Суб’єктивний ідеалізм та діалектика у філософії й. Фіхте

Й.Фіхте (1762-1814 рр.). Спираючись на суб’єктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте, характеризує процес його саморозвитку у вигляді боротьби протилежностей, що знаходяться в єдності: суб’єкта і об’єкта. Взаємодія цих протилежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманіття світу.

Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Логічним результатом його вчення є соліпсизм (визнання конкретного Я і заперечення об’єктивного існування інших людей). Але серед нісенітниць суб’єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінною була ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Це був важливий крок в розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку.

«Філософія тотожності» законів природи і мислення Шеллінга

Суб’єктивний ідеалізм Фіхте був нездатним пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини. Спробою його критичного осмислення стала так звана об’єктивно-ідеалістична філософія тотожності, основоположником якої був Ф. Шеллінг (1775-1854 рр.). Цінним в філософії Шеллінга було те, що виходячи з теорії тотожності, він наполягав на пріоритеті природи щодо вічно наявного протиріччя «Я і середовище», показав діалектичний розвиток єдиної природи і існування єдності живої і неживої природи. Намагаючись узагальнити досягнення наукових знань свого часу, Шеллінг вирішував проблему знаходження вихідного начала, яке, на його думку, повинно бути вище суб’єкта, природи і духу, з якого виводилось би як перше, так і друге. За такий перший початок Шеллінг приймає субстанцію, деякий абсолют, що виступає у вигляді абсолютного розуму, існує одночасно як суб’єкт-об’єкт, як абсолютна єдність духовного і природного. Але він не знаходить відповіді на питання про те, який же механізм виникнення із абсолюту конкретних кінцевих речей. Звичайно, Шеллінг висунув плідну ідею про першооснову як принцип вирішення всіх теоретичних ускладнень, але він не зміг відповісти на багато питань, за вирішення яких, як ми бачили раніше, взявся Гегель.

Використовуючи список рекомендованої літератури, самостійно опрацюйте філософію мистецтва Шеллінга та філософію «національного духу» Фіхте.

ІІ. Основні категорії та поняття теми «Німецька класична філософія».

Використовуючи рекомендовану літературу, дайте визначення понять: активність суб’єкта пізнання, системність, розсудок, розум, розвиток, «річ-у-собі», абсолютна ідея, категоричний імператив, сутнісні сили людини, трансцендентне.

ІІІ. Система тестових завдань.

1. Німецька класична філософія виділяється в окремий етап розвитку новоєвропейської філософії внаслідок того,що:

1. вона розвивалась в окремому європейському регіоні;

2. вона включала у свій зміст провідну проблематику всієї попередньої європейської філософії;

3. вона запровадила принципово нову парадигму філософствування у порівнянні із попередньою європейської філософією;

4. вона перша запровадила у філософію системну форму виразу її змісту;

5. вона була найбільш теоретичною із всіх попередніх форм європейської філософії.

2. Принцип активності, розроблений німецькою класичною філософією, за своїм змістом передбачав:

а) доведення того,що людина знає лише те та тою мірою, якою мірою вона діє активно;

б) доведення залежності предмета пізнання від діяльності суб’єкта пізнання;

в) те ж саме,що й «коперніканський переворот» І. Канта у філософії;

г) виховання у людини активної соціальної позиції;

д) побудову теорії, згідно якої субстанція водночас постає й суб’єктом світового процесу.

3. Принцип розвитку(як і теорія розвитку) був найбільш продуктивно розроблений:

а) І. Кантом;

б) Й. Фіхте;

в) Ф. Шеллінгом;

г) Г. Гегелем.

4. В діяльності І. Канта виділяють такі етапи:

а) доантропологічний та антропологічний;

б) демократичний та післядемократичний;

в) етичний та після етичний;

г) докритичний та критичний;

д) природничий та антропологічний.

5. Згідно із твердженням І. Канта, предмет та річ-у-собі співвідносяться таким чином:

а) вони є тотожними;

б) між ними немає нічого спільного;

в) предмет постає синтезом відчуттів,викликаних речами-в-собі,та форм розсудку;

г) предмет непізнаваний,а річ-в-собі сприймається відчуттями;

д) у сфері речей-в-собі діє принцип причинності,а в предметній сфері панує свобода.

6. У філософії І. Канта:

а) розсудок оперує категоріями (апріорними формами інтелектуальної діяльності), а розум – ідеями;

б) розум оперує категоріями, а розсудок – ідеями.

7. Вкажіть, яким проблемам переважно були присвячені основні твори І. Канта:

а) «Критика чистого розуму» - пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка;

б) «Критика здатності судження» - пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка.

в) «Критика здатності судження» - пізнання, етика, естетика, наука, метафізика, онтологія, логіка.

8. «Категоричний імператив» І. Канта – це є:

а) виведений на основі вимог розуму всезагальний закон людської моральної поведінки;

б) закон застосування категорій розсудку до даних чуттєвого досвіду.

9. «Діяти, діяти і ще раз діяти – ось в чому наше призначення!» Ця теза була запроваджена:

а) І. Кантом;

б) Й. Фіхте;

в) Ф. Шеллінгом;

г) Г. Гегелем.

10.Назвіть ім’я представника німецької класичної філософії, який виводив усі окреслення світобудови із діяльності «Я»: а) Г.Гегель; б) Ф.Ніцше; в) К. Маркс; г) А. Шопенгауер; д) Й. Фіхте.

11. Філософію Г. Гегеля можна характеризувати такими рисами:

а) системність;

б) панування логіки;

в) динамізм, панування ідеї розвитку;

г) всеохопність;

д) матеріалістична позиція.

12. Праця, в якій Г. Гегель виклав основні складові свого вчення на основі розгортання життєвого циклу Абсолютної ідеї, називається:

а) «Досвід про людське пізнання»;

б) «Метафізика»;

в) «Світ як воля та уявлення»;

г) «Феноменологія духу»;

д) «Міркування про метод».

13. Оберіть варіанти правильної характеристики гегелівського розуміння вихідної засади світу:

а) Абсолютна ідея;

б) субстанція – суб’єкт;

в) всеохоплююча сутність, що розвивається;

г) процес, що характеризується визріванням та вирішуванням внутрішніх суперечностей;

д) матеріально-природний процес, що породжує духовне.

14.За Г. Гегелем існує три рівні пізнавальної діяльності свідомості:

а) чуття, розсудок та розум;

б) відчуття, мислення та досвід;

в) чуття, рефлексія чуттів та рефлексія рефлексії;

г) прості ідеї,складні ідеї та інтуїція;

д) формальна основа, реальна основа та абсолютна основа.

15. У своїй філософській концепції Г. Гегель намагався довести, що причинами руху та розвитку постають:

а) божественні енергії ,що пронизують створений світ;

б) зовнішні взаємодії речей;

в) внутрішні суперечності абсолютної ідеї;

г) світові інформаційні процеси;

д) взаємодія мікро-, макро- та мегапроцесів;

16. Згідно з Г. Гегелем,кожна суперечність проходить такі етапи свого визрівання:

а) тотожність, відмінність, протилежність та протиріччя;

б) єдність, конфлікт, синтез;

в) буття, сутність, поняття.

17. За Г. Гегелем,сутність протиріччя полягає в тому, що воно є єдністю протилежних визначень предмета,визначень, що охоплюють граничні прояви даного предмета і, таким чином, подають його цілісно, через внутрішній рух та напругу:

а) Так; б) Ні.

18. Із запропонованих варіантів виберіть ті формулювання, що передають зміст вихідних принципів діалектичної логіки Г. Гегеля:

а) тотожність мислення і буття;

б) тотожність протилежностей;

в) єдність початку та принципу;

г) єдність Я та не-Я;

д) синтез матеріалу чуття та категорій розсудку.

19. Складовими філософської системи Г. Гегеля постають:

а) логіка, філософія природи, філософія духу, науковчення;

б) критика чистого розуму, критика практичного розуму та критика здатності судження;

в) феноменологія духу, логіка, філософія природи, філософія духу, етика та естетика;

г) етика, естетика, монадологія, феноменологія духу.