3. Форма та умови договору

Загальні вимоги до форми й умов договору встановлені ст. 1131 ЦК України. Крім того, вимоги щодо реєстрації такого догово­ру можуть бути встановлені іншими нормативними актами. Так, напри­клад, до 2004 р. податкові органи вели облік договорів спільної діяль­ності на підставі Наказу ДПАУ від 11 липня 1997 р. Новий Порядок ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затверджений наказом ДПАУ від 30 вересня 2004 р. № 571, уже не передбачає подання до податкових органів договорів про спільну діяльність.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. ЦК містить досить детальну регламентацію відносин, проте ці норми є за­гальними і носять диспозитивний характер, що дає змогу сторонам змі­нити зміст встановлених правил.

Координація спільних дій потребує передусім визначення мети ук­ладення договору. ЦК не потребує її прямого зазначення в договорі, але її можна віднайти, проаналізувавши зміст договору. Мета відіграє важ­ливе значення для встановлення порядку координації та впливає на суб'єктний склад, оскільки містить певні вимоги до статусу сторони договору. Уже саме формулювання умови в ЦК передбачає два можливі варіанти участі: особисту безпосередню, коли йдеться про координацію спільних дій або доручення вести справи надається безпосередньому учаснику або третій особі. В останньому випадку особиста участь від­сутня, а мова йде лише про порядок надання повноважень такій особі.

Майно може передаватись у власність як вклад. Важливу роль при цьому грає оцінка цього майна та його правовий режим. Законодавство не встановлює спеціальної методики оцінки майна при внесенні його до спільної власності на підставі таких договорів, проте на практиці при визначенні розрахунків застосовуються спеціальні методики щодо кон­кретних об'єктів (наприклад, земельні ділянки). Крім того, необхідно пам'ятати, що законом встановлено спеціальні вимоги щодо моменту переходу права на власність на певні об'єкти (наприклад, нерухомість). Тому такі договори потребують спеціальної реєстрації з метою виконан­ня договору на предмет внесення вкладу не тільки фізично, а й юридич­но, тобто переходу об'єкта у спільну власність.

Майно може використовуватись у спільній діяльності, не переходя­чи при цьому у спільну власність. Як правило, коли особа передає таке майно в користування, то це є форма участі особи. Про це чітко потріб­но зазначати в договорі й оцінювати передачу майна в користування як вклад особи. Це дуже важливо для з'ясування правової природи відно­син, які складаються в цьому разі. Якщо майном особи користувати­меться товариство і таке користування не буде визначено як вклад осо­би, то ми отримаємо зовнішні відносини товариства з третіми особами, з однією лише особливістю, що в особах матимуть збіг третя особа і сторона договору, яка в цих відносинах не збігатиметься як учасник спільної діяльності. Такі відносини можуть бути розцінені як оренда (у разі платного користування) чи безоплатне користування при здійснен­ні спільної діяльності.

Важливою є умова про покриття витрат та збитків учасників і вона заслуговує на детальну регламентацію саме в договорі. Насамперед не­обхідно чітко визначити, що є витратами учасників, а що є їх збитками, при необхідності розмежувати витрати при веденні спільної діяльності від витрат учасників. Як правило, витратами учасників вважаються ви­трати, які понесли учасники додатковим майном (окрім вкладів), які були понесені ним в разі недостатності спільного майна при веденні спільної діяльності. Така ситуація може мати місце у разі неповного внесення іншими учасниками своїх вкладів, тоді такі витрати покрива­ються учасником, який не вніс вклад, учаснику, який поніс додаткові витрати. А також витрати можуть статися внаслідок недостатності спіль­ного майна, і, як наслідок, вони повинні покриватися всіма учасниками пропорційно розмірам їх вкладів. Такий порядок доцільно передбачати в договорі із зазначенням, що є підставою для збільшення вкладів: на­приклад, неправильні розрахунки, збільшення ринкових цін чи непро-фесіоналізм виконання учасником обов'язків по веденню спільної діяльності.

Збитками вважаються ті витрати, які не компенсувалися учасникам внаслідок спільної діяльності або понесені внаслідок неправомірних дій третіх осіб. У першому варіанті ці збитки в основному виникають внаслідок неефективного ведення спільної діяльності, форс-мажорних обставин тощо. Тому в договорі, як правило, зазначають їх розподіл відповідно до розміру вкладу кожного. У другому випадку визначають порядок компенсації збитків від третіх осіб.

Результатами спільних дій може бути майно, а також доходи від ви­користання цього майна або спільних дій учасників. Важливо відобра­зити в договорі саме ті результати, які підуть не на покриття витрат по спільній діяльності, а результати, які перейдуть в режим можливого поділу між учасниками, а також його цільового використання як спільне майно та можливий поділ. Це важливо визначити відразу, оскільки, як правило, ведення справ передається одному учаснику і для нього повин­но бути зрозумілим, яким майном він розпоряджається одноособово (якщо йому це дозволено іншими учасниками), а яке майно є результа­том спільних дій і його правова доля вирішується всіма учасниками.

Нами названі основні умови, передбачені ст. 1131 ЦК України, яка також визначає, що інші умови можуть встановлюватися за домовленіс­тю між сторонами, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Крім того, «досить поширеними є спори з приводу розподілу між учасниками спільної діяльності понесених збитків і отриманих доходів... Так, у постанові ВГСУ від 25 січня 2006 р. № 9/54 розглядається ситу­ація, коли позивач звернувся з позовом про розподіл прибутку від спільної діяльності та повернення свого внеску. У спірному договорі сторони встановили, що долі учасників сумісної діяльності розподіля­ються 50% на 50%. Внеском позивача за договором сумісної діяльності є всі сплачені рахунки, передане майно та інші товарно-матеріальні цінності за актами і накладними, при цьому вартість внеску рахується за наявними платіжними документами. Внеском відповідача є трудова участь, наявні у користуванні земельні ділянки, сільськогосподарська техніка, інше майно, добрива, насінний матеріал. За приписами п. 6.5 договору сторони зумовили, що майновий (матеріальний) внесок пере­дається та приймається за актами прийому-передачі»¹. Суд апеляційної інстанції відніс до витрат, зокрема, заробітну плату, орендну плату за земельну ділянку, амортизацію основних засобів, обслуговуючих суміс­ну діяльність, фіксований сільськогосподарський податок тощо. Тому, як зазначив суд цієї інстанції, у позивача не має підстав для звернення до суду з позовом про розподіл прибутку та повернення внеску. Проте ВГСУ скасував рішення попередніх судів у цій справі, зазначивши, що «суд апеляційної інстанції встановив збитки у спільній діяльності сторін, які згідно із законом і договором розподіляються між сторонами пропорційно їх внеску. Проте конкретні пропорційні частки витрат і збитків відносно фактичної вартості внеску судами не були встанов­лені»².