2. Фізіологічні основи емоцій.

Від давнини до сучасності фізіологи пов'язували й пов'я­зують емоційні стани людини з різними змінами в організмі, з різними тілесними проявами.

Наприкінці XIX ст. була висунута теорія емоцій, згідно з якою емоція виникає лише як наслідок внутрішніх, фізіо­логічних процесів, які відбуваються в організмі. Сприймання викликає тілесні процеси — зміни в діяльності дихання, серцево-судинної системи, м'язів тіла тощо, і тільки після цих змін в організмі з'являються емоційні переживання. Вони є наслідком зазначених змін і усвідомленням їх. У.Джемс писав, що на противагу за­гальноприйнятій думці слід говорити, що ми "сумуємо тому, що плачемо; ми гніваємось тому, що кричимо і стукаємо, а не навпаки". У.Джемс пов'язував емоції лише з внутрішнім суб'єктивним досвідом і не відзначав рефлекторної природи їх виникнення.

У 1910 - 1915 pp. низку досліджень, присвячених біо­хімічному аналізу змін, що відбуваються в організмі під впливом емоцій, здійснив В.Кеннон. Дослідження дали цінний фактичний матеріал, що вможливив поставитися до питання про емоції з погляду пристосувальних реакцій організму до діяльності. Проте ці дослідження недостатньо глибоко розкрили фізіологічну при­роду емоцій та закономірності їх виникнення.

Цікаві спроби вивчити нервові механізми емоційних реак­цій були здійснені в лабораторії В.М.Бехтерева, котрий розглядав емоції як складні рефлекси, що виникають на основі природних інстинктів. В.М.Бехтерев та його співробітники доводили, що багато емоційних реакцій відтво­рюється за типом умовних рефлексів, у яких подразливий процес поширюється з кори мозку на підкіркові вегетативні центри і передається різним органам тіла. Рефлекторним механізмом пояснював виникнення емоцій з характерними руховими проя­вами їх також і І.М.Сєченов. Прості емоційні реакції мають той самий механізм, що й складні. Спершу — збудження чутливого нерва; потім — діяльність центру, насолода; зреш­тою — м'язове скорочення. Емоційна реакція, за І.М.Сєченовим, — це рефлекс із "підсиленим кінцем", який охоплює всю сферу пристрастей. Емоційні елементи ускладнюють рефлектор­ні рухи, пов'язані у своїх елементарних формах з інстинктами.

Глибоке експериментальне обґрунтування умовно-рефлек­торного механізму емоцій дав І.П.Павлов. Від довів, що емоційні реакції мають своєю основою спільну діяльність кори і підкірки з їх складними рефлекторними зв'язками, а кора виконує регулятивну роль при емоційних реакціях.

Рефлекторна природа емоцій. Усі емоції — радість, любов, тривога, страх, сум, сором тощо — завжди виникають під впливом на нервову систему людини зовнішніх і внутрішніх подразнень. Під час виникнення емоцій нервове збудження поширюється на вегетативні центри і викликає зміни в життєдіяльності організму. Емоції з їх реакціями у вигляді змін у діяльності внутрішніх органів, різних виразних .рухів тощо виникають за механізмом як безумовного, так і умовного рефлексів.

Емоційні реакції, що виникають за механізмом безумов­них рефлексів, Мають постійний характер. Такі емоції, як страждання від голоду, спраги, болю, емоції задоволення, страху з типовими захисними рефлексами, емоції гніву з його оборонними рефлексами наступального характеру та ін., виникають постійно й обов'язково з відповідними станами організму і за відповідних зовнішніх умов. Ці реакції є біологічно необхідними, мають життєво важливе значення і являють собою успадковані форми рефлекторних реакцій. Вони набирають типових видових форм прояву в різних вищих тварин і людей. Емоційні реакції сміху, сліз, реакція страху, гніву є загальними для всіх людей, мають видовий характер. Однак механізм реакцій навіть за простих емоцій у людини значно складнішій, різноманітніший, ніж у тварини. Ці реак­ції не такі стереотипні, мають багато різних відтінків щодо інтенсивності і якості. У людини природа цих безумовно-рефлекторних емоційних реакцій невіддільна від умовно-реф­лекторних реакцій.

Умовно-рефлекторне виникнення емоційних реакцій по­в'язане з численними безумовними подразниками, з якими тварина чи людина зустрічається у своєму індивідуальному досвіді. В умовних рефлексах, що виникають на базі безумов­них, рух нервового збудження можливий як від підкірки до кори, так і в зворотному напрямку — від кори до підкіркового центру. Цього висновку І.П.Павлов дійшов на підставі досліду з довільними руховими реакціями тварин. Це положення дуже важливе для розуміння нервових механізмів емоцій.

Підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль головного мозку. Контроль з боку кори виявляється, зокрема, в тому, що людина може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати певною мірою зовнішні прояви своїх пере­живань (наприклад, стримати свій сміх, гнів тощо). Водночас підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, виступаючи як джерело їх сили.

Руйнація підкіркових утворень, особливо таламуса і гіпота­ламуса, призводить до порушення зовнішнього вияву емоцій­них станів. При патологічних ураженнях підкірки у хворих людей спостерігаються розлади емоційних реакцій.

Складніші переживання людини пов'язані з утворенням систем тимчасових нервових зв'язків, з виробленням, підтрим­кою і зміною динамічних стереотипів. Динамічний стереотип складається під впливом реальних взаємозв'язків організму з середовищем. Не тільки встановлення, а й більш чи менш три­вале підтримування динамічного стереотипу являє собою нервову працю, що залежить від складності самого стереотипу та індивідуальних особливостей нервової системи людини. Утворення, підтримка і порушення динамічного стереотипу не проходять непомітно для людини, вони переживаються нею.

Динамічні стереотипи змінюються впродовж життя у зв'язку ;зі зміною його умов. Нові життєві обставини, нові завдання вимагають від людини і нових способів діяння, зміни старої системи зв'язків із середовищем і вироблення нової. Ця зміна одного стереотипу іншим нерідко супроводжується конфлік­том між старим і новим стереотипами, що дістає свій вияв у боротьбі різних переживань людини. Зміни вироблених систем зв'язків переживають діти в різні моменти їхнього життя (наприклад, при переході з родини в дитячий садок, вступі до школи, переході з молодших класів до середніх класів, закін­ченні школи тощо). Зрозуміло, не все у вироблених системах зв'язків змінюється. Багато що зберігається, зберігаються й усталені почуття.

Різноманітні зовнішні прояви почуттів можна умовно по­ділити на виразні, або експресивні, рухи і зміни в діяльності внутрішніх органів, або вісцеральні (від лат. viscera — нутрощі). І ті, й інші за походженням бувають природженими, безумов­ними і надбаними, умовними.

Безумовно-рефлекторні вияви почуттів забезпечуються діяльністю підкірки. Фізіологічним механізмом умовно-рефлек­торних виявів почуттів є інтероцептивні тимчасові нервові зв'язки, які утворюються в корі великих півкуль головного мозку і відіграють важливу роль у регуляції нею роботи внутрішніх органів.

Емоції мають свої біохімічні основи. Проведені експе­рименти з психоактивними фармакологічними препаратами (фенамін, адреналін та ін.) показали, що ці препарати по-різ­ному впливають на гіпоталамус і, змінюючи його динамічну рівновагу з вегетативною нервовою системою, викликають у людини різні емоційні стани (піднесення, занепокоєння, де­пресію, тугу тощо).

Різні емоційні стани людини, її складні моральні, інте­лектуальні та естетичні почуття можуть бути викликані не тільки безпосереднім впливом на нервову систему явищ дійсності. Вони виникають також у процесі спілкування лю­дей за допомогою умовних подразників, слів. Процес пере­творення тимчасових нервових зв'язків на словесні сигнали відбувається за основними законами вищої нервової діяльності. Ми часто спостерігаємо в повсякденному житті випадки, коли, наприклад, одержана словесна інформація про якісь події викликає у людини певну емоційну реакцію — вона радіє, виражає задоволення або, навпаки, тривожиться.