ПРИКАРПАТСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ЛЬВІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра цивільного права та процесу

КУРС ЛЕКЦІЙ З ПРЕДМЕТУ

„ТРУДОВЕ ПРАВО ”

для студентів Прикарпатського юридичного інституту ЛьвДУВС

(освітньо-кваліфікаційний рівень – “бакалавр, спеціаліст”).

м. Івано-Франківськ

2011

ЗАТВЕРДЖЕНО

на засіданні Вченої ради

Прикарпатського юридичного інституту ЛьвДУВС

Протокол №___ від „___”_____________ 2006р.

Рецензенти - кандидат юридичних наук, доцент кафедри екологічного, трудового та аграрного права Прикарпатського юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, м. Івано-Франківськ Вівчаренко О. А.

кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ Махновський І.Й.

Тема 1. Проблеми реалізації права людини на працю і державних гарантій його забезпечення Час – 2 год

Вступне слово.

1. Право людини на працю: проблеми наповнення поняття, змісту, відповідності міжнародним стандартам.

2. Проблеми реалізації державних гарантії трудових прав за законодавством України.

3. Сучасні тенденції на ринку праці в Україні.

4. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ.

4. Проблеми адаптації національного трудового законодавства до міжнародних стандартів за умов глобалізації.

Окрема тема

Розрахунок часу:

Вступне слово – 5 хв

1 пит – 30 хв

2 пит – 30 хв

3 пит – 10 хв

4 пит – 10 хв резерв

Мета лекції: З’ясувати рівень забезпеченості вітчизняним законодавством конституційного права на працю, дати уявлення про рівень відповідності українського законодавства європейському, розпочати формування поняття про міжнародні стандарти права людини на працю, сприяти усвідомленню слухачами важливості та необхідності знання норм трудового законодавства для формування сучасних соціально-економічних відносин в Україні.

ВСТУП

Трудове право в промислово розвинутих країнах світу визнається однією з головних галузей права. І це зрозуміло, оскільки саме у сфері застосування праці, де створюються матеріальні й духовні блага, знаходиться зона переплетіння життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів державних, суспільних і особистих, приватних. Від методів правового регулювання праці багато в чому залежать суспільний спокій і відчуття обопільного порозуміння між суб'єктами трудових правовідносин. Це сфера, до якої залучено найбільше число членів суспільства, а тому вона заслуговує на особливо пильну увагу держави.

Трудове право виникло як право захисту найманого працівника. Із середини XIX століття в державах з'явилися окремі законодавчі акти, якими почали встановлюватися певні обмеження для роботодавців щодо застосування найманої праці. Прикладами є акти про працю, які забороняли працю дітей молодше 8 років (Франція, 1841 р.), 9 років (Англія, 1802 р.); про обмеження робочого дня (Англія, Білль про десятигодинний робочий день, 1847 р.); про застосування дитячої праці на нічних та небезпечних роботах (Росія, 1882, 1885 рр.); регламентували діяльність фабричної інспекції праці (Росія, 1886 р.) тощо.

Таке законодавство отримало назву "фабричного", "робочого" або "соціального" законодавства. Коло питань, які охоплювалися цим законодавством, стосувалося обмежень мінімального віку для допущення малолітніх до праці; деякого обмеження робочого дня спочатку для підлітків, для жінок, а згодом взагалі для працівників; адміністративного нагляду за виданням наймачами правил внутрішнього розпорядку; обмеження штрафів, що накладалися на робочих наймачами, та інших виробничих вирахувань із заробітної плати; деякого поліпшення гігієнічних умов праці та техніки безпеки; установлення строків виплати заробітної плати і заборони розплати товарами; впровадження "фабричної" інспекції праці для нагляду за утриманням фабрично-заводських підприємств; часткового страхування робочих на випадок каліцтва, хвороби, безробіття (Александров Н.Г. Трудо-вое правоотношение. — М.: Юрид. изд-во Министерства юсти-ции СССР, 1948. — С. 45—46).

Значний позитивний вплив на формування трудового права справило законодавство Росії, що з'явилося після Жовтневої революції, яке закріпило завоювання трудящих. Після прийняття окремих декретів було прийнято КЗпП 1918 р., Положення про тариф 1920 р., КЗпП 1922 р., а також акти про робочий час, час відпочинку, колективні договори, вирішення трудових спорів. КЗпП 1922 р. відобразив перехід до нової економічної політики і розширив договірний характер трудових відносин. У 1927 р. було уведено 7-годинний робочий день. Протягом 20-х років трудові права розширювалися, це виявилося в регулюванні прав профспілок, укладанні колективних договорів, договірному характері залучення до праці, встановленні трудових пільг і гарантій для неповнолітніх та жінок. Наприкінці 20-х років відбулося різке обмеження трудових прав. Цей процес особливо посилився у виключних умовах передвоєнних років: було скасовано право на звільнення за власним бажанням, допускалося примусове переведення кваліфікованих робітників і службовців на роботу в іншу місцевість, збільшено тривалість робочого дня, встановлено кримінальну відповідальність за прогул і самовільне (без дозволу адміністрації) залишення роботи. Посилилася централізація регулювання праці, права підприємств було зведено нанівець, права профспілок, передбачені КЗпП, перестали застосовуватися, було скасовано укладення колективних договорів.

Командно-адміністративні засади продовжували домінувати й у післявоєнний період. КЗпП РРФСР з 1938 по 1952 р. не перевидавався, а у 1952 р. був перевиданий і розсилався лише для службового користування працівникам суду і прокуратури. Після XX з'їзду КПРС було відновлено багато з демократичних принципів у регулюванні праці. У 1970 р. було проведено першу всесоюзну кодифікацію трудового законодавства й прийнято Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. Наступного року у всіх союзних республіках було прийнято республіканські кодекси законів про працю (Лившиц Р.З. Трудо-вое законодательство: настоящее и будущее. — М.: Наука, 1989. — С. 3—5). КЗпП УРСР було прийнято 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. Цей Кодекс, із численними змінами і доповненнями, є чинним і сьогодні.

В Україні в сучасних умовах трудове право перебуває під впливом низки чинників економічного, політичного і юридичного характеру. Кожний з цих чинників зокрема і всі вони у сукупності поставили на порядок денний питання про необхідність підготовки нового Трудового кодексу України, який би відповідав соціально-ринковим і демократичним вимогам сучасного розвитку суспільства.

Чинне трудове законодавство України про працю не відповідає сучасним вимогам, оскільки воно зорієнтоване на соціалістичну систему господарювання, на великі підприємства, і не врегульовує специфіки праці в малих організаціях, а також у роботодавця — фізичної особи. Зберігають свою регулятивну силу й акти колишнього СРСР, оскільки окремі види суспільних відносин ще не врегульовані національним законодавством. Окрім того, одночасно діють норми, які закріплюють соціалістичну адміністративну модель відносин між роботодавцем і працівниками і нові ринкові положення. Якщо ж взяти до уваги й величезну кількість нормативних актів про працю, то стає зрозумілим, що це законодавство є численним і суперечливим, що породжує проблеми на шляху засвоєння юридичних положень та їх застосування.

Нові ринкові умови здійснюють суттєвий вплив на сферу застосування праці, зумовивши значні зміни у характері трудових відносин. Зокрема, це виявилося в існуванні "тіньового ринку праці", коли трудові відносини фактично мають місце, але юридично не оформляються. Йдеться про нелегальне використання праці найманих працівників. Це стосується використання не лише праці громадян України, а й трудящих-мігрантів, які спеціально прибули в Україну з метою працевлаштування, або ж, направляючись через Україну до країн Європи, тимчасово влаштовуються на роботу. Юридично неоформлені трудові відносини свідчать про неконтрольоване фактичне розширення прав роботодавців і незахищеність найманих працівників.

Поряд з тим, навіть за юридично оформлених трудових відносин у нових умовах виникла низка типових порушень трудових прав працівників. Зокрема, є випадки укладення трудового договору, умови якого погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю, чим порушуються правила ст. 9 Кодексу законів про працю України. Значного поширення набули факти затримки роботодавцями виплати заробітної плати, що змушує працівників звертатися до суду за захистом порушених прав. Але, як з'ясувалося, рішення суду в багатьох випадках залишаються невиконаними, виконавча система не в змозі забезпечити виконання судових рішень.