Тема 1: Підприємство в сучасній системі господарювання. План

1. Предмет, завдання науки та методи її вивчення.

2. Місія і цілі діяльності підприємства.

3. Напрями діяльності підприємства.

4. Поняття підприємства і його види.

5. Сутність підприємництва.

Самостійна робота студента:

1. Народногосподарське значення, завдання та особливості сільського господарства.

2. Земля, як основний засіб виробництва в сільському господарстві.

Література:

1. Руснак П.П. та ін.. Економіка сільського підприємства.-К.: Урожай, 1998.

2. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. – К.: КНЕУ, 2001.

3. Шумпетер Й. Теория экономического развития.—С. 169—170.

1. Предмет, завдання науки та методи її вивчення.

Поняття “підприємництво” надзвичайно містке. В ньому переплітається сукуп­ність економічних, юридичних, політич­них, історичних і психологічних відносин. Складалося воно протя­гом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовчих інститутів, психології людей.

А. Сміт, один з тих, хто заклав теоретичні підвалини підприєм­ництва, розглядав підприємця як власника. Саме цим визначають­ся його дії в економічному житті, мотивація, поведінка, психологія.

Враховуючи інтерес, вигоду як невід'ємний атрибут підприєм­ця, не можна лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового середовища суб'єктів підприємницької діяль­ності багато і між ними точиться конкурентна боротьба за кра­щий результат — прибуток. Отримати останній можна лише за умови застосування найбільш ефективного варіанта використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця йти непротореним шляхом, застосовувати найкращі якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Намагання проявити себе як особистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням суспільства — це також інтерес підприємця, якому на­лежить значна роль у житті суспільства, є його рушієм. Усе це і робить підприємця піонером, який веде перед у своїй справі, а підприємництво локомотивом економічного, соціального і культур­ного розвитку людського суспільства.

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що ма­ють якісно нові риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може при­нести підприємцю миттєву віддачу (прибуток). Але віддача обо­в'язково, буде через певний час, коли відбудуться зміни у вироб­ництві, його структурі, а отже, і у потребах суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати. В силу цих обставин підприємець переважну частину прибутку, що отри­мує, направляє у господарську діяльність, а не на задоволення власних потреб.

Поняття “підприємець” часто вживають як синонім таких по­нять, як “господар”, “бізнесмен”. Людину, яка організувала своє діло і веде його, називають саме одним з цих понять. Але вини­кає запитання: суб'єкта, який має свою ферму або майстерню, де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише існувати, можна назвати підприємцем, бізнесменом? Якщо так, тоді й великий власник, багатство якого зростає високими темпами, і дрібний товаровиробник, який ледь-ледь животіє від своєї діяльності, тому й стає банкрутом — підприємці? Обидва вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і ризик займаються певним ділом, маючи від нього певний доход, є господарюючими суб'єктами. Це поняття більш широке, ніж підприємець.

Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його з госпо­дарюючих суб'єктів, найбільш влучно сформулював Й. Шумпетер, перелічивши його головні функції: виготовлення нового блага або нової якості певного блага; освоєння нового ринку збуту; отриман­ня нового джерела сировини або напівфабрикатів і запроваджен­ня нового методу виробництва; проведення відповідної реорганіза­ції. Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, слід, на думку Шумпетера, мати відповідні якості: волю і здібності; виділяти визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; бути спроможним “плисти проти течії”, долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, витратами сил і енер­гії *.

Перелічені риси підприємця можуть бути реалізовані за умови економічної свободи людини, права вибору сфери діяльності для реалізації своїх потенцій, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи, наслідком якої може бути при­буток або банкрутство.

Отже, підприємець — суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якос­тей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємницт­во -— це тип господарської поведінки підприємців з організації розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання при­бутку і соціального ефекту.

У вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності аку­мулюється сутність підприємництва. Його мета зводиться, з од­ного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в ре­зультаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого — до найбільш ефективного використання факторів виробництва, прагнення реалізувати творчі потенції лю­дини.

Предметом дослідження сучасної економічної науки є вивчення того, як суспільство найповніше задовольняє свої потреби, використовуючи обмежені природні ресурси. Предмет досліджують через вивчення виробництва, обміну, розподілу і споживання.

Дослідження предмету економічної науки відбуваються на двох основних рівнях економіки – мікро- та макрорівнях. Відповідно розрізняють мікроекономіку та макроекономіку.

Відмінності між мікро- та макроекономіками:

- мікроекономіка тяжіє до стабільності, рівноваги, макроекономіка – до

динаміки, зростання;

- мікроекономіка підпорядковується принципу ринкової доцільності, а

макроекономіка – принципу соціального ефекту;

- у мікроекономіці є тільки два суб’єкти – фірма та домогосподарство, а

у макроекономіці до них приєднується держава.

Основні цілі економічної науки:

-·відкриття та формулювання економічних законів;

- передача отриманих результатів для повсякденного використання членам

суспільства.

Методи економічної науки

Знання тільки тоді стають наукою, коли вдається встановити конкретні закони. Для того, щоб зрозуміти, яким чином формуються економічні закони, необхідно розглянути етапи економічного дослідження.

Перший етап економічного дослідження – збирання фактів. На цьому етапі економіст виявляє та фіксує факти, спостерігаючи за економічними суб’єктами.

На другому етапі – розробці теорій – економіст аналізує факти, формуючи економічні принципи. Виведення принципів із фактів є кінцевим результатом другого етапу дослідження.

На третьому етапі відбувається застосування економічних принципів для Предметом дослідження сучасної економічної науки є вивчення того, як суспільство найповніше задовольняє свої потреби, використовуючи обмежені

природні ресурси. Предмет досліджують через вивчення виробництва, обміну, розподілу і споживання.

Основні цілі економічної науки:

-відкриття та формулювання економічних законів;

-передача отриманих результатів для повсякденного використання членам суспільства.

Індуктивний метод передбачає виведення принципів із фактів. Індукція йде від фактів до теорії, від часткового до загального. Фактами у данному випадку є статистичні дані, візуальні спостереження та ін.

Дедуктивний метод дає змогу формувати на основі логіки чи інтуїції попередній, неперевірений принцип, який називають гіпотезою. Для перевірки правильності гіпотези економіст повинен систематично і багаторазово дослідити відповідні факти.

Класифікація. Класифікування – процес виділення процесу та явища за певними критеріями (принципами). Наприклад, за рівнем доходів громадяни країни можуть бути поділені на тих, хто належить до низькооплачуваних, середньооплачуваних чи вищого прошарку суспільства. За рівнем прибутковості підприємства поділяються на збиткові, малорентабельні, високорентабельні.

Абстрагування – це зумисне спрощення досліджуваного об’єкта шляхом виключення з аналізу його окремих деталей. Отже, йдеться про спрощення дійсності.

Узагальнення – це метод, обов’язковий для другого етапу економічного дослідження. Коли досліджено достатня кількість фактів і виявлені повторювальні зв’язки, можна узагальнювати або робити висновки, що стосуються певної групи фактів.

Економічне моделювання. Моделі відображають головні економічні взаємозв’язки між економічними величинами (змінними). При цьому розрізняють зовнішні зміни – процеси, що діють на досліджуване нами явище ззовні, та внутрішні зміни – що становлять зміст досліджуваного явища. Модель показує, як зрушення у зовнішніх чинниках спричиняють зміни у внутрішніх.

Графічне зображення. Будь-який графік ілюструє залежність між двома величинами. Значення однієї величини відкладається на горизонтальній усі графіка, іншої – на вертикальній. Власне, лінія графіка демонструє характер залежності між двома явищами. Наприклад, закон попиту, закон пропозиції.