Тема 3. Стилі та жанри сучасної українськоїлітературної мови

Усіслова – співучі струни,

Коли підмайстровим смичком.

М.Рильський

Будь-яка розвинена національна мова являє собою систему систем. З одного боку, мова – система(сукупність) специфічних національних особливостей, характеристик, ознак. А здругого – вона складається з інших рівнів або систем – фонологічної (функціонування фонем), морфологічної (будова слова, функціонування морфем), лексико-фразеологічної, синтаксичної, стилістичної. Кожна з цих систем є важливим об ’ єктом дослідження длямовознавчої науки.

Стилістична система української літературноїмови складалася впродовж віків з тих елементів усіх мовних рівнів, які набувалистилістичної маркованості на різних етапах розвитку мови. Вона поповнюваласямовними одиницями з соціальних територіальних діалектів, запозиченнями з мов –носіїв інших культур. Тому можна сказати, що стилістична природа нашої мовибагатоджерельна. До головних джерел стилістики української літературної мовиналежать жива народна мова, усна народна творчість, діалекти, класична ісучасна українська література, зокрема мовотворчість визначних діячівукраїнської культури, мовлення засобів масової інформації. Проте коріннямукраїнська стилістика сягає давньої слов’янської міфології; античнихдавньогрецьких і давньоримських джерел – міфології, риторики, культури;біблійних джерел; ранньоукраїнських писемних пам’яток; першоджерел українськоїхристиянської культури, священних писань, проповідництва і казань; традиційдавньої книжної української літературної мови, риторичної спадщини вищих шкіл ікультурно-видавничих центрів України; української барокової культури.

Основним у стилістиці та вихідним длябагатьох інших стилістичних понять є поняття стилю. Воно складає основуширокого терміна, яким називається наука про стилі – стилістика. Як відомо, стилем давні греки називали дерев ’ янузагострену паличку для писання. Вміння користуватися паличкою-стилем було одниміз показників мовленнєвої культури. Поступово поняття „стиль” асоціювалося з манерою письма та мовлення, стало предметомнаук – античної теорії стилю, риторики, поетики.

Розвиток науки від античної риторики досучасної лінгвістичної і літературознавчої стилістики значно розвинув івидозмінив, розгалузив загальне поняття стилю, а з ним і значення слова стиль.У сучасному мовленні це слово стало засобом реалізації понять різних сферлюдських знань, діяльності, реалій, наприклад: стиль мови , стиль мовлення, стиль твору,стиль письменника, стиль газети, стиль підручника, стильлітературного напряму, епістолярний стиль, академічний стиль,фольклорний стиль, романтичний стиль, класичний стиль,стиль ампір, стиль бароко, стиль модерн, піднесений стиль, стиль оздоблення,стиль одягу, стиль роботи, стиль керівництва тощо.

Досі в лінгвістичній стилістиці немає єдиногоусталеного і загальноприйнятого визначення стилю, хоча спроб визначити його єбагато.

У пошуках визначення стилю можна вивестикілька його загальних ознак: своєрідний , особливий, характерний,специфічний, оригінальний, індивідуальний тощо .

В античній і середньовічній риториці підстилем розуміли передусім якості досконалої мови оповіді, промови, розмови(ясність, доречність, образність, краса, експресія тощо). Стилем називалиспосіб, характер, манеру викладу. Ритори розробляли техніку використаннязасобів мови для досягнення гарного стилю. У XVII ст. одна з частин риторики (третя за порядком) – елокуція –виділилася у праці Тьєбо в окреме вчення про стиль „як особливу і постійну манеру виражати свої думки”, яка „...виявляєтьсяу виборі порядку, зв ’ язків, виразів, зворотів... ”.

Стиль висловлення (фрази, повідомлення, тексту) – це його змістова властивість (що? і як? ), сформована за принципомвибору способів передачі змісту. Стиль висловлення відображає позицію суб’єктамовлення, особисте ставлення.

У стилі висловлення відображається суб’єктмовлення, а це одночасно носій загальнонародної мови, професійного мовлення,говірки територіальної чи соціальної, певного рівня і напряму культури,можливо, мистецького стилю, певного емоційного, творчого стану.

Функціональнийстиль – це суспільноусвідомлений внутрішньо цілісний (звідси гармонія стилю) спосіб використаннямови, принцип вибору і комбінування мовних засобів, який забезпечує реалізаціюфункції суб’єктивно-духовного впливу.

 Виходячи із таких засад, стилі мови можна визначити як історичносформовані, суспільно усвідомлені різновиди загальнонаціональної літературноїмови, які різняться принципами відбору та організації мовних засобів і частковосамими мовними засобами відповідно до сфер спілкування.

Система мовних засобів, стилістичні норми(лексика, фразеологія, граматичні норми, типи речень), коло застосування,функціональне призначення, форма та спосіб викладу – ознаки, за якимирозрізняють мовні стилі. Сучасна українська літературна мова має п ’ ять основних стилів : науковий, офіційно-діловий,художній, публіцистичний, розмовний.