега-і-Гассет), інші це категорично заперечують (наприклад, О. Конт, так звані логічні позитивісти – Р. Карнап, М. Шлік, Л. Вітгенштейн та інші). Філософська концепція логічних позитивістів – це «послідовний емпіризм». З точки зору цього напрямку, все доступне нам знання про зовнішній світ отримується лише завдяки емпіричним наукам. Філософія ж представляє теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою. «Філософія, - писав Р. Карнап, - віднині не визнається як особлива галузь пізнання, котра стоїть поряд з емпіричною наукою».

 М. Шлік вважав, що філософія має право на існування, але лише як теоретичний засіб для логічного аналізу мови – мови емпіричної науки. «Філософія не є наукою», - підкреслював цей філософ.

Заперечення щодо філософії як науки притаманне і сучасній концепції сцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. – знання, наука) – світоглядний напрямок у філософії, в основі якого лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність. Однак: а) в цю цінність включається лише природниче і точне знання; б) науковим знанням вважається лише те, котре здобуто емпіричним (дослідним) шляхом, з допомогою конкретних природно-наукових методів (метод – шлях дослідження, сукупність прийомів чи операцій практичного чи теоретичного пізнання). З такої точки зору, не лише філософія втрачає свій статус, але і всі гуманітарні науки оголошуються свавільними, необґрунтованими, у яких домінує суб’єктивізм, оціночні моменти. Дійсно, філософія не є експериментальною наукою. Вона не використовує для свої проблем конкретно-природничі методи пізнання. Але це зовсім не означає, що філософія не є наукою.

Філософія не може будуватися за природничо-науковими зразками. Вона має своє «поле» дослідження, свою міру точності і свою міру доведення. Для філософії основним предметом розгляду є, як відомо, найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення.

Філософія підтверджує свої знання, як правило, не окремими експериментами, а широкими засобами людської предметної діяльності – практикою як сукупністю матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної діяльності людини.

Природничі науки мають своїм предметом конкретні матеріальні об’єкти і властивості. Для хімії, наприклад, таким предметом є перетворення речовин, зміна їх складу або будови. Предметом фізики є, як відомо, природа, її властивості. Фізіологія вивчає життєдіяльність цілісного організму і його окремих частин – клітин, органів, функціональних систем тощо.

Цілком логічно, що для пізнання сутності таких об’єктів, і їх властивостей, застосовуються методи, прийоми, операції, що адекватні цим наукам, такі, скажімо, як рентгеноструктурний, спектрографічний, якісний, кількісний і т.д. Ці методи, безумовно, дають можливість отримати досвідне знання, котре можна перевірити експериментально.

На відміну від природничих наук, філософія має свою специфіку. Основним предметом філософії є, як це вже було показано вище, найбільш загальні проблеми буття. Філософія – це наука про загальне. Останнє може бути пізнаним на шляху використання широких абстракцій, найбільш загальних понять, теоретичного мислення – на рівні застосування діалектики, її основоположних принципів: єдності світу, зв’язку, відображення, практики суперечності, історизму і т.д., на рівні діалектичного методу.

Таким чином, сутність філософських проблем буття, які є найбільш загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними методами.

Що ж таке наука? Що включає в себе це поняття? «Наука – сфера людської діяльності, функція якої вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна із форм суспільної свідомості» (Советский энциклопедический словарь. – М., 1982. – С. 876). «Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності... Наука має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення» (Філософський словник. – К.,1986. – С. 416).

Мета науки – опис, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності, котрі складають її предмет... на основі вивчення законів, що відкриваються нею.

Отже, для науки (будь-якої) важливими структурними елементами є: 1) предмет дослідження; 2) закони, котрі вона відкриває; 3) понятійний (категоріальний) апарат, котрий вона використовує; 4) методи дослідження явищ і процесів дійсності.

Філософія, як наука, має всі ці структурні елементи. Вона має свій предмет, свої закони розвитку, свій понятійний апарат, і свої методи, що дає їй можливість адекватно відображати об’єктивну дійсність.

Спільним для філософії і науки є те, що: 1) філософія і наука є формами суспільної свідомості; 2) філософія і наука здобуті знання представляють у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків; 3) філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто включаються в структуру світогляду; 4) філософія і наука мають однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії), методи дослідження).

Разом з тим, філософія і наука мають і відмінності: 1) у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності; 2) філософія, як відомо, є форою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва; 3) закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки; 4) філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої цілісної картини світу дати не може; 5) філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду. Наука є важливою складовою наукового світогляду.

Для більш змістовного з’ясування особливостей філософії, необхідно розглянути її взаємозв’язки з іншими формами суспільної свідомості, наприклад, з релігією, правом, показати, що є для них спільним і відмінним.

Філософія і релігія

Взаємозв’язки філософії і релігії давні і різнопланові. Релігія стояла біля джерел філософії. Остання виникла пізніше на досить високому етапі розвитку суспільства, самої людини, як людини, її теоретичного мислення.

Релігія – специфічна форма духовно-практичного освоєння світу. З одного боку, вона представляє собою відповідні: поведінку, почуття, культ і обрядність; з іншого боку, релігія – це певні погляди, віра, уявлення, ідеї і теорії, тобто те, що складає зміст релігії як форми суспільної свідомості. Що є спільним для філософії і релігії?

Спільним для філософії і релігії є, насамперед, те, що вони представляють собою форми суспільної свідомості. Це, по-перше. По-друге, філософія і релігія є історичними типами світогляду, певними способами духовно-практичного освоєння світу; по-третє, філософія і релігія відображають світогляди людей безпосередньо. Філософія і релігія найбільш віддалені від економічного базису суспільства; по-четверте, філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства.

Разом з тим філософія і релігія мають суттєві відмінності: по-перше, предметом філософії є відношення «людина-світ». Предметом релігії є Бог, його творіння; по-друге, філософія і релігія мають різну структуру. Структура філософії складається з онтології (вчення про буття), логіки, діалектики, теорії пізнання, соціального вчення тощо. До структури релігії входять: 1) релігійні ідеї, погляди та уявлення; 2) релігійні почуття; 3) релігійні культ і обрядність; по-третє, філософія ґрунтується на доведенні. Релігія ґрунтується на вірі; по-четверте, філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ. Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є – відповідних догм і постулатів; по-п’яте, філософія орієнтується, насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на почуття, емоції (релігійні догми не можна збагнути розумом); по-шосте, у філософії, як правило, початком її є загальне, абстрактне начало (апейрон, субстанція, абсолютна ідея, матерія тощо). У релігії, як правило, основоположне начало – персоніфіковане (Ягве, Христос, Магомет, Будда і т.п.). І, нарешті, останнє. У порівнянні з філософією релігія представляє собою більш консервативну ідеологічну форму відображення дійсності, оскільки вона ґрунтується на незмінних традиційних догматах релігійного вчення.

Філософія і право

В системі форм суспільної свідомості (про це мова йтиме більш детально в подальших розділах книги) значний інтерес для розкриття специфіки філософії представляють взаємозв’язки філософії і права (правосвідомості). Перш ніж розглянути ці взаємозв’язки необхідно визначити саме поняття права, правосвідомості.

Право, насамперед, являє собою вольову систему, що складається із загальнообов’язкових норм, розпоряджень і дій, обумовлених відповідними суспільними відносинами, з метою встановлення режиму громадського порядку, що здійснюється з допомогою виховних заходів, а також державного примусу. Коротше: право – це система соціальних норм і відносин, котрі охороняються і захищаються силою держави.

Право і правосвідомість – це не тотожні поняття. Право – це норми, розпорядження, юридичні закони, а правосвідомість – це знання і оцінка діючого права у суспільній свідомості. Нерідко правова норма, юридичний закон, що приймається в тому чи іншому суспільстві не тотожні, не рівнозначні з його оцінкою у суспільній свідомості. Закон, норма встановлює одне, а в суспільній свідомості це «одне» відкидається як неприйнятне. Тому на практиці деякі юридична закони і норми ігноруються, порушуються, оскільки у суспільній свідомості вони оцінюються негативно, як несправедливі. Отже, коли ми розглядаємо зв’язки філософії і права, то мова йде про право не як юридичну норму, закон, а про право як форму суспільної свідомості. Що є спільним для філософії і права?

Насамперед, філософія і право є формами суспільної свідомості; філософія і право підпорядковані загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості, виступаючи як специфічне відображення економічних, політичних та інших відносин даного суспільства; філософія і право входять до духовної сфери суспільства як складові надбудови; філософія і право мають спільну виховну функцію.

Окрім спільного, філософія і право мають суттєві відмінності. 1) У філософії і права – різні предмети осмислення дійсності. Предметом філософії, як вже відзначалося вище, є найбільш загальні проблеми буття, відношення «людина – світ». Предметом права, як форми суспільної свідомості, є оцінка конкретних норм, приписів, юридичних законів і т.п., що регулюють поведінку людей у суспільстві; 2) у філософії відображаються об’єктивні закони розвитку світу. Що ж до права, то в ньому знаходять відображення юридичні закони, які встановлюються людьми в інтересах певних соціальних груп, класів тощо; 3) філософія і право мають різний рівень узагальнення. Специфічними для філософії є, як правило, широкі абстракції – філософські поняття, закони і принципи, котрі застосовуються при дослідженні права, з’ясуванні сутності правової свідомості – філософії права. Відносно ж конкретних норм права, юридичних законів і юридичних понять, то їх використання у філософії, її вивченні – обмежене; 4) філософія відображає економічну структуру суспільства, його матеріальні відносини не прямо, а опосередковано – через політику, політичну діяльність людей. Право відображає економічні відносини суспільства – безпосередньо. Право відображає економічні відносини суспільства – безпосередньо. Право має прямий зв’язок з економічними відносинами, насамперед, з відносинами власності; 5) І, нарешті, останнє. Філософія і право мають різну структуру. Про структуру філософії мова йшла вище, коли було розглянуто питання про співвідношення філософії і світогляду. Що ж до структури права як форми суспільної свідомості, то вона включає в себе два важливих компоненти: а) правову ідеологію як систему правових поглядів, теоретичну правову свідомість соціальної групи, класу; б) правову психологію – несистематизовані правові погляди, уявлення, звички, традиції, почуття, емоції, що формуються в практичній діяльності людей.

ІІ. Основні категорії та поняття теми «Філософія та світогляд».

Використовуючи рекомендовану літературу, дайте визначення понять:

філософія, світогляд, світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння, міфологія, ідеалізм, об’єктивний ідеалізм, суб’єктивний ідеалізм, соліпсизм, матеріалізм, діалектика, метафізика, рефлексія, онтологія, гносеологія, аксіологія, соціальна філософія, філософська антропологія, історія філософії, філософія історії, логіка, етика, естетика.

ІІІ. Система тестових завдань.

1) В яких життєвих ситуаціях людини найчастіше стикається із світоглядними питаннями:

а) у ситуаціях вибору професії;

б) в екстремальних ситуаціях - на межі життя і смерті;

в) у ситуаціях життєвого та морального вибору;

г) у ситуаціях вибору між традиціями та новаціями;

д) у ситуаціях вибору типу поведінки в різних випадках життя.

2) Зміст світогляду визначають:

а) знання про світ, спродуковані природознавством;

б) знання, принципи, переконання, що виконують функцію життєвого орієнтування;

в) політичні, економічні, соціальні програми;

г) ті уявлення про дійсність, які є виключно індивідуальними надбаннями людини.

3) Міфологія базується на дискурсивному мисленні, а філософія постає синкретичним духовним утворенням:

Так Ні

4) У відношенні до світогляду філософія постає:

а) однією з його складових;

б) тією основою, на якій виробляються світоглядні уявлення;

в) прояснення змісту основних світоглядних термінів;

г)теоретичною формою світогляду, що спрямована на його критичний аналіз.

5) У коло найперших питань філософії, згідно з І. Кантом, входять такі:

а) як налагодити стосунки із світом та досягти життєвого успіху;

б) якими є структури Всесвіту та Метагалактики;

в) чому є буття, а не ніщо;

г) що я можу знати, що я маю робити та на що можу сподіватись.

6) Вихідними причинами переходу від міфологічного світогляду до філософії стали:

а) поступове вдосконалення людського розуму;

б) поява дискурсивного мислення внаслідок ускладнення діяльності;

в) вихід суспільства на цивілізований рівень розвитку;

г) суспільний розподіл праці;

д) поява наукового пізнання.

7) Яке із перерахованих питань є філософським?

а) всі тіла складаються з атомів;

б) чи можна створити вічний двигун?

в) як вирішити продовольчі проблеми людства?

г) що таке істина?

д) який шлях запобігання ядерної війни?

8) Яке зі приведених визначень є найбільш традиційним?

а) філософія – це мистецтво виживати і вмирати;

б) філософія – це вчення про мораль;

в) філософія – це наука всіх наук;

г) філософія – це не наука, а наука – не філософія;

д) філософія – це сфера інтелектуальної діяльності, що покликана виробляти засоби людського життєвого самовизначення.

9) Які розділи філософії вивчають загальні закони, принципи і правила мислення?

а) аксіологія;

б) гносеологія;

в) логіка;

г) філософська антропологія;

д) онтологія.

10) Зміст світогляду групується довкола відношення:

а) природне – соціальне;

б) тварина –інша тварина;

в) рослина – світ;

г) людина – світ;

д) природні речі – штучні речі.

11) Міфологічний світогляд передбачає:

а) протистояння людини природні;

б) єдність людини з природою;

и) розмежованість людського та природного;

г) поділ усього сущого на матеріальне і духовне;

д) правильно все вищезгадане.

12) Філософський світогляд є:

а) свідомо вибудуваним;

б) логічно послідовним;

в) характеризується рефлексією, тобто думкою про думку;

г) є авторською формою мислення;

д) правильно все вищезгадане.

13) Поясніть, чому, на вашу думку, при визначенні характерних рис філософського мислення ми порівнюємо філософію із наукою, релігією, міфологією та мистецтвом?

14) Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до людини, концентрується навколо людини:

а) Так; б) Ні.

15) Оберіть найбільш виправданий варіант відповіді на питання:

цінність, історична та культурна значущість філософії полягає в тому, що вона:

а) постає засобом створення політичних програм;

б) вказує науці єдино можливий спосіб проведення наукових досліджень;

в) надає людині засоби та орієнтири для свідомої організації власного життя;

г) здатна проникати в таємниці Всесвіту;

д) пояснює прихований зміст релігійних одкровень.

16) Складності визначення предмета філософії обумовлені:

а) тим, що сфера її предметних інтересів майже безмежна;

б) тим, що взаємини людини зі світом історично мінливі;

в) тим, що весь історичний досвід людського самоосмислення включає у зміст філософського знання;

г) тим, що філософія працює у сфері духовного, яку не можна фіксувати фізично;

д) правильно все перераховане.

17) Спробуйте пояснити, чому та на яких засадах може існувати релігійна філософія. Врахуйте те, що за певним суттєвими характеристиками філософія та релігія постають несумісними (наприклад, релігія базується на догматах – безсумнівних вихідних твердженнях, а філософія передбачає критичне мислення, що прагне доходити до останніх прояснень).

18) Проаналізуйте наведені нижче визначення предмета філософії, поясніть, які найперші функції філософії в ньому акцентовані:

а) «Існує лише одне справді серйозне філософське питання – питання про самогубство. Судити про те, варте чи не варте життя того, щоби бути живим, - значить відповідати на основне питання філософії».

б) «Проблеми філософії на всьому шляху її історії завжди ті ж самі. Але погляди на них з боку окремих філософів є різними. Кожна справді нова філософія висуває на перший план якийсь новий момент, однаково необхідний усім для загальної повноти філософії».

в) «Людина за своєю природою є вільною, але не завжди розуміє, як варто скористатися своєю свободою. Філософія відкриває людині горизонт життєвого вибору, допомагаючи здійснити його свідомо».

г) «Філософія досліджує сутність самої істини, самого добра, самої краси; вона досліджує саму сутність буття і життя, досліджує самий дух людини та природу її найважливіших дій…»

Яке з наведених визначень предмета філософії видається вам найбільш виправданим, придатним для життя? Обґрунтуйте свої твердження.

ІV. Використання першоджерел в опрацюванні теми.

1. Уважно прочитайте уривок і передайте його вихідні ідеї своїми словами.

«З одного боку, «світогляд» має філософський смисл. Але... він означає не тільки пізнання світу в цілому, оскільки під цим словом розуміють переконання не лише теоретиків, а й звичайних людей... Світогляд формується самим життям, до науки, поза наукою. Він визначає переконання в релігії, мистецтві, моралі, політиці. У більшості випадків людей цікавлять переконання окремих видатних особистостей, які є в дійсності далекими від філософії. І, нарешті, говорять про світогляд первісних людей чи про світогляд малорозвинених людей. Є навіть такий вислів як «світогляд дитячої кімнати»...» (Г. Ріккерт)

На яких рисах світогляду наголошує автор? Які сфери функціонування світогляду представлені в даному уривку та які ви ще можете до них додати? які види світогляду подаються тут як найперші?

2. Почитайте уривок і дайте відповіді на запитання наведені нижче

«Світогляд не є продуктом мислення і народжується не просто із волі до пізнання. Розуміння реальної дійсності є важливим моментом у формуванні світогляду,але лише моментом. Світогляд народжується із умов життя, життєвого досвіду та нашого психічного складу, із «життєвого настрою», а «сукупності стимулів та почуттів».

(В. Дільтей)

Який тип світогляду подається в даному уривку? Як ви можете окреслити, виходячи із наведеного фрагмента, на якому ґрунті та з яких складових формується світогляд? Як би ви могли розкрити зміст тої «сукупності стимулів» (що саме це є?), які сприяють формуванню світогляду за реальних умов людської життєдіяльності?

3. Спробуйте на основі даного фрагмента прокоментувати, що саме та завдяки чому філософія додає до звичайного повсякденного світогляду, а також пояснити, які переваги самій філософії надає єдність її зі світоглядом?

«...Світогляд пов'язують із філософією, коли чекають від філософії впорядкування погляду на життя, на мету життя. Більше того, люди покладають на філософію найважливішу місію - дати їй світогляд... Ось чому філософія займає виключне місце і в науковому житті, де існує потреба у теоретичній цілісності. і в інших областях, які викликають інтерес до себе ширших людських мас. Якщо б у філософи відняли світогляд у окресленому вище значенні то багато людей втратили б до неї інтерес…» (Г. Ріккерт)

Якими рисами, позначеними у даному фрагменті, філософія є корисною науці? Які інші області, де може відчуватися вплив філософії, ви можете назвати?

4. Уважно перечитайте наведений нижче фрагмент; на які особливості зв'язків філософії та світогляду у ньому падає наголос? Спробуйте чітко виділити, що саме дає філософія для формування виправданого та дієвого світогляду.

«Філософія з давніх-давен була не лише загальним розмірковуванням, вона давала стимул, проголошувала кодекс цінностей, надавала людському життю смислу та цілі, подавала людині світ, в якому вона відчувала себе захищеною,одним словом давала їй світогляд. Загальне розмірковування ще не є світоглядом, для світогляду необхідні стимули, які б діяли на людину в її цілісності і випливали б із її цілісності Філософи не були просто спокійними, безвідповідальними спостерігачами вони були двигунами та конструкторами світу. Таку філософію ми називаємо пророчою філософією. Вона суттєво відрізняється від загального розмірковування тим що вона дає світогляд, вказує смисл та значення життя, пропонує зведення цінностей в норми належного. Тільки така філософія має право називатись філософією, якщо ми хочемо, щоб слово «філософія» звучало шляхетно та мужньо». (К. Ясперс)

5. Які особливості філософського мислення виділені у наступних уривках:

«Філософи – це люди, які здатні осягнути те, що є вічним та тотожним самому собі, а інші цього не можуть, і застрягають на місці, розгублюючись серед нагромадження різноманітних речей».

(Платон)

Як ви можете проінтерпретувати те, «що є вічним та тотожним самому собі»? Що це, на вашу думку? Де і як ви можете стикатись із подібним у своєму житті?

«Філософія є наука про відношення всякого знання до сутнісних цілей людського розуму». «Філософ - це не просто митець, що вдало оперує концепціями, а законодавець, що задає правила роботи людському розуму». (І. Кант)

Чи погоджуєтесь ви із тим, що філософ задає правила роботи людському розуму? Як та в якому сенсі можна пояснити це твердження? Аргументуйте свою відповідь на ці питання.

«...Філософія продовжує... вирішувати своє власне безкінечне завдання - вільної та універсальної теоретичної рефлексії, що охоплює всі ідеали та всезагальний ідеал, тобто універсум усіх норм». (Е. Гуссерль)

Порівняйте це положення Е. Гуссерля із попереднім твердженням І. Канта, виділіть в них спільне та відмінне.

«Для людини, головною складовою якої є розум, на першому місті повинно стояти піклування про здобування ...мудрості. Перший ступінь включає лише ті поняття, які завдяки власному природному світлу настільки є ясними, що можуть бути отримані і без роздумів. Другий ступінь охоплює все те, що дає нам чуттєвий досвід Третій - те, чому нас вчить спілкування з іншими людьми... На четвертому місці читання книг..., що написані людьми, які є здатними наділити нас добрими настановами. Вся мудрість, якою зазвичай володіють, здобута, на мій погляд цими чотирма способами...Але в усі часи були великі люди, що намагалися приєднати п'ятий ступінь мудрості, більш високий та правильний..., бо шукали перші причини та істинні начала, із яких виводили пояснення всього доступного для пізнання. І ті, хто прагнув цього, отримали, переважно, ім'я філософів».

(Р. Декарт)

У чому вбачає Р. Декарт перевагу та істинне завдання філософії? Якою мірою ви можете із цим погодитись? Як ви розумієте заклик шукати перші причини та істинні начала? Чи можете ви навести приклад таких?

6. Ознайомтеся із тим, як філософи окреслюють співвідношення філософії з іншими сферами духовної діяльності людини. Проаналізуйте кожне із наведених тверджень та спробуйте пояснити, що є спільного та відмінного між філософією та міфом, філософією та наукою, філософією та мистецтвом, філософією та релігією.

«Справжнє філософське бачення світу, тобто те, яке вчить нас пізнавати його внутрішню сутність, виводить нас за межі явища, не питає звідки і куди? та навіщо?, а завжди і всюди цікавить його лише що? світу. .., те, що складає завжди рівну собі сутність світу, його ідею. Із такого пізнання виходить як мистецтво, так і філософія, виходить також ...і той настрій духу, який один веде до істинної святості та вивільнення від світу». (А. Шопенгауер)

Чи згідні ви із тим, що філософія та мистецтво шукають вихідну ідею світу?

«Від універсальної, але міфо-практичної установки різко відрізняються ... непрактична «теоретична» установка».

(Е. Гуссерль)

У чому полягає практицизм міфу та непрактична установка філософії? Чи може філософія бути практичною?

«...Філософія та поезія стоять на протилежних вершинах, але говорять одне й те саме». (М. Гайдеггер)

Як ви можете пояснити це твердження? Чи згідні ви із ним? - Аргументуйте свою позицію.

«Тому і той, хто любить міфи, є в певному смислі філософом, бо міф створюється на основі здивування». (Аристотель)

Як ви можете пояснити це твердження? Чи згідні ви із ним? - Аргументуйте свою позицію.

«...Є багато підстав, чому філософія не може бути так легко підведена під поняття науки, як це собі звичайно уявляють. ..Але якщо розглядати філософію як реальний історичний продукт, якщо порівнювати між собою все те, що у духовному розвитку європейських народів називалось філософією, то таке підведення неприпустиме».

(В. Вільденбанд)

Чому, на вашу думку, В. Вільденбанд не вважає науку та філософію тотожними? Що саме у філософії виходить за межі науки?

«У той час як мета філософствування є мислення про дійсність самого життя, смисл оволодіння мистецтвом створює розрив між дійсністю та споглядальним зануренням у реальність».

(К. Ясперс)

«Філософія є пізнанням, що досягається за посередництвом правильного міркування ти пояснює дії або явища на підставі відомих нам причин чи продуктивних засад, а також можливі похідні - на підставі відомих нам дій». (Т. Гоббс)

До якої сфери інтелектуальної діяльності наближує Т. Гоббс філософію? Чи згодні ви з ним?

«Філософський світогляд повинен за своєю структурою відрізнятися від релігійного та поетичного. На відміну від релігійного філософський світогляд є універсальним, і на відміну від поетичного він є силою, яка намагається здійснити перетворюючу дію на життя». (В. Дільтей)

Порівняйте це твердження із наведеним вище твердженням М. Гайдеггера та поясніть, якому із них ви можете надати перевагу і чому.

7. Вдумайтесь у наведене нижче положення М. Гайдеггера. Як ви думаєте, чи заперечує воно доцільність порівняння філософії із іншими сферами інтелектуальної діяльності, чи прагне задати інший ракурс такого порівняння? Аргументуйте свої твердження.

«Коли в питанні, що таке метафізика (філософія), ми намагаємось пройти узвичаєними шляхами..., коли визнаємо філософію як науку, або як світоглядну пропаганду, або намагаємося порівняти філософію із мистецтвом та релігією..., то виявляється, що кожного разу ми лише ходимо кружними шляхами навколо нашого (основного) питання... При всьому тому порівняння філософії з наукою є невиправданим зниженням її єства... Метафізика (філософія) є запитування, в якому ми намагаємось охопити своїми питаннями сукупне ціле сущого (існуючого) і питаємо про нього так, що ми самі, ті хто питає, опиняємося під питанням... [Це] потреба поставити своєрідне питання - що ж значить те «в цілому», яке називається світом? У нашому запитуванні та пошукові, в наших борсаннях та ваганнях дається взнаки скінченність людини. Метафізична думка є мисленням, що охоплює поняттями подвійне значення: думка, направлена на ціле, та думка, що охоплює екзистенцію (унікальність людського існування)». (М.Гайдеггер)

8. У наступному положенні проводиться думка про те, що філософську аналітику можна розглядати як свого роду інтелектуальну гімнастику, що приносить задоволення тому, хто її здійснює. Чи можете ви на основі аналізу даного положення підтвердити або спростувати таке його тлумачення?

«Деконструювати філософію означає осмислювати генеалогію (походження) понять філософії структуральностей (еіdоs - образ, tеlоs - ціль, archе - начало, energia-дія, оysiа- сутність, aletheіа-істина, трансцендентальність, свідомість, совість, Бог, людина тощо), але водночас виявляти немовби ззовні те, що вважається в філософії не вартим згадування... У процесі цієї циркуляції поміж внутрішньою і Зовнішньою сторонами західної філософії, що є так само відкритою як і необхідною, здійснюється певна текстуальна праця, що викликає величезне задоволення». (Ж. Дерріда)

9. Які наведені нижче висловлювання окреслюють основні завдання таких розділів філософського знання, як онтологія, гносеологія, методологія та

«Відмінність наших думок залежить не стільки від того, що одні люди розумніші за інших, скільки від того, що ми спрямовуємо наші думки різними шляхами та розглядаємо не одні й ті ж самі речі. Бо недостатньо мати добрий розум, головне - добре його застосовувати». (Р. Декарт)

До якого розділу філософії можна віднести те, на чому наголошує Р. Декарт?

«[?] не вивчає буття у його конкретних проявах, наприклад, у тварин, рослин і т.і. Вона лише шукає те загальне, що мають всі речі, оскільки вони є чимось: всі вони буття, і це відноситься як до матеріальних, так і до нематеріальних істот». (Ж. Марітен)

«Завдання[?] - правильно вказати, як з основної структури людського буття... випливають усі специфічні людські монополії, звершення та справи людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї праведного і неправедного, держава, керівництво, образотворчі функції мистецтва, міф, релігія, наука, історичність та соціальність». (М. Шелер)

«Філософія ...не розглядає наукове дослідження як самоціль а робить проблемою ... умови і межі науки у всезагальності людського життя... У час, коли до забобону вірять в науку, саме і визначається те, що напружена увага істини та методу має неминущу актуальність». (Х.-Г. Гадамер)

Про яку філософську науку йдеться в даному уривку?

10. Які функції філософського знання стверджуються міркуваннями даних філософів? Зверніть увагу на те, що ці мислителі належать до різних історичних епох та напрямів розвитку філософії. Чи залишаються актуальними їхні аргументи для сучасної культурно-історичної ситуації?

«Філософія, що поширюється у формі дослідження та освіти, здійснює подвійний вплив. З одного боку, найважливіше у теоретичній установці філософської людини - це справжня універсальність критичної позиції, рішучість не приймати без запитань жодної-готової думки, жодної традиції, задля того, щоб одночасно допитуватись всього традиційно визначеного універсуму щодо істини самої по собі, щодо ідеальності... Так ідеальна істина стає абсолютною цінністю, що визначає - через посередництво освітнього руху і при постійному впливі на виховання дітей - універсально перетворену практику... Якщо ідея істини самої по собі стає універсальною нормою всіх діючих у людському житті відносних істин, то це ж саме стосується і всіх традиційних норм, норм права, краси, цінності особистості правителів, цінності людських характерів і т. п. Так паралельно зі створенням нової культури виникає особливе людство і особливе життєве призначення».

(Е. Гуссерль)

Зверніть увагу на те, що Е. Гуссерль не обмежує завдання філософії суто теоретичними справами. Які саме галузі практичної життєдіяльності фігурують тут як справа філософії? Які функції при цьому вона виконує?

«Розмірковування про активність людини, живе усвідомлення спільного творення, роздуми про положення людини та її долю, про її поведінку, спосіб життя, найбільш жива пройнятість всією драматичністю життєвого досвіду - це і є філософія». (К. Салютатті)

Як би ви визначили окреслені тут функції філософії?

«...Хто ще здатен схилятися перед образами великих філософських систем, все ж повинен визнати, що данини його почуттів заслуговує аж ніяк не завжди наукове значення цих систем, але й енергія шляхетного світоспоглядання, або мистецька гармонізація суперечливих ідей, або широта всеохоплюючого споглядання світу, або ж, нарешті, творча могутність всепов'язуючої роботи думки». (В. Вільденбанд)

На які особливості філософії наголошено у даному висловлюванні? Як можна позначити окреслені тут функції філософії?

«Тож що робила філософія? Вона звільняла людську особистість від зовнішнього насильства і давала їй внутрішній зміст... Звільнила, прояснила та розвинула людину спочатку у її раціональному, потім у її матеріальному елементі... Ця звільняюча діяльність філософії... [ґрунтується] на тій найсуттєвішій та корінній властивості людської душі в силу якої вона не зупиняється ні на яких межах, не примирюється ні з якими ззовні заданими визначеннями, ні з яким зовнішнім їх змістом... [Філософія] робить людину повністю людиною». (В. Соловйов)

Якою мірою ви згідні із наведеним положенням? В якому сенсі філософія може звільняти людину? Яка це функція філософії?

«Мета чи призначення філософії полягає у тому, що завдяки їй ми можемо використовувати для своєї користі тоновані нами дії, і на основі наших знань та в міру сил та здібностей планомірно викликати ці дії для примноження життєвих благ... Знання є лише шлях до сили... І будь-яке розумоспоглядання кінцевою метою мас певну дію чи практичний успіх». (Т. Гоббс)

Чи згідні ви із таким тлумаченням завдань та функцій філософії? Які аргументи можна навести на підтвердження таких міркувань або для їх спростування?

11. Уважно перечитайте наведені нижче пояснення причин та умов виникнення філософії. Аргументуйте своє їх розуміння, а також прокоментуйте наведені тексти. Які саме причини виникнення філософії ви вважаєте найпершими? який із наведених фрагментів видається вам найбільш доречним?

«Допитливість звільненого від життєвої злиденності культурного духу, який у благородному спокої починає досліджувати. отримувати знання заради самого знання, без будь-якої практичної цілі... і насолоджуватися цим знанням, як абсолютною, від усього іншого незалежною цінністю, - цю чисту жадобу знання вперше виявили греки, і завдяки цьому вони стали творцями науки».

(В. Вільденбанд)

«І тепер, і дотепер подив спонукає людину філософствувати, до того ж спочатку вони (давні греки) дивувались тому, що безпосередньо викликало нерозуміння, апопіЩ помалу змінюючись таким чином, вони задумувались над питаннями про більш значуще... Якщо такирі чином почали філософствувати, щоб позбавитись від незнання, то, очевидно, до знання стали прямувати заради розуміння, а не заради будь-якої вигоди... Ця наука є єдино вільною, бо вона одна існує заради самої себе». (Аристотель)

«Філософія починається лише там, де є особиста та політична свобода, де суб'єкт відносить себе до об'єктивної волі, яку пізнає як свою особисту волю,... до загального таким чином, в єдності з яким він отримує своє Я, свою самосвідомість. А це присутнє не на Сході, де вищою ціллю є несвідоме занурення у субстанцію, а лише у грецькому та германському світі». (Л. Фейєрбах)

12. Спробуйте визначити, до яких історичних епох найбільше підходять перераховані нижче її характеристики, аргументуйте свої твердження.

«Філософія... назвалася або життєвою мудрістю, або наукою про принципи, або вченням про абсолютне, або самопізнанням людського духу». (В. Вільденбанд)

Виділіть у наведеному нижче положенні ті чинники, що впливають на історичні зміни філософії; наскільки ви з. ними згідні?

«Філософія... є деякий культурний жанр, деякий «голос» у розмові людства, який концентрується переважно на певній темі не через діалектичну необхідність, а в результаті різноманітних подій, які відбиваються десь в цій «розмові» (нова наука, - французька революція, сучасний роман), або ж внаслідок того, що окремі геніальні люди починають думати про щось нове..., або, може бути, внаслідок дії кількох таких сил. Цікава зміна у філософії відбувається не тоді, коли знаходять новий спосіб поводитися із старою проблемою, а коли з'являється новий набір проблем, а старі починають відмирати».

(Р. Рорті,)

Ознайомтесь із підходом Г. Гегеля до визначення особливостей історичного розвитку філософії. Чи згідні ви із таким підходом? Що в ньому видається вам найбільш правильним та цінним? Завдяки чому історія філософії не переходить у музейні реліквії, а залишається важливою та актуальною і в майбутньому?

«Кожна система філософії існувала необхідно і продовжує ще і тепер необхідно існувати: ні одна з них тому не зникла, а всі вони збереглись у філософії як моменти одного цілого... Принципи збереглись, найновіша філософія є результатом усіх попередніх принципів, ні одна система філософії не заперечена, а відкинуто лише припущення, що даний принцип є конечним абсолютним визначенням».

(Г. Гегель)

Порівняйте наведене вище положення Г. Гегеля із твердженнями О. Шпенглера. В чому вони співпадають, а в чому протистоять одне одному? Чи можливо розвинути їх так, щоби вони були взаємно узгоджені? Спробуйте це зробити.

«Кожна філософія є відображенням свого і лише свого часу... Відмінність філософських вчень полягає не в тому, що одні з них безсмертні, а інші швидкоплинні, а в тому, що одні із них були життєвими протягом певного часу, а інші ніколи не були життєвими. Вічні філософські істини - це ілюзія. Суттєві не вони, а людина, яка була відображена в них. Чим повніше це відображення людини, тим більш істинною є філософія, - в тому смислі, як ми говоримо про внутрішню істину великого витвору мистецтва, істину, яка не залежить від обґрунтованості, від відсутності суперечностей між окремими положеннями». (О. Шпенглер)

Якою мірою ви можете прийняти наведені нижче визначення типів філософії? Який принцип їх класифікації? Чим він відрізняється від історичного підходу та як із ним поєднується?

«Все, що ми знаємо про філософію, або що видається за таку, можна поділити на п'ять основних видів: емпіризм, матеріалізм, скептицизм, пантеїзм то ідеалізм. Емпіризм знає лише досвід чуттєвих сприйняттів і тому все виводить із досвіду. Матеріалізм все пояснює із матерії, приймає матерію як щось перше, як джерело всіх речей. Скептицизм заперечує будь-яке знання, будь-яку філософію. Пантеїзм визначає всі речі однією і тією ж безкінечною єдністю без будь-якої відмінності... Ідеалізм все виводить із одного духу, пояснює виникнення матерії із духу, або ж підкорює йому матерію».

(Ф. Шлегель)