10. Неканонічні книги

Окрім 39 канонічних книг (в священному каноні у євреїв багато книг з’єднані в одну, через що їх загальна кількість 22 – за числом літер єврейського алфавіту, або ж 24 – за кількістю богослужбових груп священиків при Єрусалимському храмі) в грецькому перекладі LXX і інших древніх перекладах, а також в слов’янському і російському текстах є одинадцять неканонічних книг і неканонічних фрагментів в самому каноні.

За змістом і характером викладу неканонічні книги також можна поділити на історичні, повчальні та пророчі.

Історичні книги (7):

Друга книга Ездри;

Товита;

Юдиф;

1,2,3 Маккавейські книги;

Третя книга Ездри (ця книга хоча й має апокаліптичний пророчий характер, однак зазвичай розглядається в корпусі історичних книг разом з 1 і 2 книгами Ездри).

Повчальні книги (2):

Книга Премудрості Соломона;

Книга Премудрості Ісуса сина Сираха.

Пророчі книги (2):

Книга пророка Варуха;

Послання пророка Єремії.

До неканонічних додатків належить ряд епізодів в книгах:

Есфір: І, 1; ІІІ, 13; IV, 17; V, 1; VІІІ, 12; Х, 3 ( у Вульгаті і древніх слов’янських виданнях Біблії усі ці вставки були окремими розділами, немов би додатком до книги Есфір: ХІ – ХVІ розділи);

Книга пророка Даниїла: ІІІ, 24–90; ХІІІ і ХІV розділи;

Друга книга Параліпоменон: ХХХVІ розділ, після 23 вірша — молитва юдейського царя Манасії;

Книга Іова: ХLII розділ, після 17 вірша;

Книга Псалмів: ПС. СLI.

У протестантів ці книги називаються “апокрифами” (гр. – невідомий, прихований). Така назва чітко відображає негативне ставлення протестантів до неканонічних книг. В святоотцівській писемності терміни “апокрифи”, “апокрифічні книги” застосовуються виключно до писань єретиків, від читання котрих застерігались християни. Протестанти не лише не визнають ці книги богонатхненними, але й виключають їх з біблійних списків, що явно суперечить древній біблійній традиції.

Католицькі богослови вдаються до протилежної крайності, намагаючись довести неабиякий авторитет і значення цих книг у Христовій Церкві. Однак, розуміючи суттєву різницю між багатонатхненними канонічними творами, і книгами, що виникли після завершення формування канону Старого Завіту, зупинились на терміні – “девтероканонічні” (второканонічні) книги. Недоречність такого терміну є очевидною.

Головна ж різниця між канонічними і неканонічними книгами полягає у тому, що останні виникли після завершення формування канону священних книг Старого Завіту, за часів діяльності священика Ездри і Великої Синагоги. Умовна символічна дата завершення цього процесу — 444 рік до Р.Х. З цього часу канон священних книг вважався завершеним і непорушним, з якого не можна було нічого ані відняти, ані додати. Саме тому останній за часом написання своєї книги пророк Малахія отримав назву — “печать пророків” (звичайно, пророків-письменників). Усі книги духовного характеру, що виникли в пізніший час, до біблійного канону не увійшли.

10.1 Ставлення до неканонічних книг православного богослів’я

Загальне ставлення Православної Церкви до неканонічних книг виявляється з цілого ряду церковно-історичних документів.

85-е апостольське правило призначає книгу “Премудрості багатовченого Сираха” для читання юнакам, а три Маккавейські книги називає “шанованими і святими”.

Більш детально про неканонічні книги говорить Ориген: “книги Товита, Юдиф, Премудрість Соломона і Сираха варто читати оголошеним, як таким, які ще не можуть вживати твердої їжі, що міститься в таємничих богонатхненних писаннях”. Така “рідка”, “дитяча” їжа, під якою розуміються неканонічні книги, вимагала лише історичного буквального тлумачення. Тому вона була доступною і зрозумілою людям непідготовленим і духовно незміцнілим. В той же час, глибокий духовно-повчальний зміст цих книг приносив велику користь у справі воцерковлення таких людей.

Подібне призначення неканонічним книгам дає Св.Афанасій Олександрійський: “окрім цих (тобто 22-х канонічних) є також інші книги, що не увійшли до канону, але призначені отцями для читання нововступаючим і тим, хто бажає огласитись словом благочестя …” і далі перераховує неканонічні книги (39-е пасхальне послання).

На Костянтинопольському соборі 1672 року постановлено: “хоча деякі старозавітні книги, написані священними письменниками –– в списках соборних і отцівських (тобто в числі 22-х книг) не належать до священних книг, вони не повинні бути відкинуті, як книги звичайні, а повинні завжди вважатись добрими і повчальними”.

В постанові Єрусалимського собору 1672 року неканонічні книги називаються “незмінною частиною Священного Писання”, тобто біблійних списків. Однак, ніде ці книги не називаються богонатхненними.