Модуль 3. Емоційно-вольова сфера та індивідуально-психологічні особливості особистості.

Тема 3.1. Емоційна сфера особистості.

План.

1. Емоції і почуття як форми психічного відображення дійсності.

2. Фізіологічні основи емоцій.

3. Вплив емоцій на людину.

4. Види емоцій та почуттів.

5. Форми вираження почуттів: настрій, афект, стрес, фрустрація, пристрасть

6. Вищі почуття та їх психологічна характеристика:

а) інтелектуальні почуття;

б) моральні почуття;

в) естетичні почуття;

г) праксичні почуття.

7. Розвиток і виховання почуттів.

1. Емоції і почуття як форми психічного відображення дійсності.

Події життя стають для людини джерелом її переживань. Зрештою виникає внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, до того, що вона пізнає, як діє.

Почуття — стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її потреб і мотивів. Почуття виділяють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які становлять для людини стабільну потребово-мотиваційну значущість. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов'язані з конкретним об'єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо). Одне й те саме почуття може реалізуватися в різних емоціях. Це зумовлено складністю явищ, багатоаспектністю їх зв'язків. Наприклад, почуття любові нерідко включає емоції радості, гніву, суму. В одному й тому самому почутті часто поєднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні і негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів, як двоїстість, амбіва­лентність.

Почуття формуються в процесі суспільного розвитку лю­дини і змінюються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття проявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості, за­знаючи виховних впливів сім'ї, школи, мистецтва. Виникаючи як результат узагальнення окремих емоцій, почуття стають утвореннями емоційної сфери людини, що визначають динаміку і зміст ситуативних емоційних реакцій.

У процесі формування особистості почуття організовуються в ієрархічну систему, в якій одні з них здобувають провідне міс­це, інші залишаються потенційними, нереалізованими. У змісті домінуючих почуттів людини виражаються установки, спрямо­ваність, тобто важливі характеристики особистості.

Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, за якого сприймання і розуміння суб'єктом чого-небудь, його знання про що-небудь виступають в єдності з особистим ставленням до сприйнятого — відомого чи невідомого.

Емоції (від лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаний з інстинктами, потребами й мотивами, що відображають у формі безпосе­реднього тимчасового переживання (задоволення, радості, страху тощо) значущість діючих на індивіда явищ і ситуацій для його життєдіяльності. Супроводжуючи практично будь-які прояви активності суб'єкта, емоції є одним із головних меха­нізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб.

Емоція оцінює дійсність і доводить свою оцінку до орга­нізму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням.

Емоційний процес включає три основні компоненти:

Перший — це емоційне збудження, що визначає мобілізацій­ні зміни в організмі. У всіх випадках, коли подія має значення для індивіда і констатується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості та інтенсив­ності протікання психічних, моторних і вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшитись.

Другий компонент — знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються як позитивні; негативна — коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій, що підтримують позитивні події, негативна — дії, спрямовані на усунення контакту-з негативною подією.

Третій компонент — ступінь контролю емоцій. Слід розріз­няти два етапи сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), за яких ще зберігаються орієнтація і контроль; і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично неможливі. Емоції розрізня­ються за тривалістю: короткочасні емоційні стани (хвилювання, афекти) і більш тривалі, стійкі настрої (за Я.Райковським).

Позитивний і негативний характер емоцій. Серед якісних особливостей, які відрізняють одні емоції від інших, суттєве значення має позитивний чи негативний характер пережи­вань. Ці переживання приємні чи неприємні, переживання з відтінком задоволення чи незадоволення.

Визначення якісних відмінностей, щo виражаються в пози­тивному чи негативному характері емоцій, вже давно утверди­лось у психології; протилежності задоволення чи незадоволен­ня відзначалися ще філософами античного часу. В науковому аналізі якісних особливостей емоцій велику роль відіграла розроблена В.Вундтом тримірна теорія емоцій. У пошуках об'єктивних показників вимірювання якісних особливостей емоцій Вундт вирізнив три основні якісні відмінності з їх протилежностями: задоволення і незадоволення, збудження і заспокоєність, напруження і розрядка.

У багатьох працях із психології підкреслюється "поляр­ність", яка властива емоціям і виражається в тому, що емоції характеризуються позитивним чи негативним знаком задово­лення чи незадоволення (радості протилежна журба, весело­щам — сум). Однак ця "полярність" приписується часто самим емоціям або почуттям, і в цьому виявляється одна з характер­них особливостей емоцій (С.Л.Рубінштейн).

У сучасній психології під позитивними чи негативними емоційними переживаннями розуміється певне ставлення люди­ни до дійсності, до навколишнього середовища, до результатів своєї діяльності. Це суб'єктивне, особистісне ставлення — позитивне чи негативне з відтінком задоволення чи незадо­волення певних потреб. Тому виникнення приємних чи не­приємних переживань залежить не тільки від характеру зовнішніх впливів, а й від потреб конкретної людини, від її індивідуальних здібностей, інтересів, звичок, стану організму. Так, успіх у якійсь справі нас радує; ми з захопленням займаємося справою, що нас цікавить. Позитивна емоція задоволення виникає у людини, наприклад, коли вона вгамовує спрагу, відчуває радість, впевненість, насолоду, бадьорість, любов тощо; .все, що пов'язане з переживанням задоволення, виражає позитивне ставлення людини до явищ, подій, предме­тів навколишньої дійсності, з якими вона стикається в процесі діяльності.

Протилежними якостями характеризуються негативні емо­ції. Вони пов'язані з переживаннями незадоволення, невдово­леності. Так, невпевненість у своїх силах, досада у зв'язку з невдачею, почуття образи на когось через несправедливість, втома від одноманітної діяльності, нудьга, сум, страждання — всі ці почуття характеризуються відтінком неприємного, незадоволення. В них виражається переживання негативного ставлення людини до певних явищ.

У житті людини значення позитивних і негативних емоцій однаково важливе. І ті й інші пов'язані з усвідомленням своїх потреб і з їх задоволенням. Те, що створює насолоду, часто змушує нас прагнути цього об'єкта і намагатися виконати діяльність так, щоб здобути задоволення. Те, що пов'язане з неприємними переживаннями, також змушує певним чином організувати свою поведінку, боротися проти того, що викликає незадоволення, неприємні почуття.

Дійовий характер емоцій. Важливою особливістю емоцій є їх безпосередній зв'язок з активізацією або послабленням життєдіяльності організму людини. Залежно від того, який взаємозв'язок тієї чи іншої емоції з станом готовності організму людини до дії, розрізняють так звані активні і пасивні почуття, або "стенічні" і "астенічні" ("стенос" від гр. — сила). Одні емоції можуть надавати сили, активізувати діяльність людини, наприклад, радість, впевненість, гнів; інші, навпаки, викли­кають пасивний стан, наприклад, смуток, невпевненість, сум тощо. Такі якісні особливості емоцій, як напруження і розрядка, збудження і заспокоєння, визнаються багатьма психологами як ознаки дієвості емоцій. За С.Л.Рубінштейном, "наявність напруження, збудження або протилежних їм станів вносить суттєву диференціацію в емоції". Ці ознаки доповнюють харак­теристику емоцій у зв'язку з активізацією чи послабленням життєдіяльності організму. Проте залишається невивченою ціла низка питань про вплив цих емоцій на готовність людини до діяльності. Зв'язок між емоціями і діяльністю виражається не тільки в тому, що певні емоційні стани впливають на виконання діяльності, активізують її або знижують активність, а й у тому, що виконувана діяльність і умови, в яких вона відбувається, впливають на виникнення і протікання емоційних процесів.

Ситуативний і узагальнюючий характер емоцій. Відмінність в емоційних переживаннях розглядається в психологічній літературі також на основі їх зв'язку з певним об'єктом. Це, по-перше, "безпредметні" емоції дифузного характеру, які не мають певної спрямованості й переживаються як загальний стан. До них належать найбільш елементарні за своєю струк­турою переживання задоволення і незадоволення, пов'язані з органічними відчуттями або розмитим органічним самопо­чуттям людини, наприклад, безмежна туга, тривога. Сюди можна віднести генералізовані переживання страху, бадьорості тощо.

По-друге, розрізняють предметні, або ситуативні емоції, що мають диференційовану спрямованість, відтворюють ставлення людини до певного об'єкта або явища.

По-третє, вирізняють узагальнені почуття, які виражають загальне, більш або менш стійке ставлення особистості до дійсності. Вони виникають унаслідок узагальнення досвіду емоційних переживань і є вищими категоріями людських по­чуттів. Це стійкі моральні почуття любові до людини, почуття обов'язку, честі; це можуть бути і почуття гумору, іронії тощо, не пов'язані з якоюсь однією ситуацією або одним об'єктом. Узагальнені почуття є основою суттєвих особливостей емо­ційної сфери особистості.