Особливості лімфатичної системи

Розвинута лімфатична сітка щелепно-лицевої ділянки забезпечує добрий лімфовідтік. Дослідження регіонарних лімфатичних вузлів є обов’язковим етапом при обстеженні хворих для розпізнавання деяких патологічних процесів.

Розрізняють групи лімфатичних вузлів лиця, піднижньощелепної ділянки та шиї. Не слід забувати, що лімфа з верхньощелепної пазухи та горба верхньої щелепи від­тікає в навкологлоткові та глибокі шийні лімфатичні вуз­ли, які часто бувають недоступні для пальпації. Першим лімфатичним бар’єром на шляху відтоку лімфи від зубів є підщелепні та підборідні лімфатичні вузли. Лімфа від обличчя і щелеп через лімфатичні шляхи поступає в яремні лімфатичні стовбури.

Цінним методом діагностики, особливо для раннього розпізнавання злоякісних новоутворень щелепно-лицевої ділянки, є вивчення лімфатичної системи щелепно-лице­вої ділянки і шиї в нормі та при патологічних процесах за допомогою контрастної рентгенографії.

Імунобіологічні особливості

Ці особливості проявляються в підвищенні імунної ре­зистентності і в більш високій регенераторній здатності тканин щелепно-лицевої ділянки. Захисна функція сли­зової оболонки порожнини рота полягає в її здатності пе­решкодити проникненню бактерій і вірусів в організм.

Підвищені імунні можливості і регенераторна здатність тканин лиця і порожнини рота забезпечуються хорошою іннервацією і васкуляризацією. Завдяки цим властивос­тям, які характерні для тканин щелепно-лицевої ділян­ки, заживлення ран і репаративні процеси перебігають швидше, ніж в інших ділянках тіла людини.

Функціональне значення зубощелепної системи і органів порожнини рота

Порожнина рота є початковим відділом травного трак­ту. Але вона служить не лише "приймачем їжі", а й ви­конує інші різноманітні функції.

Механічна обробка їжі. Завдяки наявності зубів при акті жування їжа піддається ретельній механічній оброб­ці, в результаті чого харчові частинки подрібнюються, чим попереджується можливість грубого механічного подразнення слизової оболонки стравоходу і шлунка та створюються умови для подальшого проходження їжі. Цьому ж сприяє слина, яка, просякуючи і обволікаючи харчовий комок, полегшує його попадання в шлунок. їжа піддається в порожнині рота механічній обробці в серед­ньому за 20 секунд.

Аналізаторна функція. Тактильні, фізичні і хімічні подразники сприймаються аналізаторами слизової оболон­ки порожнини рота і язика. Наявність смакових рецепто­рів є специфічною особливістю органів порожнини рота. Імпульси подразнення слизової оболонки порожнини рота, що виникають при цьому, передаються по аферентних волокнах трійчастого, лицевого і язикоглоткового нервів в ЦНС. Реакція-відповідь може поширюватись на багато органів і систем, особливо на секреторні залози шлунка. Загальні пошкодження органів і тканин в порожнині рота призводять до порушення вказаних функцій.

Слизова оболонка рота виконує ряд важливих функ­цій: захисну, регенераторну, всмоктувальну.

Захисна функція здійснюється за рахунок якості сли­зової оболонки перешкоджати проникненню мікроорганіз­мів і вірусів усередину.

Висока регенераторна здатність слизової оболонки за­безпечує швидке заживлення ран. На здатності слизової оболонки до всмоктування будується прийом лікуваль­них паст, еліксирів, ванночок і ін.

Язик - м’язовий орган, покритий слизовою оболон­кою. Слизова оболонка достатньо забезпечена нервовими волокнами, кровоносними і лімфатичними судинами. Вона володіє високою чутливістю, так як в ній знаходяться хо­лодові, теплові, больові, тактильні і смакові рецептори, які є початком аферентних шляхів до півкулі головного мозку. Слизова оболонка є рефлексогенною зоною залоз і м’язів шлунково-кишкового тракту.

Слина і її фізіологічне значення. Слина - складний секрет, який вміщує органічні і неорганічні речовини: муцин, амінокислоти (18) і більше 30 ферментів. Є відо­мості про наявність в слині вітамінів. В слині є хлориди, фосфати, бікарбонати, радоніди, броміди, фториди, суль­фати і мікроелементи. Із антибактеріальних факторів треба вказати на лейкіни, опсоніни, ліпазу, лізоцим. Таким чи­ном, складний хімічний склад слини забезпечує буферну і нейтралізуючу дію, має антибактеріальні і очищувальні властивості.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ПОШКОДЖЕНЬ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ

Складність анатомії щелепно-лицевої ділянки, а також естетичні і косметологічні вимоги до операцій на обличчі, нерідко визначають особливості оперативних втручань.

Щелепно-лицева ділянка має широку сітку кровоносних судин, внаслідок чого операції нерідко супроводжуються значною кровотечею. Але, з другого боку, хороше крово­постачання щелепно-лицевої ділянки забезпечує високу регенерацію, що дозволяє проводити первинну хірургічну обробку ран обличчя через 24, навіть 48 годин після травми.

Вени лиця (лицева вена) не мають клапанів, що до­зволяє інфекції із верхньої губи, крила носа проникати в кавернозний синус, головний мозок і викликати небезпечні для життя ускладнення, такі як тромбоз кавернозного синуса, абсцеси мозку, менінгіти, а це, в свою чергу, зобов’язує проводити профілактичні заходи при виник­ненні фурункулів, карбункулів, абсцесів та інших запаль­них процесів на обличчі.

Наявність великої кількості анастомозів між гілками правої і лівої сонних артерій не зменшує кровотечі при перев’язці зовнішньої сонної артерії з одного боку. Тому при травмах, операціях, які супроводжуються значною крововтратою, необхідне переливання компонентів кро­ві, а деколи і зниження артеріального тиску медикамен­тозними засобами.

При операціях на обличчі слід враховувати напрямок гілок лицевого нерва, аби не пошкодити їх при розрізах, особливо при операції на білявушній слинній залозі і у підщелепній ділянці.

При операціях на бокових поверхнях обличчя і на слин­них залозах необхідно зберегти непошкодженими прото­ки слинних залоз, так як їх пошкодження призводить до утворення стійких слинних нориць.

При проведенні первинної хірургічної обробки ран і операціях на обличчі необхідно враховувати особливості мімічних м’язів, які при наявності подразнення скоро­чуються і втягують краї рани, формуючи таким чином "втягнуті" деформуючі рубці.

Поранення щелепно-лицевої ділянки нерідко призво­дить до виникнення асфіксій. Так, при переломах ниж­ньої щелепи виникає дислокаційна асфіксія, при наявності гематоми або підшкірної емфіземи виникає стенотична асфіксія. Крім того, можуть виникати клапанні, обтура- ційні і аспіраційні асфіксії.

Надаючи першу допомогу при проникних пораненнях щелепно-лицевої ділянки, лікар повинен пам’ятати, що в порожнині рота завжди є мікрофлора, яка може розпо­всюджуватися на рану. Для запобігання розповсюдженню мікрофлори на рану рекомендується спочатку ушити сли­зову оболонку порожнини рота і тільки потім обробити рану і ушити її.

Близьке розташування щелепно-лицевої ділянки і го­ловного мозку обумовлює можливість струсу головного мозку при переломах щелеп, що, в свою чергу, потребує постільного режиму і консультації невропатолога.

Хороша іннервація щелепно-лицевої ділянки обумовлює, з одного боку, високу регенерацію, з другого боку — ви­никнення больового шоку при травмах обличчя.

Наявність зубів має велике значення в патології і те­рапії пошкодження щелеп, бо в момент поранення куля або осколок, які пошкоджують зуби, можуть обумовити вивих або випадання зубів з лунки, надлом, перелом і їх роздроблення. Окремі зуби нерідко наносять множинні поранення м’яким тканинам, а крім того відомі випадки їх аспірації.

Особливо треба відмітити емоційно-психічний фактор в патології і клініці травм обличчя, так як загальні пору­шення в організмі при пораненні обличчя обумовлені не тільки соматичними порушеннями, а й емоційним станом травмованого, внаслідок перенапруження нервової систе­ми наступного оперативного втручання, втрати професії, особливо в учителів, акторів, а також з можливою втра­тою мови.