1. Відображення у творах для дітей поглядів поета

на освіту і виховання

Поет любив дітей найніжнішою любов’ю. Про це дізнаємося із спогадів сучасників Т.Шевченка, з його творів. У щоденнику, листах, повістях він висловлює думки про завдання виховання, роль матері у цій відповідальній справі, про освіту молодого покоління. Метою виховання Т.Шевченко вважав формування характерів сильних, волелюбних, незалежних, працездатних.

Поета турбував стан освіти. З гіркого досвіду він знав „університети” п’яних дяків. Його захоплював потяг простих трудівників до знань, про що так зворушливо розповів він у соціально-побутовій поемі „Сова”. Вдова тяжко працює, вибивається із сил, збираючи гроші, щоб одягти дитину, „Щоб і воно, удовине, До школи ходило”.

З радістю зустрів Т.Шевченко звістку про відкриття недільних шкіл в Україні (1859р.). Для них написав і видав „Букварь южнорусский”, мріяв про створення інших підручників („Лічба”, „Етнографія”, „Географія”, „Історія”), що давали б природничі, географічні та історичні знання народові.

Найбільшим знаряддям культури й освіти Т.Шевченко вважав книгу. „Дивною і ненатуральною здається ... людина, яка існує без книги”, - писав він у повісті „Прогулка с удовольствием и не без морали”. Художньому слову поет надавав особливого значення, розуміючи його чудодійну силу:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує!..

Важливим виховним чинником, на думку Т.Шевченка, є кращі зразки народної творчості, які прищеплюють здорову народну мораль. У свій буквар він включив, наприклад, дві народні думи („Про Марусю Богуславку”, „Про Олексія Поповича”) та низку прислів’їв і приказок: „З брехні не мруть – та віри більш не ймуть”, „З дужим не борись, а з багатим не судись”, „Казав пан: кожух дам – та й слово його тепле”.

Багато поетичних творів Т.Шевченка за своїм змістом і художніми засобами доступні дитячому читачеві. Вони стали невід’ємною складовою частиною дитячої літератури. Прогресивні педагоги ще в ХІХ ст. вносили їх до книг з читання.

І в наш час твори Т.Шевченка для дітей виходять окремими виданнями: „Зацвіла в долині червона калина”, „Тече вода з-під явора”, „Мені тринадцятий минало”.

2. Тема дитинства й материнства у творах поета

Найсвітліші, найсвятіші образи поезії Т.Шевченка – мати-трудівниця й дитина.

Якими непривабливими показані в його повістях жінки з поміщицьких сімей, байдужі до материнських обов’язків: „...матері там немає, а мамку наймають!” Зовсім інше ставлення великого поета до жінки-трудівниці. Образ жінки-матері з народу овіяний в його творах любов’ю і шаною:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Звертаючись до художнього прийому сну („На панщині пшеницю жала”), поет переносить читача в нове суспільство, відмінне від тогочасного. Йому вдається з великою художньою виразністю показати два світи: реальний, світ гноблення і визиску, і вимріяний, жаданий. Ось мати, йдучи на панщину, змушена брати з собою немовля. Тяжкою є її праця, ото тільки й перепочинку, коли годує малого. А що ж його чекає, як виросте? Хочеться матері для нього іншої долі і тому сниться їй, що син, вже вільний, працює на „веселім полі”.

А яку зворушливо-болючу сценку зображено у вірші „На великдень, на соломі...”, як майстерно показано тут класове розшарування на селі! Мов жива, постає юрба діток, що з властивою їм щирістю і безпосередністю хваляться своїми обновами до свята. Ніби чуємо їхню багатоголосу, радісну розмову і несподівано, як контраст, репліка сирітки, яка хвалиться тим, що в попа обідала. Поет створює дуже виразний, зримий портрет цієї дівчинки:

На Великдень, на соломі

Против сонця, діти

Грались собі крашанками

Та й стали хвалитись

Обновами. Тому к святкам

З лиштвою пошили

Сорочечку. А тій стьожку,

Тій стрічку купили.

Кому шапку смушеву,

Чобітки шкапові,

Кому свитку. ... Одна тілько

Сидить без обнови

Сиріточка, рученята

Сховавши в рукава.

- Мені мати куповала.

- Мені батько справив.

- А мені хрещена мати

лиштву вишивала.

- А я в попа обідала, -

Сирітка сказала.

Т.Шевченко вірив, що так довго тривати не може. Сягаючи думкою в майбутнє, він писав:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

В дитяче читання увійшло ряд віршів Т.Шевченка автобіографічного характеру. Більшість з них твори, які належать до невільницької лірики поета, навіяні настроєм самотності, туги за рідним краєм, мрією про сім’ю, особисте щастя – „Мені 13-й минало”, „І виріс я на чужині”, „Ми вкупочці колись росли”, „Буває, в неволі іноді згадаю”, „І золотої, й дорогої”, „Якби ви знали, паничі” та інші.

„Мені тринадцятий минало” – це вірш-спогад про далеке й гірке дитинство. В ньому відтворено складний внутрішній світ дитини-сироти, що естетично сприймає природу, відчуває її вплив на собі. Поки на дворі день, у малого пастушка світло на душі, але ось почало вечоріти („та недовго сонце гріло...”, „запекло, почервоніло”) і настрій змінився, журба налягає на душу малого. Приходить почуття безвихідності, страшної самотності. І тільки ласка людська повертає йому душевну рівновагу („наче сонце засіяло”), радістю сповнює вразливу душу хлопчика.