8.3 Повернення другої хвилі полонених. Діяльність Ездри у відродженні релігійно-духовного життя в Ізраїлі.

Вперше про священика Ездру згадується в VII розділі одноіменної книги. Більше 50-ти років розділяє VI i VII главу книги Ездри, між освяченням храму (517 р.) і поверненням Ездри (457 р.) в 7-й рік царювання Артаксеркса (464-424). Цей період історії священний автор обходить увагою, вірогідно, через відсутність у ньому доленосних подій для Ізраїля.

Вісті про відбудову храму і відновлення богослужіння розійшлись по всій Перській імперії. Юдеї, що ще залишались в країні вигнання, підбадьорені успіхом співвітчизників, вирішили хоча б тепер скористатися указом Кіра. Так утворилася нова партія переселенців числом в півтори тисячі сімей, яку очолив вчений книжник і священик Ездра. Як видно з книги, Ездра користувався особливою прихильністю царя Артаксеркса Лонгимана, указ якого від 457 року служить датою повернення другої партії полонених. Згідно цього указу Ездра повертався не лише з пожертвами від народу, а також із сріблом та золотом із царських скарбниць. Провінційним правителям за Єфратом було наказано постачати Ездрі все, чого він забажає. Священики, левіти, співаки, прислуга храму – усі були звільнені від податків. Крім того Ездра був уповноважений конфісковувати майно, арештовувати і навіть страчувати кожного, хто не виконуватиме його наказів.

Подорож розпочалась 12-го нісана. Поверненцям на чолі з Ездрою потрібно була подолати довгий і небезпечний 1600 кілометровий шлях. Через 3,5 місяці, першого дня місяця ав вони прибули до Єрусалиму.

Стан справ в Єрусалимі, і особливо проблема змішаних шлюбів, яка несла в собі реальну небезпеку асиміляції, розчинення юдеїв серед навколишніх народів, справили на Ездру надзвичайно сумне враження. Виявляючи одночасно і смуток, і гнів, Ездра роздирає на собі одежу і в знак глибокої печалі рве на собі волосся. В такому стані сидів він у дворі храму посеред тих, хто вчинив цей гріх. Під час вечірньої жертви він припинив свій піст і схилившись на колінах в молитві сповідав вголос гріх Ізраїля. Великий натовп народу приєднався до Ездри коли він молився, і відверто плакав. Шеханія, говорячи від імені народу, завірив Ездру у повній підтримці у справі викорінення цього зла.

По всій країні було оголошено, щоб народ за три дні зібрався до Єрусалиму під загрозою позбавлення майна і відлучення від юдейської спільноти, у разі невиконання цієї вимоги. На двадцятий день місяця хаслева усі зібрались на відкритій площі перед храмом.

В своїй промові до народу Ездра пояснював усю серйозність їх вини і ту небезпеку, що в ній полягала. За допомогою вибраних мужів і представників усіх єврейських домів Ездра провів тримісячне дослідження справ винних у мішаних шлюбах. Внаслідок цього було укладено список зі священиків, левітів і простих людей в 114 чоловік. Серед вказаних священиків були також близькі родичі первосвященика Ісуса, що повернувся із Зоровавелем. Порівняння між Езд. Х, 18-22 і ІІ, 36-39 свідчить, що всі без виключення священики, які повернулись з полону, мали причетність до змішаних шлюбів. Вказівки на положення у цій справі священства достатньо аби зрозуміти в якому становищі знаходився весь народ. Принісши жертви за гріх, усі урочисто пообіцяли розірвати свої шлюби з чужинками.

Такі радикальні кроки Ездри у відродженні юдейської спільноти викликають суперечливі почуття у дослідників – від схвалення до повного їх несприйняття. Представники негативної біблійної критики називають Ездру “злим генієм Ізраїлю”. Однак біблійний текст, що висвітлює діяльність Ездри треба розглядати у зв’язку з оточенням, в якому він створювався. Відновлена юдейська спільнота була крихітним острівком у великому морі язичницьких народів, що не мало чітких меж. Безперешкодна асиміляція поклала б кінець юдейському народу, а разом з тим і безцінній духовній спадщині, яку він зберігав для світу. Сувора реальність вимагала радикальних мір, які не мали будь-яких моральних альтернатив, і які можна порівняти з діями хірурга під час операції. Ездра прибув до Єрусалиму в момент угасання Вітхозавітньої общини. Вбивши клин поміж нею і язичницьким світом, Ездра спорудив навколо неї огорожу набагато міцнішу за стіни Неемії. Плодами реформи Ездри в подальшому скористаються мудреці, книжники і раввини, які впродовж наступних століть будуть трудитися над духовним вихованням народу. Рамки, в які, поставив Ездра юдейство, дозволять їм не витрачати сил на боротьбу з язичницькими впливами.

Таким чином, ми не маємо права змальовувати справу Ездри лише темними фарбами. Вірогідно, він був би ще твердішим у своїй діяльності, якби міг передбачити нову загрозу, що насувалася із заходу. В ті роки, коли Неемія відбудовував Єрусалимські стіни, вже відгриміли Марафон і Саламін і перси вже відчули на собі бойову міць греків. А через сто років після Ездри в Палестину вступлять бойові фаланги Олександра. Елліністичні спокуси набагато витонченіші, а тому більш небезпечні ніж попередні, охоплять вітхозавітню церкву. І в тому, що вона зуміла витримати цей натиск, велика заслуга належить законникам, які побудували для збереження віри свою невидиму фортецю.

Істинна помилка полягала в увіковічненні цих мір, що породило упереджене ставлення до всіх навколишніх народів, яке засуджується в Новому Завіті і з котрим змушена була боротися рання Церква. В після- полонний період на зміну біблійному періоду приходить так званий “раввіністичний іудаїзм”, що виховував зверхнє і взагалі негативне ставлення до всього чужоземного. І зараз іудаїзм поділяє людство на “євреїв” і “неєвреїв”, надаючи останньому визначенню характеристику меншовартості.

Окрім вище вказаної діяльності Ездра спрямував свої сили на відновлення церковно-богослужбового порядку, просвіту народу через публічне читання Закону Мойсея. Встановлення канону богонатхненних старозавітніх книг. Завершення формування канону священних книг було зумовлене діяльністю за часів Ездри і Неемії останніх пророків-письменників Огії, Захарії і Малахії, якого називають “печаттю пророків”. Ездрою було влаштоване вчене товариство “Велика Синагога” і за допомогою якої було проведене дослідження, перегляд і виправлення можливих помилок переписчиків у священних книгах. Таким чином 444 рік до Р.Х. вважається умовною датою завершення укладення канону священних старозавітніх книг. Книги релігійного змісту, що з’являлись у пізніший час отримали назву “неканонічних” і “старозавітніх” апокрифів. Заглом вся діяльність Ездри була спрямована на відродження юдейської спільноти на засадах теократії Мойсеєвого закону. Новий стан Ізраїля повинен був стати поверненням до “народу завіта”, а не до нації-держави. Хоча політичні реалії змусили їх до цього, відсутність державності не стала для Ізраїля смертельним ударом, так як він був “народом Божим” ще до того, як став державою. Ізраїль скинув з себе ризу державності разом з монархією без очевидної внутрішньої кризи. Це вірогідно було пов’язано з тим, що державність для Ізраїля була “одежею з чужого плеча”, задовго до того, як він став державою, він вже належав Господу.

Більше десяти років народ знаходився під мудрим правлінням Ездри. Коли Неемія прийняв на себе керівництво, Ездра цілком присвятив себе учительству і духовному вихованню народу. Він займався тлумаченням Закону Мойсея, брав участь в освяченні Єрусалимських стін.

Помер Ездра у глибокій старості, і з пошаною був похований в Єрусалимі. За іншими свідченнями (Йосиф Флавій) він помер у 120 років у Персії під час другої подорожі до Артаксеркса.

Запитання до теми:

Наскільки збережено хронологічну послідовність викладення подій у книзі Ездри?

Якими повноваженнями був наділений Ездра, повертаючись на батьківщину?

Яка небезпека для подальшого буття Юдейської нації постала після повернення з полону?

Охарактеризуйте діяльність Ездри в Єрусалимі.