17. Третя Маккавейська книга

17.1 Поділ і зміст книги

Зміст цієї книги не має відношення ні до діянь, ні до епохи Маккавеїв. Її головна тема – гоніння на юдеїв у Єгипті за часів Птоломея ІV Філопатора (221-204 рр. до Р.Х.). Книга складається з семи розділів. Спочатку оповідається про привід гоніння (І, 1-ІІ, 18), потім про саме гоніння і його благоприємне закінчення (ІІ, 19-VІІ, 20).

І, 1-ІІ, 18. Єгипетський цар Птоломей ІV Філопатор після своєї перемоги над сирійським царем Антіохом ІІІ Великим при Рафії (Мала Азія) у 217 році, повертався до Єгипту і на шляху відвідував головні міста, де в місцевих капищах приносив подячні жертви богам. В Єрусалимі він уперто намагався увійти до Святая Святих Храму, незважаючи на протести первосвященика, священиків і народу. Тоді первосвященик Симон ІІ звернувся з полум’яною молитвою до Бога, щоб Сам Господь не дозволив язичнику осквернити Його святе місце. І ось несподівано Птоломей затрясся і впав без свідомості на землю. Коли він прийшов до тями, то в озлобенні на юдеїв за своє знеславлення з погрозами змушений був відійти до Єгипту.

ІІ, 19-VІІ, 29. В Єгипті, особливо в Олександрії, юдеї при перших трьох Птоломеях користувалися великими пільгами і правами. Розлючений Птоломей ІV вирішив позбавити їх не лише пільг і переваг, але й наказав зарахувати їх до рабського положення. У царському палаці був оприлюднений письмовий наказ про заборону входу тим, хто не приносить жертви богам. Юдеям, записаним в рабське становище випалювали на тілі знак Діоніса – лист плюща. Непокірних було наказано вбивати, тоді як тим, хто приймав поганську релігію повертали всі права олександрійського громадянина. Дехто з юдеїв зрадив своїй вірі, але більшість залишилася вірними Закону Мойсея. Вони або відкупались грошима від ганебного запису, і їх не таврували, або рятувались за допомогою друзів із олександрійських елінів та товаришів по торгівлі, які ховали їх від переслідувань. Птоломей, дізнавшись про це, видав новий жорстокий наказ: усім обласним управителям у кайданах доставити всіх юдеїв до Олександрії, де їх чекала страта на іподромі. Але цей намір Птоломея тричі залишався без виконання. Першого призначеного для страти дня цар незвично довго спав, і страта була перенесена на наступний день. Наступного дня цар втратив розум і, на здивування царедворців, не лише забув про своє розпорядження, але навіть розгнівався на Єрмона, начальника бойовими слонами, коли йому нагадали про це. Потім, напившись на банкеті, Птоломей знову став гніватись на Єрмона вже за те, що той до цих пір не виконав його наказу. Він призначив для страти наступний день, погрожуючи після цього спустошити всю Юдею і спалити Храм (ІІ, 19-V, 28).

Вранці Птоломей разом з усім поганським населенням Олександрії прибув на іподром, де зібрані для страти юдеї у вічаї ридали, а священик Елеазар промовляв палку молитву до Бога. Коли ж були випущені слони, попередньо напоєні вином, несподівано з’явились два страшні Ангели, яких бачили усі, окрім юдеїв. Слони обернулись до царських воїнів і почали їх нищити. Птоломей, побачивши у цьому кару “небесного Вседержителя”, наказав звільнити юдеїв і влаштувавши для них гостину, відпустити з миром. Юдеї, прославляючи “свого святого Спасителя Бога”, урочисто відсвяткували чудесне визволення і визначили в подальшому щороку святкувати ті три дні (5-7 дні) місяця епіфара (євр. “ав” – липень), протягом яких вони чекали смерті, але були врятовані Богом. Відпускаючи юдеїв по домівках Птоломей розіслав начальникам областей новий наказ, згідно якого вони мали охороняти вірних Ягве від будь-яких утисків. Юдеї зі свого боку домоглися від Птоломея дозволу покарати відступників від віри, які “переступивши заради черева постанови Божественні, ніколи не будуть мати доброго наміру і до правління царя” (V, 29-VІІ, 20).