2. Джерела міжнародного права

Відповідно до загальної теорії права під джерелом права взагалі і міжнародного зокрема слід розуміти специфічні зовнішні форми фіксації норм права певної системи або галузі. Отже, джерелами міжнародного права є такі форми, в яких закріплюються права та обов'язки суб'єктів міжнародного права.

Питання, пов'язані з визначенням джерел міжнародного права, становлять для міжнародного співтовариства великий практичний і науковий інтерес. Звідси зрозуміла необхідність єдиних підходів у їх вирішенні. У п. 1 ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН закріплено загальне положення щодо джерел міжнародного права: "Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому суперечки на підставі міжнародного права, застосовує:

a) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, безперечно визнані державами, які є сторонами спору;

b) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;

c) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

d) із застереженням, вказаним уст. 59, судові рішення та доктрини найкваліфікованіших фахівців з публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визначення правових норм".

Положення цієї норми зазвичай сприймається як таке, що встановлює перелік джерел міжнародного права, який, однак, не є загальнообов'язковим: з огляду на специфіку міжнародного права й процесу створення його норм немає визнаного всіма суб'єктами міжнародного права будь-якого правового акта, яким би встановлювався перелік цих джерел та їх визначення2. Його можна вважати відправною точкою при розгляді питання щодо джерел міжнародного права. На нашу думку, з урахуванням тієї обставини, що ООН є найбільш представницькою організацією в світі, а Статут Міжнародного Суду ООН є частиною Статуту ООН, а відтак, його положення заслуговують на визнання базисними при вивченні проблеми джерел міжнародного права.

Крім того, ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН майже дослівно повторює аналогічну норму Статуту Постійної палати міжнародного правосуддя (ППМП), яка була створена Лігою Націй, що підтверджує послідовність позиції держав щодо джерел міжнародного права. Разом з тим, ця обставина є і причиною критики, оскільки положення Статуту ППМП були сформульовані після Першої світової війни1, тобто морально застаріли й не відповідають усім вимогам сьогодення.

Ця норма критикується також з урахуванням того, що вона не дає повного уявлення про всі джерела міжнародного права або містить категорії, які не є дійсними джерелами. Але потрібно підкреслити, що жоден із запропонованих альтернативних переліків не отримав загального схвалення2.

Слід зазначити, що тлумачення положень цієї статті не відрізняється одноманітністю оцінок серед фахівців. Проте юристи - міжнародники і міжнародне співтовариство практично одностайні у визнанні як основних джерел міжнародного права міжнародного договору і міжнародного звичаю.

Багато дискусій у науці міжнародного права викликає поняття "загальні принципи права, визнані цивілізованими націями". Насамперед слід визначити, що розуміють під "загальними принципами права"? Деякі автори вважають, що природне право і є втіленням загальних принципів права, оскільки саме воно є лакмусовим папірцем для визначення правомірності норм позитивного права. Представники позитивістського напряму дотримуються думки, що вказані принципи містяться в міжнародних договорах і звичаях. Цей підхід був характерний для радянської науки міжнародного права. Так, відомий український юрист-міжнародник В.М. Корецький писав: "Для радянської доктрини міжнародного права представляється безперечним, що під "загальними принципами права" в міжнародному праві слід розуміти принципи міжнародного права"4. Більшість юристів-міжнародників вважає, що загальні принципи права відображені насамперед у рішеннях міжнародних судових і арбітражних органів. І ці принципи відображають ті загальні правові начала, які характерні для різних національних систем права і міжнародного права. Багато загальних принципів заглиблюється корінням в римське право. Наприклад, "рівний над рівним права не має" (par In parem non habet Imperium), "згода творить право" (consensus facit Jus), "ніхто не може передати більше прав, ніж сам має" (nemo plus juris transfère potest quam ipse habet), "ніхто не може бути суддею у власній справі" (nemo judex in causa sua), "з правопорушення права не виникає" (ex injuria jus non oritur) і т. ін.

Концептуальне значення пункту "с" ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН полягає в тому, що система сучасного міжнародного права відносно молода, тому при розв'язанні тих або інших суперечок Міжнародний Суд не завжди може скористатися необхідним договором або звичаєм через їх відсутність. Тоді і слід застосовувати загальні принципи права з тим, щоб вирішити наявну проблему. Необхідно звернути увагу, що при цьому як джерело міжнародного права мають використовуватися лише загальні принципи права, визнані "цивілізованими націями". Зрозуміло, що термін "цивілізовані нації", запозичений зі Статуту Ліги Націй, застарілий, оскільки сучасне міжнародне право не визнає розподілу націй на цивілізовані й нецивілізовані. Проте суть цього положення зберігає актуальність і полягає в тому, що принципи права, загальні для різних національних систем права, можуть застосовуватися як джерела міжнародного права в тому випадку" якщо вони визнані більшістю держав.

Судові рішення, якщо буквально тлумачити застереження ст. 59 (рішення суду обов'язкові тільки для сторін, що беруть участь у справі, і лише по даній справі), не є джерелом права, а визнаються лише допоміжним способом, що дозволяє визначити правові норми.

Це стосується і доктринальних поглядів найкваліфікованіших фахівців у галузі публічного права.

Основні принципи міжнародного права є загальновизнаними нормами вищого порядку, які утворюють фундамент міжнародного права і покликані забезпечити стабільне та ефективне функціонування міжнародної системи.

Основними вони іменуються тому, що є принципами загального міжнародного права і поширюються на всіх суб'єктів міжнародного права, на відміну від галузевих міжнародно-правових принципів. Загальновизнано, що основні принципи міжнародного права - це імперативні норми (Jus cogens), тобто відхилення від них ні індивідуально, ні за угодою суб'єктів міжнародного права неприпустиме. Саме це забезпечує їх універсальний характер, а врешті-решт і стабільність та ефективність функціонування міжнародної системи. Це означає, що будь-яке порушення основних принципів міжнародного права будь-яким суб'єктом міжнародного права призводить до спричинення серйозної шкоди законним інтересам інших суб'єктів. Внаслідок того, що сучасне міжнародне право - відносно молода система права, її основні принципи € критерієм правомірної поведінки в тих сферах міжнародних відносин, які ще не врегульовані конкретними міжнародно-правовими нормами. Звідси випливає, що дотримання основних принципів міжнародного права абсолютно обов'язкове для всіх його суб'єктів.

Основні принципи міжнародного права закріплені в Статуті ООН (преамбула, ст. 1 і 2). У ст. 2 зафіксовано сім основних принципів. Статья 1

Организация Объединенных Наций преследует Цели:

1. Поддерживать международный мир и безопасность и с этой целью принимать эффективные коллективные меры для предотвращения и устранения угрозы миру и подавления актов агрессии или других нарушений мира, и проводить мирными средствами, в согласии с принципами справедливости и международного права, улаживание или разрешение международных споров или ситуаций, которые могут привести к нарушению мира;

2. Развивать дружественные отношения между нациями на основе уважения принципа равноправия и самоопределения народов, а также принимать другие соответствующие меры для укрепления всеобщего мира;

3. Осуществлять международное сотрудничество в разрешении международных проблем экономического, социального, культурного и гуманитарного характера и в поощрении и развитии уважения к правам человека и основным свободам для всех без различия расы, пола, языка, религии, и

4. Быть центром для согласования действий наций в достижении этих общих целей.

Статья 2

Для достижения Целей, указанных в статье 1, Организация и ее Члены действуют в соответствии со следующими Принципами:

1. Организация основана на принципе суверенного равенства всех ее Членов;

2. Все Члены Организации Объединенных Наций добросовестно выполняют принятые на себя по настоящему Уставу обязательства, чтобы обеспечить им всем в совокупности права и преимущества, вытекающие из принадлежности к составу Членов Организации;

3. Все Члены Организации Объединенных Наций разрешают свои международные споры мирными средствами таким образом, чтобы не подвергать угрозе международный мир и безопасность и справедливость;

4. Все Члены Организации Объединенных Наций воздерживаются в их международных отношениях от угрозы силой или ее применения как против территориальной неприкосновенности или политической независимости любого государства, так и каким-либо другим образом, несовместимым с Целями Объединенных Наций;

5. Все Члены Организации Объединенных Наций оказывают ей всемерную помощь во всех действиях, предпринимаемых ею в соответствии с настоящим Уставом, и воздерживаются от оказания помощи любому государству, против которого Организация Объединенных Наций предпринимает действия превентивного или принудительного характера;

6. Организация обеспечивает, чтобы государства, которые не являются ее Членами, действовали в соответствии с этими Принципами, поскольку это может оказаться необходимым для поддержания международного мира и безопасности;

7. Настоящий Устав ни в коей мере не дает Организации Объединенных Наций права на вмешательство в дела, по существу входящие во внутреннюю компетенцию любого государства, и не требует от Членов Организации Объединенных Наций представлять такие дела на разрешение в порядке настоящего Устава; однако этот принцип не затрагивает применения принудительных мер на основании Главы VII.

Тлумачення основних принципів дається в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятій на 25-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1970 р. У Гельсінському Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному керівниками 33 європейських і двох північноамериканських держав 1 серпня 1975 р., є Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах. Ця Декларація містить уже десять принципів міжнародного права, а не сім, як у ст. 2 Статуту ООН. Проте і цей перелік основних принципів міжнародного права не є вичерпним. Сьогодні міжнародне співтовариство вкрай потребує ухвалення принципу екологічної безпеки, але через різні, в основному суб'єктивні, причини цей принцип, на жаль, поки не отримав юридичного закріплення.