Список використаної літератури

1. Баранецький І. Світова фінансова криза: перші результати та уроки для України // Зовнішні справи. - 2008. - №12. - C.27-30.

2. Белінська Я.В. Визначення необхідної міри гнучкості валютного курсу для підтримання збалансованості економічних процесів у країні / Я.В. Белінська // Стратегічні пріоритети. - 2008. - №3. - C.61-66.

3. Береславська О.І. Валютний курс і зовнішня торгівля: теоретичні й емпіричні аспекти взаємозв'язку // Фінанси України. - 2009. - №3. - С.66-76.

4. Кораблін С.О. Валютно-курсова політика України: стабілізаційні ефекти та можливі перспективи розвитку // Фінанси України. - 2008. - №9. - С.112-123.

5. Міщенко В. Доларизація: причини та наслідки для економіки України // Вісник Національного банку України. - 2007. - №5. - C.28-31.

6. Матіос А. Законодавчі засади оптимізації валютно-курсової та емісійної політики в Україні // Право України. - 2008. - №12. - С.72-80.

7. Мелих Оа. Валютно-курсова політика та ії вплив на фінансову безпеку держави //Вісник Національного банку України. - 2008. - №8. - C.50-56.

8. Нідзельська І. Гнучкий режим курсоутворення: можливі наслідки для економічного розвитку України // Банківська справа. - 2009. - №1. - C.45-50.

9. Олексюк Б. Проблеми курсоутворення в Україні // Сучасність. - 2008. - №11. - C.85-90.

10. Рогач Ф. До системи валютних курсів //Вісник Національного банку України. - 2008. - №4. - C.56-61.

Позабюджетні цільові фонди соціального призначення: суспільна ефективність фінансового перерозподілу

Система централізованих фінансових ресурсів держави в сучасному розвинутому суспільстві характеризується створенням, разом із бюджетною системою, значної кількості позабюджетних цільвих фондів соціального призначення. Питання формування та функціонування позабюджетних цільових фондів держави є досить актуальними, що зумовлено пошуком додаткових шляхів та можливостей отримання фінансових ресурсів з метою повноцінного виконання загальносуспільних завдань і функцій. Вітчизняні науковці, зокрема З.І. Сакацька Л.М. Клівіденко, Д.Ю. Федотов, С.Ф. Гончаров, К.В. Добромислов, досліджують численний обсяг проблем, пов’язаних з діяльністю державних цільових фондів та підвищенням їх суспільної ефективності, є тематикою особливого характеру наукових досліджень. Кожна система цільових державних позабюджетних фондів соціального призначення в будь-якій країні є обов’язковим елементом централізованих фінансових ресурсів держави. Вона характеризується специфікою за складом, особливостями формування доходів та фінансування видатків, здійснення іншої функціональної діяльності, чим визначається її суспільне значення [1]. На сьогоднішній день в Україні функціонує 4 державних цільових позабюджетних фонди соціального призначення: Пенсійний фонд України; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. В сучасних умовах соціально-економічних ринкових трансформацій в Україні у сфері функціонування державних цільових фондів соціального призначення нагромадилась чимала сукупність невирішених проблем – законодавчого, організаційного та управлінського характеру, що проявляється, зокрема, у [5]: ¾ взаємодублюванні функцій між окремими фондами; ¾ значних розмірах внесків до позабюджетних цільових фондів держави, які недостатньою мірою забезпечують надходження коштів через фактор надмірної “тінізації” економіки; ¾ неузгодженості витрат з іншими статтями видатків держави. Комплексний вимір труднощів пов’язаних з діяльністю державних цільових фондів соціального призначення набув загальнодержавної ваги. Зокрема, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має багато проблем, пов’язаних з рухом робочої сили та неповною зайнятістю. Проблемною є ситуація з надходженням до фонду фінансових ресурсів, зокрема через те, що більшість населення зайнята в приватному секторі, де право робітників на соціальний захист досить часто не забезпечується. Негативним явищем як для Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, так і інших соціальних фондів є низький рівень заробітної плати для багатьох категорій працівників та затримки з її виплатою. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань повинен забезпечити фінансування профілактичних заходів, які визначено національною, галузевими та регіональними програмами поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. При цьому, фонд не бере участі у розробці зазначених програм, однак повинен вишукати фінансові ресурси відповідно до затверджених обсягів, що є дуже проблематичним. Із найбільшим обсягом проблем, зокрема, стикається Пенсійний фонд України: відсутність системності у проведенні пенсійної реформи, випереджаюче підвищення розмірів пенсій, порівняно із збільшенням фонду оплати праці розбалансовують його бюджет, а управління пенсійними коштами здійснюється неефективно. Значні їх обсяги відволікаються на фінансування невластивих для фонду видатків, основною причиною чого є встановлення за більшістю бюджетних програм з виплати пенсій видатків не на поточне фінансування виплати пенсій, а на відшкодування уже здійснених фондом виплат, що створює сприятливі умови для відстрочення виконання зобов’язань державного бюджету й цільових фондів перед пенсійним фондом. Якщо Пенсійний фонд України неспроможний виконувати свої фінансові обов’язки перед суспільством в силу причин незалежного від нього, об’єктивного характеру, то ряд інших соціальних фондів не виконують свої функції перед суспільством й через суб’єктивні підстави. Більше того, Пенсійний фонд України, відтак, неспроможний здійснювати інші види діяльності та операції, що практикуються у розвинутому світі [2]. Потребує удосконалення своєї діяльності також і Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Проблемним питанням є те, що не всі приватні підприємства та підприємці – фізичні особи реєструються у виконавчих дирекціях відділень за місцем державної реєстрації чи проживання, тим самим уникаючи сплати обов`язкових внесків та ігноруючи відшкодування соціальних виплат. Також питома вага внесків працівників у доходах бюджету ФСС ТВП є досить незначна. Підвищення їх частки повинно стимулювати зацікавленість у зниженні страхових ризиків, турботі про своє здоров`я, що дозволить підвищити рівень матеріального забезпечення та охопити соціальними послугами членів сімей застрахованих осіб. Зростання обсягу надходжень страхових внесків фізичних осіб можливе через збільшення розміру їх заробітньої плати та легалізацію тіньових доходів. Дослідження видаткової частини бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності показали, що біля 50% коштів направлється на покриття витрат у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а 30% – оздоровлення. Темпи росту першої групи зростають, тоді як витрати на оздоровлення скорочуються. Це означає такий перерозподіл коштів між окремими видами матеріального забезпечення, при якому видатки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення здійснюється за залишковим принципом. Така тенденція є негативною і потребує виправлення в сторону збільшення видатків на оздоровлення та санаторно-курортне лікування [4] . Як підтверджує досвід в умовах кризової ситуації, дані фонди не здатні адекватно забезпечити суспільні фінансові потреби та вимоги. Тобто, процес перерозподілу суспільних доходів через систему позабюджетних цільових фондів держави набуває властивостей формалізованого адміністративного характеру без відчутної суспільної віддачі. Натомість, реальні сучасні вимоги суспільства диктуються самим ринковим соціально-економічним середовищем, через що держава у своїй сфері повинна також організувати потужний сегмент централізованих фінансових ресурсів у вигляді спеціалізованих цільових фондів коштів, відповідних потребам суспільства. Тільки у випадку визнання доцільності та цілеспрямованості державні позабюджетні цільові фонди матимуть свою практичну суспільну ефективність. Таким чином, реформування системи та характеру функціонування державних цільових позабюджетних фондів дозволить багато в чому вирішити їх нагальні питання. З метою забезпечення стабільних позицій та цілей діяльності державних позабюджетних фондів цільового призначення необхідно здійснити кардинальні реформи в напрямі вироблення адекватних суспільству програм спрямування коштів. Отже, виходячи із зазначених положень, обгрунтувань та інтерпретацій, система державних позабюджетних фондів цільового призначення в Україні у перспективі повинна бути: ¾ реформованою та реорганізованою (особливо для фондів соціального спрямування діяльності): для окремих фондів слід поставити питання щодо доцільності їх функціонування та створення фонду, який буде займатися загальнообов’язковим медичним страхуванням; ¾ модифікованою та модернізованою: необхідне створення нових, суспільно адекватних фондів як соціального, так і економічного характеру діяльності, зорієнтованих на конкретну мету й досягнення цільового результату; ¾ суспільно ефективною: сприйняття державних позабюджетних цільових фондів за результатами їх функціонування – повноцінного виконання обов’язків перед суспільством.

Список використаних джерел

1. Гончаров С.Ф. Державні цільові позабюджетні фонди: поняття, ознаки та правова природа / С.Ф. Гончаров // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 12. – С. 36 – 38. 2. Добромислов К.В. Вдосконалення механізму пенсійних накопичень / К.В. Добромислов // Фінансовий вісник: фінанси, податки, страхування, бухгалтерський облік. – 2009. – №12. – С. 30 – 33. 3. Клівіденко Л.М. Фінансове забезпечення соціального захисту населення України / Л.М. Клівіденко // Соціальний захист. – 2008. –№4. – С. 10. 4. Сакацька З.І. Нове у соціальному страхуванні / З.І. Сакацька // Баланс агро. – 2010. – №3. – С. 21. 5. Федотов Д.Ю. Про формування доходів позабюджетних цільових фондів/ Д.Ю. Федотов // Фінанси. – 2008. – №7. – С. 61 – 63.

Організація і основні функції фондових бірж. Перспективи розвитку фондових бірж в Україні

          Економічний розвиток передбачає безперервний процес мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. Активну участь у реалізації цих процесів виконує фондова біржа, діяльність якої передбачає організацію укладення угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Через це оцінка діяльності фондової біржі є важливим критерієм розвитку національної економіки будь-якої країни[1].                                                                 Рівень розвитку біржової торгівлі є індикатором ділової активності країни, що акумулює інформацію про цінні папери та умови їх обігу, а також відображає ефективність функціонування ринкової економіки загалом[2].   

         До вчених-економістів, що досліджували теоретичні основи  даної теми можна віднести: К.Калинець, В. Огородник, М. Козоріз та інші.  

         На сучасному етапі розвитку економіки України фондова біржа розглядається як аналіз наявних результатів торгівлі, отриманих впродовж визначеного періоду часу без використання єдиної методики. В результаті цього визначення основних причин неефективного розвитку біржової системи країни є неможливим. Тому необхідно розробити загальнодержавну методологію оцінки ефективності функціонування фондової біржі, яка дозволять здійснити комплексний аналіз діяльності вітчизняної фондової системи[1].                                                                                                                                 

Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів роблять через членів біржі, що виступають як посередників, угоди купівлі-продажу фінансових активів. Контингент членів біржі складається з  індивідуальних  торговців цінними паперами і кредитно-фінансовими інститутами.                                                    

         Фондова біржа – це  насамперед місце, де знаходять один  одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів[2].   

         Як товар, на цьому ринку виступають цінні папери – акції, облігації і т.п., а як ціни цих товарів – курси цих паперів. 

         Відповідно до сформованої у світі практики фондова біржа є центральною ланкою фондового ринку. Індикатори біржової торгівлі, зокрема динаміка курсів цінних паперів, є надійним орієнтиром для інвесторів. Фондові біржі розвинутих країн зосереджують у собі значну і найвисоколіквіднішу частину ринку цінних паперів. У переважній більшості країн світу їх постійний обіг обумовлює існування стійкого вторинного ринку, що є невід’ємною і характерною ознакою активно діючої фондової біржі.

         Цими найважливішими якостями українські фондові біржі поки не володіють. Багаторічна криза в економіці, сертифікатна приватизація, вкрай низький рівень доходів переважної більшості населення ніяк не сприяли розвитку біржової торгівлі цінними паперами і самих фондових бірж зокрема. І хоча фондові біржі активно брали участь у процесах грошового етапу приватизації, їм не вдалося організувати в собі значний, стійкий і ліквідний вторинний ринок корпоративних цінних паперів.

         На сьогоднішній день в Україні функціонують 11 фондових бірж,найбільшими серед них є Перша Фондова Торговельна Система(ПФТС),ВАТ “Українська біржа”, ЗАТ “Українська фондова біржа”, ЗАТ “Українська Міжнародна Фондова Біржа.

         Щодо статистичних даних функціонування фондових бірж, то за станом на 30.11.2011 відповідно до вимог у біржові списки організаторів торгівлі включено 2043 цінних паперів.

         Кількість цінних паперів, які включено до біржових реєстрів організаторів торгівлі, становить 398. У біржовому реєстрі до котирувального списку за І рівнем лістингу включено 118 цінних паперів (з урахуванням перебування у біржовому реєстрі на декількох організаторах торгівлі – 185 цінних паперів), за ІІ рівнем лістингу – 280 цінних паперів (з урахуванням перебування у біржовому реєстрі на декількох організаторах торгівлі – 301 цінних паперів) [4].

         За результатами торгів на організаторах торгівлі обсяг біржових контрактів (договорів) з цінними паперами протягом січня – листопада 2011 року становив 217,46 млрд. грн.

         Взявши до уваги все вище сказане не важко зрозуміти, що фондова біржа України є не досконалою і знаходиться у стані розвитку.

         Не вирішені проблемні питання функціонування фондових бірж можна згрупувати в 5 основних груп:

-  відсутність єдиної налагодженої моделі діяльності фондових бірж;

-  відсутність ефективної національної депозитарної системи;

-  обмеженість фінансових інструментів, що використовуються фінансовими посередниками та низький ступінь використання похідних цінних паперів;

-  низький рівень інформованості населення з питань функціонування фондового ринку;

-  високий ступінь тіньової економічної діяльності та політичного втручання тощо.

         Для вирішення існуючих проблем необхідно здійснити низку завдань і визначити механізм їх виконання:

         1. Збільшення капіталізації, ліквідності та прозорості фондового ринку шляхом:

- суттєвого розширення пропозиції цінних паперів з високими інвестиційними характеристиками;

- удосконалення засад функціонування боргового ринку та запровадження нових видів інструментів;

- покращення інформаційної прозорості фондового ринку України.

         2. Удосконалення ринкової інфраструктури та забезпечення її надійного й ефективного функціонування шляхом:

- консолідації інформаційної та технологічної біржової системи фондового ринку;

- модернізації депозитарної системи України;

- підвищення вимог до професійних учасників фондового ринку.

         3. Удосконалення механізмів державного регулювання, нагляду на фондовому ринку та захисту прав інвесторів шляхом:

- підвищення ефективності державного регулювання фондового ринку;

- збільшення можливостей регулятора;

- удосконалення саморегулювання на ринку цінних паперів;

- популяризації фондового ринку.

         4. Податкове та валютне стимулювання подальшого розвитку фондового ринку України шляхом:

- формування сприятливого податкового клімату для учасників фондового ринку;

- удосконалення та оптимізації режиму валютного регулювання операцій із цінними паперами в Україні [5].

         Отже, можна стверджувати, що проблема забезпечення високого розвитку фондових бірж України є особливо актуальною. Її вирішення потребує розроблення програми державної підтримки фондового ринку з урахуванням зарубіжного досвіду та національних особливостей. Основою даної програми повинно бути забезпечення інформаційної відкритості, прозорості та забезпеченості  біржової діяльності. Водночас, необхідно запровадити моніторинг та контроль за реалізацією даної програми. Адже надійність, міцність та ефективність фондових ринків залежить від системи державного регулювання цієї сфери та її інфраструктури. Налагоджена діяльність фондових бірж дозволяє країнам інтегрувати в міжнародний ринковий простір, вирішувати питання щодо залучення додаткових ресурсів та стимулює загальнонаціональний розвиток країни [2].