Укладач: Цимбал Т.В., канд. філософ. н., доцент

Рецензент: Капіца В.Ф., доктор філософ. н., професор

Відповідальний за випуск: Капіца В.Ф., доктор філософ. н., професор

Методичні вказівки складено відповідно до програми курсу «Філософія» для вищих навчальних закладів. Методичні вказівки включають інформаційно-навчальний матеріал з тем «Німецька класична філософія» та «Некласична філософія ХІХ століття», складаються зі вступу, де пояснюються мета вивчення тем і особливості навчальної роботи з філософії, та з п’яти розділів до кожної теми, які мають практичне спрямування. Наведено список рекомендованої літератури. Особлива увага приділяється опрацюванню уривків з першоджерел, адже без даного виду роботи вивчення філософії не може бути плідним.

Методичні вказівки допоможуть студентам під час підготовки до семінарських занять, сприятимуть формуванню філософської культури, виробленню навичок самостійної роботи, яка займає важливе місце у системі сучасної вищої освіти, а також можуть використовуватись під час проведення семінарських занять.

Розглянуто Схвалено

на засіданні кафедри філософії на засіданні вченої ради

протокол № 4 будівельного факультету

від 22 листопада 2010 р. протокол № 3

від 22 грудня 2010 р.

З М І С Т

Вступ..................................................................................................................2

Система завдань до опрацювання теми «Німецька класична філософія»…………………………………………………………………….3

Методичні вказівки….…………………………………………..……..3

Основні категорії та поняття………….….............................................9

Система тестових завдань......................................................................9

Використання першоджерел в опрацюванні теми.............................13

Завдання для творчої роботи ……………..………………………….20

Система завдань до опрацювання теми «Некласична філософія ХІХ століття»……….……………………………………………………………21

Методичні вказівки…………………….………………………….….21

Основні категорії та поняття………….…...........................................27

Система тестових завдань................................................................... 27

Використання першоджерел в опрацюванні теми.............................31

Завдання для творчої роботи ……………..………………………….41

Список рекомендованої літератури...............................................................42

В С Т У П

Дані методичні вказівки призначені допомогти студентам, які вивчають курс філософії, закріпити, поглибити та перевірити свої знання з тем «Німецька класична філософія» та «Некласична філософія ХІХ століття». З цією метою до методичних вказівок включено конспект лекцій, словникову роботу, тестові, творчі, проблемно-пошукові завдання та уривки з першоджерел. Таке поєднання завдань дозволяє покращити та вдосконалити набуті знання. Особливої уваги потребують завдання з опрацювання першоджерел, адже вони дозволяють студенту залучитися до діалогу з автентичною філософською думкою, відчути особливий стиль філософської мови та неповторну глибину філософських текстів. Завдання, що подаються до наведених уривків, спрямовані на глибоке осмислення думок авторів, пробудження інтересу до самостійного філософування та бажання самостійно продовжити філософську освіту.

Мета вивчення теми «Німецька класична філософія»:

• ознайомитися з провідними вченнями та ідеями німецької класичної філософії;

• з’ясувати вихідні принципи філософування класичного типу, а також духовні засади класичної філософської культури;

• окреслити основні ідеї та здобутки німецької класичної філософії;

• визначити роль класичної німецької філософії у розвитку сучасної європейської філософії та культури в цілому.

Мета вивчення теми «Некласична філософія ХІХ століття»:

• з’ясувати причини та особливості виникнення некласичної філософії;

• виявити складові некласичної філософії та її зв’язок із науковими і соціальними процесами в Європі ХІХ ст.;

• окреслити основні напрямки некласичної філософії ХІХ ст.;

• з’ясувати зв’язки некласичної філософії з сучасними філософськими напрямками.

Система завдань до опрацювання теми «Німецька класична філософія»

І. Методичні вказівки.

Прочитайте стислий конспект лекції та визначте особливості німецької класичної філософії.

Загальна характеристика епохи і необхідність розробки класичної німецької філософії

В кінці ХVІІІ – першій половині XIX століття бурхливий розвиток філософії був пов’язаний з Німеччиною.

Потрібно підкреслити специфіку та суперечливість соціально-економічного та історичного розвитку Німеччини цього часу, що знайшло свій прояв в німецькій суспільній думці взагалі і в філософії зокрема. Філософія розвивалась в умовах країни, де буржуазні перетворення запізнилися. Німецька буржуазія, налякана першими європейськими буржуазними революціями, йшла часто на компроміс зі своїм феодальним дворянством, а, з іншого боку, об’єктивно була зацікавлена в швидкому розвитку капіталізму, продуктивних сил, виробництва. Якщо у Франції, наприклад, революції передував розвиток матеріалізму, то в Німеччині переважала ідеалістична філософія.

Німецька класична філософія представлена такими філософами: І. Кант, І. Фіхте, Г. Гегель, Ф. Шеллінг.

Основні риси німецької класичної філософії

Необхідно визначити основні риси, що притаманні німецькій класичній філософії. Це, по-перше, ґрунтовна розробка теорії діалектики, її логіки і методології, законів, категорій і принципів; по-друге, змістовна критика традиційної метафізики; по-третє, перехід від суб’єктивного ідеалізму до об’єктивного; по-четверте, теоретичне обґрунтування агностицизму; по-п’яте, змістовна розробка матеріалістичної концепції світорозуміння; по-шосте, постановка питання про розвиток суспільства як закономірний процес.

Теорія пізнання та етичні погляди і.Канта

Родоначальником німецької класичної філософії був Іммануіл Кант (1724-1804 рр.). Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-ми роками ХVІІІ століття. В цей час Кант, займався переважно природничими проблемами, серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності. В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період в філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.

З 70-х років починається другий так званий «критичний» період, коли в філософії Канта ми знайдемо і дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. Основні твори цього періоду: «Критика чистого розуму», «Пролегомени», «Критика практичного розуму».

В центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівнюючи з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот філософії до людини.

Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в собі», а явища речей, результат їхньої дії на органи чуття людини. «Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір-час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність та ін. ). Тобто таким формам, які мають позадосвідне походження. Наступна сходинка пізнання – це розум, який, за Кантом, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених протиріччях, у так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати:

1. Світ має початок в часі і просторі. Світ не має початку і в часі, і в просторі.

2. Будь-яка складна річ складається з простих частин. В світі немає нічого простого.

3. Все в світі відбувається за необхідністю. Однак цього не досить для пояснення усіх явищ. Бо у світі є дії, які здійснюються вільно, існує свобідна причинність. Немає ніякої свободи, все здійснюється у світі тільки за законами природи.

4. У світі є необхідна сутність як його причина. Немає ніякої абсолютно необхідної сутності в світі, ні поза ним.

Тобто, Кант звернув увагу на суперечності «чистого розуму», які, на його думку, є нерозв’язними, антиномічними. Іншими словами «чистий розум» може довести одну частину антиномії і спростувати іншу і навпаки, може довести іншу і спростувати першу.

У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.

Уважне вивчення підручників, додаткової літератури повинно підвести вас до розуміння того, що в філософії Канта чудернацьким способом поєднані матеріалізм (визнання об’єктивного існування «речей в собі») та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об’єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом.

Позитивним у вченні Канта було уявлення про роль антагонізмів у суспільному розвитку і про необхідність вічного миру, якого можна досягти через взаєморозуміння між народами, міжнародну торгівлю, співробітництво, врахування взаємних інтересів, невтручання в внутрішні справи держав, статус-кво кордонів тощо.

Дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідношення понять людина і особистість. Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідомості людей, як вічний ідеал поведінки. І. Кант писав: «Чини так, щоби максима твого вчинку могла стати основою всезагального законодавства». Наявність такого імперативу надає людині свободу і, разом з тим, в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.