Публіцистичний стиль

Публіцистика є сферою масової комунікації, тому цей стильмає дуже широкий діапазон.

Призначенняпубліцистичного стилю – формування громадськоїдумки. Об’єктом публіцистичного викладу є явища всіх діляноксуспільного життя. Тому перед публіцистом завжди виникає потреба пошукуоптимальних засобів впливу, зокрема пошуків експресії. Адже в публіцистичномутворі потрібно не тільки подати інформацію, а й витлумачити її з певнихпозицій, переконати читача в правильності цих позицій. З-поміж іншихемоційно-експресивних засобів тут є безпосереднє звернення до читача, зокрема вформі запитань-відповідей. Образність у публіцистиці призначена не дляхудожньо-мовленнєвої конкретизації, як у белетристиці, а для стильовогопротиставлення стандарту й експресії.

Публіцистичний стиль має писемну (статті,фейлетони) та усну (публічні виступи) форми.

Визначальною його рисою є вдале поєднання логізаціївикладу з емоційно-експресивним забарвленням. Щоб формувати громадську думку,публіцистичний твір має бути бездоганним стосовно логічної побудови. Водночаснавіть найідеальніша в логічному плані річ не буде належно сприйнята, якщо вонавикладатиметься безпристрасною, неоковірною, заштампованою мовою. У різнихжанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи мають неоднаковеспіввідношення, але коли говорити про публіцистичний стиль у цілому, то требапідкреслити, що в ньому логіка викладу та емоційно-експресивне забарвленняповинні бути взаємно врівноважені. Якщо офіційно-діловий та науковий стиліпрагнуть до найбільшої інформативності, а деякі розмовні та поетичнітексти відзначаються дуже високим ступенем емоційності, то публіцистика муситьбути одночасно і впливовою, й інформативною, їй властиве чергуванняекспресивних та інформативних уривків.

Основні ознаки стилю: використання усіх засобів емоційного впливу (епітет, порівняння, метафора),поєднання публіцистичного стилю з науковим, завдяки чому вибудовується стрункасистема послідовних логічних доказів, точність висловлювання.

Мовні засоби: використання найрізноманітнішоїтермінологічної лексики, передусім суспільно-політичної, і слів з яскравимемоційним забарвленням, що свідчить про злиття наукового, художнього йофіційно-ділового стилів (міжнародна арена , ескалація війни, керівна роль, рішучі заходи,семимильні кроки). Щодо синтаксичних структур, то можна зазначитишироке використання окличних і питальних конструкцій, звертань, неповнихречень, прямої мови тощо. Характерна риса публіцистичного стилю –орієнтація на усне мовлення, елементи якого не лише виступають у роліекспресем, а й стають одним із прийомів зацікавлення читача, слухача, глядача.Широко використовується діалогічна форма мовлення.

Крім газетної публіцистики, виділяють радіо-, теле-, кінопубліцистику, ораторське мовлення.

Науковий стиль

Науковий стиль обслуговує науку і належить докнижного стилю літературної мови. Він існує в писемній (наукові праці,дослідження, підручники, дисертації) та усній (наукова доповідь, повідомленнятощо) формах. У науковому стилі виділяються підстилі: власне науковий (дипломні роботи,наукові статті та доповіді, монографії, тези, дисертації), де подається новаінформація, призначена для спеціалістів певної галузі; науково-діловий (патенти, автореферати дисертацій, звіти пронауково-дослідну роботу) інформує про новини в науці на певному її етапі і їхюридичний захист; науково-навчальний(підручники, лекції, бесіди), призначений для спеціального засвоєння науковихданих; науково-популярний (книги,статті в неспеціальних журналах, лекції), що висвітлює наукову інформацію,призначену для нефахівців; науково-публіцистичний(статті, есе) – виклад проблеми з публіцистичного погляду.

Призначення наукового стилю – повідомлення про результати дослідження, обґрунтовування гіпотез, роз ’ ясненняявищ, систематизація знань.

Основні ознаки: об ’ єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність,лаконічність, переконливість, аргументація, аналіз, синтез, поясненняпричинно-наслідкових відношень, висновки.

Мовні засоби: широкевживання слів-термінів (наприклад: синтез , макроцитоз, екзема, задишка, пігмент,аерофобія). У середньому термінологічна лексика складає 15 – 20% всієїлексики. Наприклад: Атеросклероз – хронічне захворювання, що характеризуєтьсяущільненням стінок артерій, звуженням їхнього просвіту й частим утвореннямтромбів. У наведеному прикладітермінами є слова атеросклероз ,хронічний, артерія, тромб; саме вони вказуютьна його належність до наукового стилю.

У термінології окремих наукових галузейрозрізняють власне терміни й номенклатурні назви. Номенклатурниминазвами в ботаніці є назви рослин, у хімії – назви хімічних елементів, уфармакології – назви препаратів.

Велику роль у науковому стилі відіграєабстрактна (часто іншомовного походження) лексика (наприклад: фактор , розвиток, інтенсивність,рух, пропорція, вплив,тривалість). Воначітко окреслює одне наукове поняття і вживається в прямому (номінативному)значенні.

Науковий стиль має свою фразеологію – стійкіфразеологічні словосполучення (наприклад: кесарів розтин , грудна жаба, сонячне сплетіння,щитоподібна залоза,точка замерзання, термітів многочлен), а також кліше (наприклад: між формою і змістом , застосовується для, складаєтьсяіз, полягає в тощо). У композиційному відношенні велику рольвідіграють цитати та посилання.

Текст членується послідовно на розділи,параграфи, пункти, абзаци з дотриманням логічної послідовності, яка досягаєтьсяза допомогою причинно-наслідкових зв ’ язків, завдяки словам, яківказують на них (наприклад: спочатку , потім, водночас, насамкінець, з метою,для того, у результаті, таким чином, у той час,внаслідок, отже таін.). Цю ж функцію виконують також вставні конструкції (наприклад: по-перше , по-друге, з іншого боку тощо).Абзаци в науковій літературі часто нумеруються.

У реченнях мало використовуються дієслова,зокрема їх особові форми, перевага надається іменникам (частіше подаються назвипонять, рідше – назви дій). Це відзначається при виборі присудка, депереважають дієслівно-іменникові конструкції (наприклад: проводятьсядослідження нового препарату ,відбувається збільшення, має місце підвищена температура). Середнайуживаніших дієслівних форм – безособові, неозначені та узагальнені(наприклад: Дано пряма АВ і точка С, що не лежить на цій прямій. Доведіть,що через точку С можна провести пряму, паралельну прямій АВ ).

Трапляється багато відносних прикметників,які уточнюють зміст понять, вказуючи на їх ознаки, підкреслюючи термінологічнуфункцію (наприклад: полин гіркий,бертолетова сіль, архімедова спіраль, базедова хвороба,гайморова порожнина). Прислівники й займенники, зокремаособові, використовуються обмежено. У науковому стилі немає авторства, тобтотого, що вказувало б на особу автора та його уподобання: емоційно-експресивнісиноніми, суфікси, багатозначні слова, художні тропи. Використовується такзвана „авторська множина”: на основі наших досліджень, нанашу думку тощо.

Синтаксис характеризується складнимиконструкціями речень. Часто будуються речення з однорідними членами,узагальнювальними словами, вставними конструкціями, дієприкметниковими тадієприслівниковими зворотами (наприклад: Основна функція лейкоцитів — захисторганізму від мікроорганізмів, чужорідних білків, сторонніх тіл, якіпроникають у кров і тканини. Лейкоцитам, на відміну від еритроцитів, властивийамебоїдний рух, завдяки чому вони здатні проводити крізь стінки найтоншихкровоносних судин і рухатися між клітинами різних тканин організму ). У складних реченнях частотрапляються складені підрядні сполучники, характерні для книжної мови(наприклад: завдяки тому, що ;внаслідок того, що; зважаючи на те, що; тоді як; у зв ’ язку з тим, щотощо). Вони вказують на відношення міжчастинами складного речення.