16. Друга Маккавейська книга

Друга Маккавейська книга не є безпосереднім продовженням хронологічного викладу подій Першої. Так само як і Перша книга, вона оповідає про боротьбу палестинських юдеїв проти імперії Селевкидів. Тому частково події в ній викладаються паралельно з 1 Мак. І-VІІ, але при цьому охоплює більш короткий 15-літній період часу (176-161 рр.) Друга Маккавейська книга висвітлює події Маккавейського періоду за часів правління чотирьох сирійських царів (Селевка ІV, Антіоха ІV Епіфана, Антіоха V Євпатора і Димитрія І Сотера), починаючи з намагання Еліодора пограбувати Єрусалимський Храм (176 р.) і закінчуючи останньою перемогою Юди Маккавея (над Ніканором у 160 р.). Крім цього, Друга книга містить у собі також оригінальний матеріал, відсутній у Першій Маккавейській книзі.

16.1 Поділ і зміст книги

Зміст книги поділяється на три частини:

• І частина – вступ (І-ІІ розд.);

• ІІ частина – огляд внутрішнього духовно-морального стаовища юдеїв і гоніння Антіоха Епіфана (ІІІ-VІІ розд.);

• ІІІ частина – подвиги Юди Маккавея (VІІІ-ХV розд.).

І-ІІ розділ. У вступі приводяться два послання палестинських юдеїв до юдеїв єгипетських, в яких іде мова про гоніння, що їх зазнали палестинські юдеї, особливо від Антіоха Епіфана, про порятунок від ворогів завдяки героїчним подвигам Юди Маккавея і про встановлення свята Очищення Храму, до святкування якого закликаються єгипетські юдеї (ІІ, 16-19). Далі автор пояснює, як він уклав книгу з п’яти книг Іасона Киринейського (ІІ, 20-33).

16.2 Духовно-моральне становище юдеїв і гоніння Антіоха Епіфана (ііі-vіі розділи)

Ця частина книги розпочинається більш детальним, ніж у 1-й Маккавейській книзі, викладом подій, що керували повстанням Маккавеїв. З часів благочестивого первосвященика Онії ІІІ (з177 р. до Р.Х.) розпочинається внутрішній безлад і охолодження юдеїв до батьківської віри внаслідок розповсюдження поганської освіти і безчинства негідних первосвящеників. Вони фактично захопили верховну владу в Юдеї, купуючи її у антіохійських царів. Так, якийсь Симон з коліна Веніаманового, наглядач храму, добивався, хоча й безуспішно, влади у місті, через що ворогував з первосвящеником Онією ІІІ. За його намовою Селевк ІV Філопатор, попередник Антіоха Епіфана, доручив відібрати начебто незчисленні скарби, які Онія зберігав в Єрусалимському Храмі. Для цього до Єрусалиму прибув Еліодор, де був вражений у храмових сховищах скарбів надприроднім явищем вершника і врятувався від смерті лише за молитвою первосвященика Онії (ІІІ розд.)

Окрім Симона, проти первосвященика Онії ІІІ повстав його брат Іасон, який на початку царювання Антіоха ІV Епіфана встиг купити первосвященство багатими дарами цареві. Іоасон виявився віровідступником. Він став офіційно запроваджувати серед юдеїв поганську освіту і звичаї (порівн.: 1 Мак. І, 11-15). Іасон збудував в Єрусалимі грецьке училище. Юнаки шляхетних родин вважали престижним отримати у ньому поганську освіту. Був побудований цирк, куди замість храму сходились навіть священики і левити.

Між тим Менелай, брат вище згаданого Симона, був посланий первосвящеником Іасоном з дарами до Антіоха Епіфана. Триста талантів срібла він підніс цареві від себе, купив первосвященство і вигнав Іасона з Єрусалиму. Новий первосвященик разом зі своїм братом Лісімахом обікрав Храм і підкупив одного чоловіка вбити первосвященика Онію ІІІ, який сміливо викривав усі ці беззаконня (ІV розд.).

У той час, як Антіох ІV здійснив другий похід на Єгипет, згідно свідчення автора, небесні знамення провіщали юдеям великі біди. Вигнаний первосвященик Іасон зненацька напав на Єрусалим і вчинив там велике кровопролиття, але невдовзі змушений був утікати. Антіох Епіфан скористався цими хвилюваннями в Юдеї і на зворотньому шляху з Єгипту вчинив розправу над Єрусалимом. Протягом трьох днів його війська грабували місто і вбивали мешканців: 80 тисяч чоловік було вбито і 40 тисяч взято у полон. Храм був пограбований. Наступного року за наказом Антіоха один з його військовокомандувачів вчинив таке ж спустошення по всій Юдеї (V розділ).

Після цих подій посланці Епіфана шляхом тиску і насилля ропочали запроваджувати серед юдеїв грецьку релігію. Єрусалимський храм було перетворено на капище Юпітера Олімпійського, а самарянський храм на горі Гарзин в капище Юпітера – покровителя новоприбулих (так як самаряни прийшли до Палестини). Було суворо заборонено дотримуватись Закону Мойсея: вшановувати суботу і юдейські свята, обрізувати дітей. Кожен юдей був зобов’язаний приймати участь у поганських обрядах і жертвоприношеннях, особливо в день народження царя, який святкувався щомісяця і в свято Діоніса. Тих, хто порушував царські накази вбивали. Так, двох жінок, за те що вони обрізали своїх дітей, скинули з єрусалимських мурів, прив’язавши до них їх немовлят. В один суботній день було спалено багато юдеїв, які таємно у печері дотримувались спокою суботи (VІ, 11; порівн.: 1 Мак. ІІ, 31-38). Дев’яностолітній старець-книжник Елеазар був замучений до смерті, тому що не хотів вкусити ідоложертвенного свинячого м’яса. Також мужньо прийняли мученицьку смерть в присутності самого Антіоха Епіфана сім святих братів з матір’ю. Їх імена відомі з передання: Авим, Антонін, Гурій, Елеазар, Євсеван, Алим, Маркел і Соломія.