Глава 5 органи виконавчої влади

5.1. Адміністративно-правовнй статус

Кабінету Міністрів України як вищого органу

в системі органів виконавчої влади

Органи виконавчої влади являють собою певну систему, в якій прийнято виділяти структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів¹:

• виший рівень—Кабінет Міністрів України (у функціональній взаємо­ дії з Президентом України);

• центральний рівень — міністерства, державні комітети, інші цент­ ральні органи зі спеціальним статусом;

• місцевий, або територіальний рівень — Рада Міністрів АРК, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;

• органи спеціальної галузевої та функціональної компетенції, які як безпосередньо підпорядковані центральним органам виконав­ чої влади, так і перебувають у так званому подвійному підпоряд­ куванні, оскільки водночас підпорядковуються центральному і місцевому органам виконавчої влади.

Органи виконавчої влади можна класифікувати на різні види в за­лежності від критерію класифікації, а саме:

а) від обсягу і характеру компетенції: загальної компетенції (КМУ, РМ АРК, місцеві державні адміністрації), галузевої компетенції (Міністер­ ство оборони, Міністерство освіти і науки та ін.), спеціальної компе­ тенції (Міністерство економіки, Міністерство фінансів та ін.);

б) від порядку вирішення питань: єдиноначальні (міністерства, ко­ мітети та ін.) та колегіальні (КМУ, РМ АРК та ін,);

в) від предмета спрямованості компетенції: органи управління еко­ номічною сферою; органи управління соціально-культурною сфе­ рою; органи управління адміністративно-політичною сферою;

г) від обсягу повноважень по території: центральні (КМУ, міністер­ ства, комітети) та місцеві (державні адміністрації);

Державне управління в Україні: Навч. посіб. — К., 1999. — С. 63.

82

д) від характеру повноважень: міністерства; державні комітети {дер­жавні служби), центральні органи виконавчої влади зі спеціаль­ним статусом.

За своїм статусом Кабінет Міністрів України є вншим органом у системі органів виконавчої влади і, як Уряд, очолює цю систему. Він здійснює виконавчу владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи, координуючи та конт­ролюючи діяльність цих органів.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'ср-міністри та міністри. Прем'єр-міністр України є главою Кабінету Міністрів України, який керує роботою Кабінету Міністрів і спрямовує її на виконання програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою. Він приз­начається Президентом України за згодою Верховної Ради України.

Склад Кабінету Міністрів формується Президентом України за певної участі Верховної Ради, у строк шо не перевищує 60 днів після припинення повноважень попереднього уряду.

Новоутворений Кабінет Міністрів не пізніше як за ЗО днів подає Верховній Раді України для ухвалення програму своєї діяльності на весь термін повноважень. До програми додається схема структури Кабінету Міністрів України з інформацією про його персональний склад. Програма вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів утворюється на строк повноважень Президента України, тобто на 5 років. Однак кожного члена Кабінету Міністрів може бути звільнено Президентом з посади у будь-який момент. Разом Із тим, кожен член Кабінету Міністрів має право з політичних чи особистих мотивів заявити Президентові про свою відставку.

Головним завданням Кабінету Міністрів України є: забезпечен­ня державного суверенітету й економічної самостійності України, реалізація прав та свобод людини і громадянина, створення сприят­ливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості; ви­конання Конституції га законів України, актів Президента Украї­ни про формування і проведення зовнішньої і внутрішньої політи­ки держави; піклування про безпечне для життя та здоров'я людей довкілля, екологічну безпеку і раціональне використання природ­них ресурсів; вжиття заходів з гарантування національної безпеки й обороноздатності Україну громадського порядку, боротьби зі злочинністю тощо.

Діяльність уряду грунтується на принципах:

а) розподілу державної влади, який означає, що Кабінет Міністрів здійснює виконавчу владу у визначених Конституцією межах не­ залежно від органів законодавчої і судової влади, крім випадків передбачених Конституцією;

б) верховенства права, тобто Кабінет Міністрів у своїй діяльності дотримується вимог утвердження та гарантування прав і свобод людини, відповідальності держави перед громадянами за забезпе­ чення їм гідних умов життя;

в) законності, яка полягає втому, що Кабінет Міністрів здійснює свої повноваження на основі і на виконання Конституції, законів Ук­ раїни, указів та розпоряджень Президента України;

г) колегіальності, оскільки Кабінет міністрів є колегіальним органом, який ухвалює рішення після вільного демократичного обговорен­ ня питань на своїх засіданнях;

д) науковості, тобто Кабінет Міністрів у своїй діяльності спирається на наукове і соціологічне обгрунтування здійснюваної ним політи­ ки, активно використовує новітні досягнення наукових досліджень;

є} гласності, тобто Уряд регулярно інформує громадськість про свою

діяльність.

Кабінет Міністрів України має дуже широкий обсяг функцій та повноважень із здійснення виконавчої влади. Приймаючи за основу найбільш типовий перелік сфер і галузей суспільного життя, можна визначити так: основні їхні види.

1. У сферах економіки, фінансів, науки і технологій:

• здійснення прогнозування та антимонопольного регулювання еко­ номіки України, сприяння розвиткові підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності;

• вжиття заходів з проведення земельної реформи, залучення інвес­ тицій в економіку України, утворення і використання державних резервних фондів, визначення порядку формування та розміщення замовлень на виробництво продукції для державних потреб;

• організація розробки і виконання Державного бюджету України, конт­ роль обслуговування державного боргу України, дотримання порядку державного ціноутворення, організація державного страхування тощо.

2. У сферах соціального розвитку, освіти і культури:

♦ вжиття заходів з підвищення реального рівня життя населення, забезпе­ чення його зайнятості, пріоритетності соціального розвитку села, охо­ рони сім% материнства і дитинства, регулювання міграційних процесів;

84

• створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку галузей охорони здоров'я, освіти, культури, спорту і туризму;

• забезпечення духовно-культурного розвитку української нації, всього українського народу, збереження й охорони історико-куль- турних пам'яток тощо.

3. У сферах гарантування прав ісвободлюдинн, законності та гро­ мадського порядку, національної безпеки й обороноздатності:

• організація і контроль дотримання органами виконавчої влади за­ конодавства, що визначає права та свободи людини і громадяни­ на, гарантії реалізації їх захисту;

• забезпечення охорони приватної та інших форм власності, зміцнен­ ня громадського порядку, активної боротьби зі злочинністю, ви­ конання судових рішень;

• забезпечення дотримання вимог законності в діяльності Органів виконавчої влади та їхнього апарату, посадових осіб, вжиття за­ ходів з подолання бюрократичних та інших зловживань при здійсненні їхніх повноважень тощо.

4. У сферах охорони природи, екологічної безпеки і природокорис­ тування:

• організація управління охороною і раціональним використанням природних ресурсів, розробка і забезпечення виконання держав­ них та міжурядових екологічних програм;

• забезпечення виконання приграм ліквідації наслідків аварії на Чор­ нобильській АЕС тощо.

5. У сферах зовнішньополігичноїта зовнішньоекономічної діяльності:

♦ участь у забезпеченні виконання міжнародних договорів України, ухвалення рішень і проведення переговорів та підписання міжна­ родних договорів України, які укладаються від імені Кабінету Міністрів України;

♦ організація управління зовнішньоекономічною діяльністю держави, митною справою, складання платіжного балансу України, забезпечен­ ня раціонального використання державних валютних коштів тощо. На відміну від Президента України, якому Конституція заборо­ няє передавати свої повноваження для здійснення іншим особам або органам, Кабінет Міністрів України, у разі необхідності, може деле­ гувати (тобто передавати для тимчасового чи безстрокового вико­ нання) окремі повноваження іншим органам виконавчої влади, а також органам місцевого самоврядування — за їхньою згодою, якщо це прямо не заборонено законом або актом Президента України.

85

Повноваження уряду припиняються у разі;

• обрання нового Президента України;

• прийняття Президентом України рішення про припинення повно­ важень прем'єр-міністра України;

• ухвалення Верховною Радою резолюції про недовіру Кабінету Міністрів;

• відставки або смерті прем'єр-міністра.

Основного формою реалізації компетенції Кабінету Міністрів е його правові акти — постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на території України. Постановами уряду оформляються найбільш важливі рішення, які мають нормативний характер. Рішення з оперативних, інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.

Акти Кабінету Міністрів підписує прем'єр-міністр і вони набирають чинності з дня їх підписання, якщо інше не передбачене у цих актах.

З метою подальшої реформи системи і структури органів виконав­чої влади, забезпечення реалізації адміністративної реформи Указом Президента України від 29 травня 2001 р. «Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні»¹ передба­чене введення посади Державного секретаря КМУ та державних секре­тарів міністерств. Даним указом фактично здійснено розмежування між політичними та адміністративними посадами в органах виконавчої влади, про необхідність якого зазначалося в Концепції адміністратив­ної реформи. Таким чином, прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри і міністри — це політичні діячі, державні секретарі, їхні заступники — державні службовці. Запровадження по­сади державного секретаря переслідує дві цілі; по-перше, вивільнення міністрів від виконання обов'язків, пов'язаних з оперативним керівниц­твом персоналом; по-друге, забезпечення кадрової стабільності мінстерстЕ, їх незалежність від змін урядової політики і складу політич­них діячів, а також професійне наступництво в роботі міністерств².

Державний секретар КМУ очолює Секретаріат КМУ, організовує забезпечення діяльності прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра та віце-прем*єр-міністрів, затверджує за погоджен­ням із прем'єр-міністром України та міністром фінансів України штат­ний розпис та кошторис видатків Секретаріату, призначає на посади та звільняє з посад його працівників.

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — №22. — Ст. 985.

^: Авер'янов В. Б., Андрійко О. Ф„ Нагребельний В. П-, Коваленко В. Л. Проб­леми реформування державного управління та адміністративного права // Правова держава. — Вил. 10. — К., 1999. — С. 58,

86

Державного секретаря КМУ на посаду призначає за поданням прем'єр-міністра України та звільняє з посади Президент України. Дер­жавний секретар КМУ, на відміну від прем'єр-міністра України, який с політичним діячем, є державним службовцем.

5.2. Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади

Основними правовими актами, які регулюють діяльність централь­них органів виконавчої влади є Конституція України, закони, укази Президента України, Загальне положення про міністерство, інший нейтральний орган виконавчої влади, а також окремі положення про відповідні міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (наприклад, Положення про Міністерство юстиції України).

Систему центральних органів виконавчої влади визначають Консти­туція України та Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади»¹ вщ15грудня 1999 р. Згідно з цим указом до системи центральних органів виконавчої влади входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Попри те, що всі вищелерераховані орга­ни складають єдину систему, їх правовий статус неоднаковий.

Міністерство—неголовний (провідний) орган центральних органів виконавчої влади, покликаний забезпечувати реалізацію державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр, як член Кабінету Міністрів України, особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відан­ня, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів за поданням державного секретаря міністерства. Не допускається прий­няття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, вне­сення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром.

Згідно з Указом Президента «Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні» введено посаду дер­жавного секретаря міністерства. Правовий статус державних секретарів міністерства визначається Примірним положенням про державного

¹ Офіційний вісник України, — 1999. — № 50. — Ст, 2434.

87

секретаря міністерства, затвердженим Указом Президента України від 14 липня 2001 року¹. Державний секретар міністерства є посадовою особого, на яку покладається забезпечення діяльності міністерства та організації роботи з виконання завдань, покладених на міністерство. На відміну від міністра, який є політичним діячем, державний секретар міністерства є державним службовцем, посада якого у встановленому порядку відноситься до відповідних категорій державних службовців.

Державного секретаря призначає на посаду (за поданням Прем'єр-міністра України) та звільняє з посади Президент України. Чинне за­конодавство чітко визначає що підставою для звільнення з посади може бути лише: неналежне виконання обов'язків, неможливість ви­конувати свої обов'язки за станом здоров'я, набрання чинності обви­нувального вироку суду щодо них та інші випадки, передбачені Зако­ном «Про державну службу».

Державним секретарем може бути громадянин України, який постійно проживає в Україні, має вищу освіту, досвід управлінської роботи не мен­ше п'яти років і відповідає іншим вимогам, передбаченим законодавством.

На нього покладаються такі основні завдання: організація забез­печення виконання завдань, що належать до сфери діяльності міністерства; забезпечення діяльності міністра як керівника міністер­ства та члена КМУ; здійснення поточної роботи, пов'язаної з вико­нанням покладених на міністерство завдань; забезпечення стабіль­ності і наступності у роботі міністерства.

Слід мати на увазі, що припинення повноважень КМУ, зміни в його складі не можуть бути підсгвою для звільнення з посади Держав­ного секретаря КМУ і державних секретарів міністерств, їх перших заступників та заступників, У свою чергу, звільнення з посад керівни­ків інших центральних органів виконавчої влади також не тягне за собою звільнення з посад їхніх перших заступників та заступників.

З метою виконання покладених на нього завдань, державний секре­тар має право: браги участь у засіданні КМУ з правом дорадчого голосу при розгляді питань, що належать до сфери діяльності міністерства; за­лучати у встановленому порядку працівників органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, утворювати робочі групи, склика­ти наради для розгляду питань, що належать до компетенції міністерств; одержувати у встановленому порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, до­кументи, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — №29, — Ст. 1305,

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує прем'єр-мі­ністр України або один із віце-прем'єр-міністрі в чи міністрів. На дер­жавний комітет покладається внесення пропозицій щодо формуван­ня державної політики та забезпечення її реалізації у визначеній сфері діяльності, здійснення управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет очолюс його голова. (До даної гру­пи центральних органів відносяться Державний комітет архівів, Дер­жавний комітет у справах релігії, Державний комітет лісового госпо­дарства, Національне космічне агентство, Пенсійний фонд та ін.).

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — це орган, який має визначені Конституцією та законодавством України особ­ливі завдання та повноваження. Стосовно даного органу може встанов­люватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підкон-трольностї, підзвітності а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Даний орган очолює його голова. Згідно із вище­названим указом до таких органів відносяться, зокрема: Антимонополь-ний комітет України, Державна податкова адміністрація, Державна мит­на служба, Служба безпеки України, Фонд державного майна та ін,

В складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спец­іальним статусом в ряді випадків, для забезпечення реалізації держав­ної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними, можуть бути утворені відповідні департаменти та служби. Утворення таких департаментів, призначення на посаду та звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент здійснює Президент України.

Відповідно Указу Президента України «Про систему цнтральних органів виконавчої влади» Кабінет Міністрів України може утворюва­ти в складі центрального органу виконавчої влади урядові органи дер­жавного управління (департаменти, інспекції, служби). Надані органи покладаються здійснення управління окремими підгалузями або сфе­рами діяльності; контрольно-наглядові функції; регулятивні та доз­віл ьно-реєстрацінні функції щодо фізичних та юридичних осіб. Керів­ники урядових органів державного управління призначаються на по­сади та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за подан­ням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

Керівника центрального органу виконавчої влади та його заступни­ка призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра

89

України, а припиняє їх повноваження Президент України. Керівник цен­трального органу може мати не більше одного першого заступника і трьох заступників. Однак дане правило не поширюється на Міністер­ство оборони, Міністерство внутрішніх справ та Службу безпеки Украї­ни та інші центральні органи виконавчої влади ЗІ спеціальним статусом.

За змістом діяльності кожний центральний орган виконавчої вла­ди забезпечує втілення в життя державної політики у відповідній га­лузі державного управління на території України, здійснює керів­ництво дорученою сферою відання і несе відповідальність за її стан і розвиток перед Кабінетом Міністрів та Президентом України.

Центральні органи утворюються, реорганізуються і ліквідуються Пре­зидентом за поданням прем^ср-міністра України, Вони є, як правило, єди­ноначальними органами виконавчої влади, шо означає здійснення влад­них повноважень цього органу його керівником — міністром, головою державного комітету, керівником іншого центрального органу. Він пер­сонально несе всю повноту відповідальності за результати роботи цент­рального органу безпосередньо перед Президентом і урядом.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Вони можуть мати свої територі­альні органи, шо утворюються, реорганізуються і ліквідуються в по­рядку, встановленому законодавством.

Переважна більшість центральних органів бере участь у реалізації економічної і соціальної політики держави. Кожен із них органів в межах дорученої йому сфери відання:

• прогнозує перспективні напрями і реалізує стратегічну мету та зав­ дання розвитку;

• бере участь у розробці проектів та у виконавші загальнодержав­ них програм економічного, науково-технічного, соціального, на­ ціонально-культурного розвитку держави;

• розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх впровадження, затверджує галузеві сгаігдарти;

• формує державну промислову політику і забезпечує її проведення, готує пропозиції щодо визначення пріоритетних галузей промис­ ловості для їхнього прискореного розвитку;

• розробляє пропозиції щодо зміни умов оподаткування, ціноутво­ рення, визначення особливостей приватизації, демонополізації під­ приємств окремих галузей;

• вживас заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономіч­ ної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зо­ внішньому ринку;

90

♦ бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні угоди міжвідомчого характеру тощо.

Для успішного здійснення покладених на них завдань і функцій центральним органам надано широких повноважень. із забезпечення роботи. Зокрема вони мають право:

• одержувати від інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію^ документи і мате­ ріали, статистичні дані для виконання покладених на них. завдань;

• скликати у визначеному порядку наради з питань, які належать до їхнього відання;

• залучати спеціалістів центральних та інших органів виконавчоївла- ди, підприємств, установ, організацій для розгляду питань, які на­ лежать до їхнього відання;

• притягати до дисциплінарної відповідальності керівників утворе­ них ними місцевих органів, а також підприємств, установ, органі­ зацій, які належать до їхньої сфери відання тощо.

Рішення центрального органу виконавчої влади набуває юридич­ної сили, коли воно оформлене як правовий акт, який видано ним у межах повноважень на основ] та на виконання Конституції і законів. актів Президента і Кабінету Міністрів України. Переважна більшість актів центрального органу видається у формі наказів керівників цих органів. Вони є обов'язковими для виконання всіма органами й орга­нізаціями, їхніми посадовими особами, які підпорядковані відповід­ному центральному органові.

Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України в порядку, виз­наченому законом. Нормативно-правові акти центральних органів про права й обов'язки громадян мають обов'язково бути доведені до відома населення, У протилежному випадку вони є нечинними.

5.3, Адміністративно-правовий статус місцевих державних адміністрацій

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють обласні і районні. Київська та Севастопольська міські місцеві державні адміністрації. Ці органи є єдиноначальними органами: виконав­чої влади, владні повноваження яких реалізуються одноособово їхніми

91

керівниками — головами місцевих державних адміністрацій. Вони наді­лені правом представляти інтереси держави й видавати від її імені розпо­рядження, чинні на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Місцеві державні адміністрації діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом і урядом, підзвітності та підконтроль-ності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районними і об­ласними радами у межах, передбачених Законами України «Про місцеві державні адміністрації» і «Про місцеве самоврядування в Україні». Головними завданнями місцевих державних адміністрацій є:

• виконання Конституції та законів України, актів Президента, Ка­ бінету Міністрів, інших органів виконавчої влади;

• законність і правопорядок; дотримання прав і свобод громадян;

• виконання державних і регіональних програм соціально-еконо- мічиого та культурного розвитку, програм охорони довкілля;

• підготовка та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

• звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

• взаємодія з органами місцевого самоврядування;

• реалізація інших, наданих державою, а також делегованих відпо­ відними радами повноважень.

Головною функцією місцевої державної адміністрації є виконавча функція, оскільки цей орган, його діяльність безпосередньо пов'язані з практичною реалізацією виконавчої влади. В управлінні відповідних місцевих адміністрацій перебувають об'єкти державної власності: інвес­тиційні фонди, засновниками яких є відповідні місцеві державні ад­міністрації; об'єкти, які забезпечують діяльність державних організа­цій, установ та служб, що фінансуються з відповідного обласного чи районного бюджету; заклади освіти, культури, охорони здоров'я та ін.

До відання місцевих державних адміністрацій належить вирішення питань;

• забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

• бюджету, фінансів та обліку;

• управління майном, приватизації та підприємництва;

• промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;

• науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

• використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

• зовнішньоекономічної діяльності;

92

• оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

• соціального захисту, зайня гості населення, праці та заробітньої плати. Для вирішення своїх завдань і виконання функцій місцеві державні

адміністрації мають право: проводити перевірки стану дотримання Конституції та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ незалеж­но від форм власності і підпорядкування; давати обов'язкові для вико­нання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій і громадянам з питань, пов'язаних зі здійсненням державного нагляду; отримувати необхідну статистичну інформацію та інші необхідні дані від державних органів, органів місцевого самоврядування, громадсь­ких і релігійних організацій, підприємств, установ; порушувати питан­ня про дострокове припинення повноважень відповідних рад_: сільських, селищних і міських голів згідно з чинним законодавством тощо.

Поряд із цим Президент за поданням КМУ у межах, визначених Конституцією та законами України, може додатково передавати (де­легувати) місцевим державним адміністраціям повноваження органів виконавчої влади вищої о рівня. При цьому чинне законодавство на передбачає переліку таких повноважень. Така передача мас супровод­жуватися наданням їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення таких повноважень.

Водночас, органи місцевого самоврядування мають право також делегувати окремі свої повноваження місцевим державним адмініст­раціям. Останні у частині здійснення таких повноважень підзвітні і підконтрольні відповідним радам, Поряд із цим. місцеві державні адміністрації не маєть права втручатися у здійснення органами місце­вого самоврядування власних повноважень.

Місцеві державні адміністрації очолюють голови цих адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом за поданням Кабінету Міністрів України на термін повноважень Прези­дента, тобто на 5 років. У раїі обрання нового Президента голови дер­жавних адміністрацій виконують спої повноваження до сформування Кабінету Міністрів і заявляють про свою відставку в день набуття пов­новажень новим складом уряду. Дострокове припинення повноважень голови місцевої державної адміністрації можливе, зокрема, тоді, коли орган місцевого самоврядування висловить недовіру голові, на настав: чого Президент приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь. Якщо ж недовіру голові висловили дві третини депутатів від складу відповід­ної ради, Президент мас прийняти рішення про відставку голови.

93

Законом встановлено певні обмеження стосовно зайняття посад у місцевих державних адміністраціях. Зокрема, їхні голови, заступники, керівники управлінь, відділів не можуть бути народними депутатами, мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою службову діяльність з іншою роботою, окрім викладацької, наукової, творчої у позаробочий час, входити ло складу керівного органу підприємства чи іншої організації, що має на меті отримання прибутку.

Важливим напрямком діяльності місцевих державних адміністрацій є здійснення державного контролю за:

• збереженням і раціональним використанням державного майна;

• станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням дер­ жавних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своє­ часним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі;

• використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тааршпюго світу та інших природних ресурсів;

• охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду;

• додержанням виробниками продукції стандартів, тсхнзчних. умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю та сертифікацією;

• додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, ути­ лізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою;

• додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів;

• додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комуналь­ ного обслуговування, закоЕїодавства про захист прав споживачів:

• додержалпіямзаконодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, куль­ тури, охорони здоров'я, материнства та дитинства, сім¹*], молоді та не- і ювіюліткіх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту;

• охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;

• додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху;

• додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію. Голови місцевих державних адміністрацій одноособово приймають

рішення шляхом видання розпоряджень і несуть га. них відповідальність за чинним законодавством. Нормативно-правові акти цих органів підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і з цьо­го моменту набувають чинності. Акти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набувають чинності не раніше, ніж з моменту оприлюднення.

94