(Частина 1)

План.

1. Доцільність робіт по обмеженню водоприпливів у свердловинах на пізній стадії розробки.

2. Вимоги до методів обмеження водоприпливів.

1. У залежності від характеру обводнення шару і нафтовидобувних свердловин розглядається доцільність обмеження водоприпливів. Донедавна єдиним критерієм для проведення водоізоляційних робіт була наявність у їхній продукції пластової води, якщо свердловина розкривала зону ВНК, то з метою підтвердження ВНК і отримання промислового припливу нафти виконується перфорація об’єкту по всій товщині шару пласту, при цьому з могутніх однорідних пластів одержували фонтанні припливи нафти і пластової води, що згодом переходила на перелив пластової води і для збільшення вмісту нафти в продукції, застосовували метод фіксованих доборів рідини. В основі таких методів лежать теоретичні положення про стабілізацію швидкості фільтрації нафти і води. За результатами гідродинамічних досліджень був запропонований розрахунок нафтоводонасичених товщ випробуваного пласту, але ці роботи не одержали широкого застосування. В НГВУ робили водоізолюючі роботи шляхом накачування водоцементного розчину в зону перфорації. У деяких випадках такий метод давав позитивний результат. У більшості випадків ізолювати приплив пластової води не вдавалося і при підрахунку запасів водонафтового контакту піднімалися вище, при цьому частина запасів нафти губилась, тобто переводилась в нижчу категорію. Це часто спостерігається в неоднорідних пластах. Роботи з обмеження водоприпливів є один із способів регулювання розробки нафтових покладів, у результаті зменшується сумарний добір води і збільшується кінцева нафтовіддача. Однак на відміну від таких розповсюджених способів, як створення облямівок, що витісняють при заводненні зміна фільтраційних потоків, циклічне заводнення при роботах по обмеженню водоприпливів у нафтових і нагнітальних свердловинах мають місце невеликі радіуси впливу в порівнянні з розмірами пласту. Тому ізоляційні роботи призначаються на роботу лише обробленої свердловини, або декількох сусідніх свердловин і впливають на ефективність витіснення нафти на ділянці накачування, або дренування обробленої свердловини. Аналіз фонтанного матеріалу показує, що в залежності від конкретних умов кожного покладу, характеру просування контуру нафтоносності і обводнення свердловини можна виділити кілька типових випадків. Заводнення покладу має дві основні форми: пропласткового обводнення покладів і горизонтів покладу і підйом (просування) водонафтового покладу розтягнутого по пласту. Основне значення при передчасному обводненні свердловини здобуває літологічна неоднорідність експлуатованого горизонту, характеризуєма його розчленованістю глинистими (непроникними) різностями різними по товщині. Глинисті розчини товщиною до 0,4─0,5 м. геофізичними методами не виділяються. Вони видні з кернового аналізу і даних потокометрії. Глинисті пропластки товщиною 0,5─2 м. розділяють пласт не на окремі пропластки, а розділи 2─3 м., що розділяють горизонт на окремі шари─пачки. Що не рідко виділяється в самостійний об’єкт експлуатації. В даний час проводять роботи з відключенням обводнених інтервалів у всьому діапазоні глинистих розділів, що розділяють товщину горизонту або пласту, без детального обміну залежності динаміки обводнення ділянки покладів від його літологічних особливостей. Одним з видів робіт є відключення в товщі одного пласта інтервалів, що характеризуються пісками на профілях припливу (приємності) у нафтовидобувних (нагнітальних) свердловинах. Передбачалося, що в самому пласті рідина рухається по відособленим прошаркам проникність яких не визначає однорідність продуктів припливу, або приємності обводнення свердловини. Саме на цьому засновані методи селективної ізоляції обводнених інтервалів у монолітних пластах (глинисті пропластки товщиною менше 0,5 м.) у видобувних свердловинах, а в нагнітальних роботи з вирівнювання профілю приємистості з метою зменшення його неоднорідності.

Нерівномірність просування фронту заводнення по прослоям пласту у кінцевому розрахунку визначає ефективність водоізоляційних робіт, тому, що після відключення обводненого інтервалу кількість додаткової нафти визначається відставанням фронту заводнення інших інтервалів пласта, що експлуатується, однак таке пошарове обводнення буде відбуватись лише на ділянці де видержуються глинисті пропластки і відставання фронтів обводнення друг від друга, буде визначатися його розмірами і розподілом швидкостей фільтрації. Наявність лінзоподібних пропластків приводить до погіршення характеристики витіснення, збільшує видобуток побічної води, знижує охоплення шару заводненням, але в цілому не приводить до появи відособлених фронтів заводнення. Встановлено, що при швидкості просування фронту 150 м/рік відношення в’язкості нафти і води в пластових умовах менше 1,5 заводненням рівною мірою охоплений весь шар, що складається з прослоїв товщиною 0,16─0,4 м. Геологопромислові дані свідчать, що при відсутності глинистих розрізів, корелюючихся сусідніх свердловинах, малих по внутрішньоконтурному заводненні слідом за фактом виборчого заводнення пласту по незначному інтервалі, незабаром велика його частина виявляється пролитою. Це явище є наслідком вертикальних рівчаків рідини за рахунок капілярних і гідродинамічних сил. Аналогічні висновки можна робити і для нагнітальних свердловин. Багаторазове звертання дії на профіль приємистості в межах одного пласту розуміється існуванням системи „дихаючих” мікро і макротріщин, число яких залежить від величини репресії на пласт. Аналіз сучасних досліджень показує, що на профілях накачування вірогідно можна установити лише розподіл закачуваної води по окремих відособлених пластах, а в розрізі кожного пласту наявності тріщин великих розмірів, значної провідності, а також відхід закачуваної води в порушеннях за колоною. На підставі аналізу результатів робіт з вирівнюванням профілів приємистості наприклад на Ромашківському родовищі рекомендується проведення цих робіт у пластах роз’єднаних непроникними пропластками. Очевидно, що для „монолітних” пластів доцільніше регулювати самозаводнення в цілому по ділянці пласту. Вимірювання потоку дають можливість судити про заводнення шарів лише в циркуляційному плані, без поділу „монолітних” шарів на пропластки з товщиною рівному кроку виміру 0,2─0,5 м. У зв’язку з цим представляється не випадково низка ефектів ізоляційних робіт у шарах без виділення геофізичними методами глинистих розділів.