Тема 4. Виникнення української дитячої

літератури

(кінець ХУІІІ – перша половина ХІХ ст.)

1. Витоки української дитячої літератури

• виникнення та історичні умови розвитку української дитячої літератури

• збирання і видання фольклорних творів як передумова виникнення і розвитку української дитячої літератури

• активна участь провідних українських письменників у створенні літератури для дітей

2. Дитяча література дошевченківського періоду

• боротьба за рідну культуру і мову, створення навчальних посібників рідною мовою

• праці з історії рідного краю та фольклорні видання як джерело виховання національної гордості і патріотизму

• розвиток тематики і жанрів дитячої літератури

3. Т.Г.Шевченко – основоположник нової української літератури для дітей

• відображення у творах для дітей поглядів поета на освіту і виховання

• тема дитинства й материнства у творах поета

• твори про красу природи України

• значення творчості Т.Г.Шевченка для розвитку української дитячої літератури

Рекомендована література:

• Українська дитяча література. Хрестоматія у 2-х ч. Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1992

• Українська дитяча література. Антологія. / Упор. – Л.П.Козачок. – К.: Вища школа, 2002.

• Кіліченко Л.М. Українська дитяча література: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1988.

1. Витоки української дитячої літератури

1. Виникнення та історичні умови розвитку української дитячої літератури

Важко точно визначити час народження дитячої літератури як специфічної галузі красного письменства. В Україні це відбулося в кінці ХУІІІ – на початку ХІХ століття, коли художня література творилася талановитими письменниками, що знали ціну освіті, поетичному слову, розуміли його роль у вихованні підростаючого покоління. Багато з того, що ввійшло тоді у дитяче читання, не було написано спеціально для дітей. Високий рівень всієї літератури був необхідною передумовою розвитку дитячої літератури. В той же час діяли й інші важливі чинники, що викликали до життя окрему літературу для юних читачів:

• зростання кількості навчальних закладів;

• розвиток різних галузей науки, зокрема педагогіки і психології;

• збирання і вивчення скарбів усної народної творчості;

• розвиток книгодрукування тощо.

Передумови, що привели зрештою до створення дитячої літератури, складалися і зріли поступово, повільно, протягом кількох століть історичного розвитку України.

Зародження літератури для дітей в Україні пов'язане з розвитком освіти і шкільної справи. Впродовж багатьох століть в основному школа знайомила молоде покоління з різноманітними літературними текстами, поступово враховуючи при цьому потреби кожної епохи, вікові особливості школярів.

Перші школи у Київській Русі з'явилися з прийняттям християнства. Князь Володимир у Києві відкрив школу „книжного навчання”, де навчалися 300 учнів, які вивчали богослів'я, історичні легенди, співацьке мистецтво і календарні обчислення. У „Повісті минулих літ” читаємо: „посилав князь збирати у кращих людей дітей і віддавати їх у книжну науку. Матері ж тих дітей плакали за ними, як за мертвими. Тим самим збулося на Русі пророцтво: „Древнє й ветхе минуло, тепер настає все нове” І просвітився Володимир сам, і сини його, і земля його”.

Згодом вихованці школи Володимира стали важливою опорою, з допомогою якої Ярослав здійснив новий крок у розвитку освіти і культури на Русі. На це вказує і літописець: „Батько його Володимир землю зорав і розм'якшив.. Цей же засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, вчення одержуючи книжкове”. Випускники школи Ярослава виконували велику і різноманітну роботу: перекладали книги, в яких містилися відомості з всесвітньої історії, космології, філософії, філології, етики, географії, математики, медицини тощо. Крім дітей Ярослава, у школі навчалися майбутній митрополит Іларіон, посадники, знатні іноземці, претенденти на корони європейських королів. Ця школа стала відомим центром європейської середньовічної освіти, а М.Грушевський назвав її першою українською академією.

Після прийняття християнства руські князі заохочують переклад книжок, необхідних для пропаганди нової релігії. Їх перекладали переважно з грецької мови на старослов’янську, яку засвоїла згодом й оригінальна церковна література Київської Русі. Старослов’янська мова не стала засобом спілкування народних мас, бо вживалася тільки в церкві й школі. У творах світського характеру автори вживали народну руську мову. В літописах же спостерігається переважно змішування цих двох різних мов.

Нині до нас дійшла незначна частина літературних пам’яток тієї доби. З літератури, що призначалася для читання, особливе поширення мали Біблія, житія святих, переклади та оригінальна церковно-історична, природничо-наукова, афористична, паломницька література. Але найповніше ідейні і стильові особливості руської літератури київського періоду розкрилися в літописанні („Повість минулих літ”, „Повчання Володимира Мономаха дітям” – 1096р., „Слово о полку Ігоревім” – 1185-1187рр.).

Найдавнішим з відомих нам творів цього жанру є „Повість минулих літ”. Провідною ідеєю твору став заклик до єднання руського народу, боротьби проти князівських чвар, уболівання за долю рідної землі. Разом з тим, знаходимо у тексті похвалу книгам: „Велика бо користь від навчання книжного. Книги – мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах – бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони – узда для тіла й душі. В книгах – світило мудрості”.

До знаменитих літературних пам’яток Київської Русі належить „Повчання Володимира Мономаха дітям”. Князь надумав написати повчання своїм дітям, яке було б корисним у майбутньому й для інших. У „Повчанні” він, зокрема, заохочує синів до праці, навчає їх бути вірними слову.

Хоч і невелика за кількістю рукописів духовна спадщина залишилася від часів Київської Русі, проте немає сумніву, що висока ідейно-художня її сила справляла глибоке враження на народ, передусім освічені його верстви. Чимало цих писаних творів, поряд з фольклорними, і склали ту дидактичну і художню літературу, яка певною мірою протягом кількох століть служила читанням для дітей та молоді. Наприклад, у „Слові одного монаха про читання книжок” знаходимо оцінку ролі книги і читання у житті людини: „Добром є, браття, читання книжок, особливо для кожного християнина. Кажу вам: вуздечка коневі державець є і стримування, а праведнику книжки. Не побудувати корабель без цвяхів і не стати праведником без читання книжок. Воїна прикрашає зброя, а корабель вітрила, отак і праведника читання книжок...” („Ізборник Святославів” 1076р.).