1. Стратегія і тактика в антикризовому управлінні.

Глобальні перетворення в усіх сферах людської діяль­ності зумовлюють постійний пошук нових форм і методів цілес­прямованого впливу на господарюючі суб'єкти, помітні зміни в менеджменті. У 70-х роках XX ст. спочатку в США, а потім і в інших розвинутих країнах з'явилися такі поняття, як «довгостро­кове планування», «новий менеджмент», «планування програми забезпечення», «планування бюджету», «бізнесова політика». Су­купність цих понять становить новий напрям у менеджменті, ві­домий як стратегічний менеджмент, стратегічне планування або стратегія антикризового управління. Термін «стратегія» вжива­ється в різних значеннях: як складова частина військового мисте­цтва, як мистецтво керівника суспільною і політичною бороть­бою, як детальний план ведення цієї боротьби. У сучасному менеджменті під стратегією розуміється прийнята концепція, що включає основні довгострокові цілі і виходячи з них поточні за­вдання, прийнятий курс дій і розподілу ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей. Стратегія визначає правила дов­гострокового розподілу ресурсів, які дають уявлення про майбу­тнє економіки країни, окремої галузі, підприємства чи іншого го­сподарюючого суб'єкта. Так, під керівництвом акад. І. І. Лукі- нова розроблено «Стратегію соціально-економічного розвитку України», яка включає 3 етапи (рис. 6.1).

Перший етап — вихід з гострих валютно-фінансової та зага­льноекономічної (структурної та технологічної) кризи шляхом грошової та кредитної стабілізації, зміцнення управління макро- і мікроекономічними процесами, введення ефективних ринкових механізмів, точного визначення пріоритетів, пошуку і здійснення інвестицій в оновлених господарських структурах, припинення спаду валового внутрішнього продукту і національного доходу з наступним економічним пожвавленням, початком структурних і якісних змін.

Рис. 6.1 Розроблення та здійснення стратегії антикризового управління

Другий етап — перехід до економічного зростання, коли ста­білізується курс нової грошової одиниці, ринкові механізми мо­тивації праці та підприємництва діятимуть на повну силу, а про­цеси нагромадження, інвестиційної та інноваційної діяльності прискорюватимуться, докорінно змінюючи всю економічну сис­тему: розширення економічних можливостей дасть можливість подолати дефіцит платіжного балансу, збалансувати обсяги і структуру експорту та імпорту.

Третій етап — стабільний еволюційний розвиток для забезпе­чення рівноваги платоспроможного попиту і пропозиції в умовах розвинутого внутрішнього ринку, конкурентоспроможності наці­онального виробництва на зовнішньому ринку, оптимізації соціа- льного, духовного, демографічного та економічного становища суспільства.

На думку зарубіжних учених, стратегія антикризового управ­ління являє собою найбільш сучасну модифікацію стратегічного планування, характерного насамперед для американської практи­ки початку 80-х років. Справа в тому, що, на відміну від Франції, Японії та інших розвинутих країн, у США на загальнодержавно­му рівні не існує загальнонаціонального прогнозування чи пла­нування, хоча такі спроби й робилися, зокрема в 1973—1974 pp. Тому в США, а потім і в інших країнах взяли на озброєння мето­дологію стратегічного планування.

Суть стратегії антикризового управління полягає у викорис­танні концепції «від майбутнього до сучасного, а не від минулого до майбутнього», у частковому відході менеджерів від управлін­ського раціоналізму (увага до зовнішнього оточення), у система­тичному подоланні опору зовнішнім змінам у реалізації наміче­ної стратегії. Деяке нехтування екстраполяцією як методом прогнозування зумовлюється тією обставиною, що наша еконо­міка являє собою нелінійну систему, поведінка якої в майбутньо­му може значно відрізнятися від її поведінки в минулому. Послі­довність антикризової стратегії може бути представлена в такій послідовності:

   формування місії компанії (включаючи мету, філософію і завдання діяльності);

—  розвиток напряму діяльності фірми, що відображає її внут­рішні умови й можливості;

—  оцінювання факторів конкуренції, загальноконцептуальних факторів;

—   аналіз діяльності фірми, узгодження її ресурсів з навколи­шнім середовищем;

—   визначення й оцінювання найбільш бажаних напрямів дія­льності з точки зору місії компанії;

—  вибір певних довгострокових завдань та гранд-стратегій, що забезпечать досягнення бажаних цілей;

—  розвиток короткострокових стратегій, пов'язаних з довго­строковими завданнями та гранд-стратегіями;

—   застосування стратегічних заходів для виявлення резервів.

—   оцінювання стратегічних процесів з метою застосування набутого досвіду при прийнятті наступних рішень.

Стратегічні рішення багатофункціональні і можуть комплекс­но застосовуватися для більшості сфер діяльності підприємства, охоплюють споживчі проблеми, конкурентне оточення, організа­ційну структуру, структурні підрозділи підприємства, розподіл чи перерозподіл відповідальності і ресурсів.

Значення антикризової стратегії для кожного підприємства зумовлюється багатьма факторами. Насамперед, воно дає змогу виявити і розвинути ринкові переваги, що є ключовими в конку­рентній боротьбі і налагодженні правильних взаємовідносин з конкурентами. Стратегічне управління також розкриває зміст пе­рспективних напрямів діяльності, завдяки чому члени організації знають, як і куди слід спрямовувати свої зусилля. Без стратегіч­ного плану управління організацією спрямовуватиметься на що­денну діяльність, в той час як конкурент, маневруючи ресурсами, забезпечуватиме свою перевагу на тривалий період у стратегіч­ному напрямі.