Травлення у ротовій порожнині Ротова порожнина є першим відділом травного каналу і саме тому тут відбуваються такі важливі процеси:

1) Сигналізація від смакових рецепторів аферентними нервами до ЦНС, що забезпечує завдяки функції смакової сенсорної системи визначення смаку і на основі цього - придатності їжі до вживання; цьому сприяють й інші сенсорні системи: зорова, нюхова, загальної чутливості ротової порожнини.

2) Процеси жування, що забезпечують подрібнення їжі.

3) Рефлекторне виділення слини слинними залозами, слина забезпечує зволоження сухої їжі, гідроліз вуглеводів під впливом ферменту альфа-амілази, захист слизової оболонки від пошкодження завдяки слизу – муцину, антикарієсні властивості, формування харчової грудки.

4) Рефлекторне виділення шлункового і панкреатичного соків, а також інколи – жовчі, що сприяє подальшому травленню у наступних відділах – шлунку і 12-палій кишці.

5) Процеси ковтання – перехід харчової грудки з ротової порожнини у шлунок.

Роль смакової сенсорної системи.

Смакова сенсорна система – це сукупність структур, що забезпечують введення інформації до центральної нервової системи (ЦНС) від смакових рецепторів, її обробку на різних рівнях аж до центрів кори головного мозку, наслідком чого є формування смакового відчуття.

Смакове відчуття дозволяє оцінити в деякій мірі придатність їжі до вживання, а стан задоволення чи незадоволення впливає на регуляцію секреторної й моторної функцій травного каналу.

Шлях передачі інформації від смакових рецепторів до центрів кори головного мозку – це специфічний канал передачі інформації, Обробка інформації здійснюється на рецепторному рівні, центрах довгастого мозку, ядрах зорових горбів, смакової сенсорної зони кори головного мозку (задня центральна закрутка). Участь сенсорних і асоціативних зон кори забезпечує формування смакового відчуття.

Будова смакової сенсорної системи спрощено показана на схемі.

Секреторна функція слинних залоз.

Секреція слини здійснюється слинними залозами рефлекторно.

Привушні залози є найбільшими серед слинних залоз, утворюють серозний секрет, до складу якого входять білки та значна кількість води, його кількість становить до 60% слини.

Підщелепні та під’язичні залози утворюють змішаний секрет, до складу якого входять білки та слиз - муцин, підщелепні залози продукують до 25-30% слини, під’язична – до10-15%.

Дрібні залози язика та ротової порожнини секретують переважно слиз - муцин.

За добу слинними залозами утворюється 0,8 – 1,0 л слини, яка містить воду, електроліти (за складом ті ж самі, що у плазмі крові), білки – ферменти, муцин, захисні фактори (бактерицидні, бактеріостатичні); рН слини: 6,0 – 7,0. До складу слини входять:

• Ферменти: альфа-амілаза, яка розпочинає гідроліз вуглеводів до дисахаридів; “лінгвальна” ліпаза - продукується слинними залозами язика та розпочинає гідроліз ліпідів; значна група ферментів (більше як 20) приймають участь у гідролізі речовин, що утворюють зубний наліт, тим самим зменшують зубні нашарування.

• Муцин є глікопротеїном, який захищає слизову оболонку ротової порожнини від механічного пошкодження та сприяє утворенню харчової грудки.

• Захисні фактори слини такі:

а) лізоцим (муромідаза), який руйнує мембрани бактерій, а саме розриває 1- 4 зв’язки між N - ацетил-мураміновою кислотою та N – ацетил-глюкозаміном – двох основних мукопептидів, що входять до складу мембран бактерій. Лізоцим надходить у ротову порожнину разом зі слиною великих і дрібних слинних залоз, з тканинним ексудатом ясеневої рідини та з лейкоцитів, що входять до складу слини. Бактеріальна флора стає неефективною при високій концентрації лізоциму в ротовій порожнині.

б) секреторні Ig A, в меншій мірі – Ig G і Ig M. Секреторні Ig A продукуються слинними залозами, вони більш стійкі до травних секретів, ніж ті, що знаходяться в плазмі крові, в той час як Ig M переважно є ексудатом ясеневої рідини. Ig A полегшує агрегацію мікробів, утворює комплекси з протеїнами, що знаходяться на поверхні епітелію, що призводить до захисної імунноглобулінової поверхні; деякі бактерії взаємодіють з ним, що сприяє їх фагоцитозу лейкоцитами:

в) пероксидази, що входять до складу слини, діють як антибактеріальні ферменти;

г) глобуліни і тіоцианати збільшують антибактеріальні властивості слини;

д) лейкоцити, що знаходяться в слині, збільшують її антибактеріальні властивості, виконуючи притаманні їм функції;

є) насичення слини солями кальцію зменшує декальцифікацію емалі.

Регуляція секреції слини здійснюється парасимпатичними і симпатичними рефлексами, локальний центр безумовних рефлексів розташований у довгастому мозку, умовних рефлексів – у корі головного мозку. Кількість і склад слини залежать від виду рецепторів, які подразнюються, бо нервові центри аналізують інформацію і формують адекватні еферентні сигнали до тих слинних залоз, які найкращі забезпечать пристосувальну слиновиділювальну реакцію. Активація парасимпатичних нервів, що надходять від слиновиділювальних ядер довгастого мозку у складі ІХ пари до привушних залоз і УІІ пари – до підщелепних та під’язикової залози, збільшує продукцію рідкої слини, проте при активації симпатичних нервів слини виділяється мало, але в ній висока концентрація органічних речовин. Спрощена будова рефлекторної дуги слиновиділювальних рефлексів показана на схемі: