Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основи наукових досліджень в агрономії 2013.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
8.92 Mб
Скачать

2.3. Системний підхід до вирішення завдань науки

Суть системного підходу полягає у дослідженні об'єк­тів як екологічних систем з їх скла­довими частинами, внутрішніми і зовнішніми зв'язками, зведенням основних відомостей про неї в єдине ціле. Прикладом системного підходу в науці є положення В.І. Вернадського про біосферу, в основу якого покладено новий тип складних системних об'єктів гло­бального масштабу - біогеоценоз. Ідеї системного підходу застосовують також у систематиці рослин, екології. Зокрема, одним з об'єктів екологічного дослідження є екосистема.

Дослідження складних систем передбачає гармонійне поєднання аналітичних і синтетичних методів вивчення структури об'єкта і його функцій. У деяких розділах сучасної біології застосовують переважно системний напрям. Це дає змогу звести в єдине ціле всі дані при розробці комплексних програм охорони природи, екології, біохімії, генетики тощо.

Для вивчення складних біологічних об’єктів за системним методом треба сконцентрувати й об'єднати не лише комплекс складних методик, а й такі методи досліджень, як описовий, порівняльний, експериментальний та історичний.

Системний підхід дозволяє глибше дослідити реальність, розчленувати складний об'єкт на окремі частини з їх аналізом та подальшим синтезом знань, забезпечити цілісність об'єкта і його зв'язків.

3. Елементи методики і їх вплив на точність польового досліду

Методика експерименту – це єдність ряду елементів, головними з яких є кількість варіантів у схемі досліду, площа, форма й напрямок ділянок, повторність і повторювання, методи розміщення повторювань і варіантів у досліді, методика обліків, спостережень і збирання врожаю, організація досліду в часі.

3.1. Кількість варіантів

Варіанти досліду можуть бути як кількісними (дози добрив, норми висіву, площі живлення тощо), так і якісними (різні культури або сорти, типи ґрунтів, форми добрив тощо). Підбираючи варіанти у схему досліду, дослідник дотримується правила, щоб їх кількість була оптимальною для кон­кретної теми й умов досліду. Кількість варіантів має бути такою, щоб за вирощеними врожаями можна було побу­дувати криву, форма якої була б близькою до параболи, тобто серед варіантів досліду повинні бути такі града­ції дослідного фактора, які б забезпечили відхилення врожаїв від оптимального в обидва боки.

Математична статистика доводить, що для побудови такої кривої необхідно мати як мінімум п’ять точок. Отже, мінімально у досліді може бути п’ять варіантів. У дослідах з якісними варіантами, наприклад із сортами, їх кількість визнача­ється наявністю районованих та перспективних сортів (їх може бути до кількох десятків). Іноді і число кіль­кісних варіантів буває великим.

Різні групи, земельні площі за своєю родючіс­тю мають неоднаковий ступінь строкатості у просторі. Чим більша кількість варіантів у досліді, тим більшою буде його площа, а отже, й більшим варіювання родючості ґрунту. У свою чергу, можлива строкатість родючості призводить до збільшення похибки досліду.

У схемі досліду може бути декілька контролів. Так, при вивченні сортів беруть за контроль (стандарт) не лише районовані, а іноді й перспективні сорти. Їх називають груповим контролем.

У дослідах з добривами важливим контролем може бути варіант без добрив або такі дози органічних чи мінеральних добрив, на фоні яких вивчають ефективність доз окремих елементів живлення або дії їх разом. При вивчен­ні доз пестицидів їх порівнюють з тими дозами, якими користувалися у виробництві до закладання досліду, а також з варіантом без пестицидів.

Якщо ділянки з контрольними варіантами з певних причин випадають із досліду, а кількість тих, що залишилися, недостатня для обчислення точних значень середніх арифметичних, то знецінюється весь дослід. Саме тому для забезпечення точності досліду кількість контрольних ді­лянок беруть більшу, ніж повторність інших варіантів досліду. Якщо кількість варіантів досліду велика (кіль­ка десятків), то на кожні 8-10 варіантів виділяють конт­рольні ділянки. За значної строкатості родючості ґрунту контрольні ділянки розміщують через кожні один-два ва­ріанти (ямб-метод, дактиль-метод).