8.3 Повернення першої хвилі репатріантів. Побудова другого Єрусалимського храму

“Коли Господь повертав полонених Сіону,

то були ми немовби у сні...

наші уста були повні веселощів,

а язик наш – співання...

Душа наша, як птах, урятувалась

із сільця птахоловів, - сільце розірвалось,

а ми врятувались.

Поміч іде нам від імені Господа,

що створив небо і землю!”

(Пс. CXXV, CXXIII)

Юдейський народ міг тепер переконатись, що “муж правди”, чий прихід вони вітали, дійсно був визволителем, а не тираном. Але з іншого боку маніфест Кіра недвозначно показав, що ніякої надії на його навернення до Бога немає (як про це інколи говорять, вказуючи на указ Кіра про звільнення юдеїв). Людина, яка принесла жертви Мардуку, повернула містам їх ідолів і зблизилась із жерцями Есагіли, навряд чи мала намір відмовитись від язичництва. Перси в епоху Кіра стали схилятись до монотеїзму під впливом проповіді іранського пророка Заратустри (бл. VII – VI ст. до Р.Х.). Однак поряд з богом світла (Ахурамазда) персидська релігія ставила його темного, немов одвічного двійника (Друджа або Ангра-Майн’ю). Хоча в майбутньому цей злий початок повинен був загинути, переможений Богом, віра в нього робила релігію Заратустри дуалістичною, що визнавала рівність двох цих начал. Тоді як біблійні пророки категорично відкидають дуалізм:

“Так говорить Господь, Цар Ізраїлів та викупитель його, Господь Саваоф: Я перший, і Я останній, і Бога нема окрім Мене! Я формую світло та темряву створюю, Я – Господь, Який робить все!” (Іс. XLIV, 6; XLV, 7)

Отже, Кір виявився лише зброєю Божественного Промислу. Після взяття Вавилону Біблія більше ніде не говорить про Кіра і навіть не згадує про нього. Перс зробив свою справу, – зламав замки в’язниці Ізраїлю. На цьому його місія в історії спасіння закінчується. Як при вступі до Вавилону Кір визнав Мардука, так вшанував він і Бога євреїв. Весною 538 року цар видає указ, за яким усі юдеї, які того побажають, можуть повернутись на свою батьківщину. Це могло бути лише політичним розрахунком з його боку, аби підтримати свою славу “царя-визволителя”. Однак, не зважаючи ні нащо, виконалося пророцтво Ісайї, що Бог після їхнього вигнання використав Кіра, щоб повернути євреїв в обітований край (Іс. XLV, 1-4).

У книзі Ездри указ Кіра наводиться двічі: перший (І, 2-4) – на давньоєврейській мові, а другий (VI, 3-5) – на арамейській. Дослідники вказують, що останній був т. зв. “дикроною” – це була офіційна назва царського указу. Він не призначався для обнародування, а зберігався в царських архівах і служив пам’яткою для чиновників, які виконували закон. VI розділ книги Ездри дає зрозуміти, що арамейський екземпляр зберігався в державному книгосховищі в Екбатані, літній резиденції Кіра.

Єврейський документ (І, 2-4) був призначений для обнародування серед вигнаних ізраїльтян. Згідно указу цар оголосив, що Господь Бог Небесний дарував йому відбудувати храм в Єрусалимі. Відповідно до цього він дозволив усім євреям повернутися в Юдею, а позосталим усіляко сприяти і допомагати у відбудові храму. Храмові коштовності вивезені в якості трофеїв Навуходоносором було наказано віддати єврейським старійшинам, а наміснику Юдеї видати засоби для побудови храму. В указі були передбачені навіть розміри храму (VI, 3-4), щоб в подальшому уникнути будь-яких непорозумінь.

На царський указ про звільнення відгукнулись всі юдеї, які зберегли священну пам’ять про Єрусалим. Але їх виявилось небагато – всього 42360 чоловік з 7367-ма рабами і служницями. Переважно це були незаможні люди, на що вказує також опис їхнього майна. Набагато більша частина полонених, усі ті, хто досяг певного положення у вавилонському суспільстві, вирішили залишитися в країні свого поневолення. Однак серед них були також благочестиві і патріотичні особи, яким був Зоровавель (євр. – народжений у Вавилоні), онук юдейського царя Єхонії. Він називається також халдейським іменем Шешбацар, князь юдейський (Ездри І,8)¹ Зоровавель прийняв на себе керівництво караваном переселенців. З ними був також первосвященик Ісус — перший первосвященик після повернення юдеїв з полону. Його ім’я згадується в книзі Ісуса, сина Сирахового серед великих постатей Ізраїля (Сир.XLIX,14) А в пророцтві його сучасника, пророка Захарії, він представляється як прообраз Христа Спасителя (Зах.VI).

Звичайно, поселенці намагалися пошвидше побачити своє старе попелище, і тому кожен повернувся в своє рідне місто. Але сьомого священного місяця Тісрі всі зібрались в Єрусалимі. Для звершення жертвоприношень на розвалинах храму було відбудовано жертовник. 15-го дня цього ж місяця вони відсвяткували свято Кучок у відповідності з постановами закону (Лев. ХХІІІ, 34). Цими урочистостями було відмічено відновлення богослужінь та початок відбудови Єрусалимського храму. В заготівлі будівельних матеріалів, як і за часів Соломона, їм допомагали тиряни і сидоняни, які постачали для будівництва кедровий ліс з гір Ливану.

На другий місяць наступного року (саме в час заснування скинії Мойсеєм) урочисто був закладений фундамент храму під піснеспіви священиків і левітів. Однак не всі виявляли таку радість – літні люди, які бачили і ще пам’ятали велич і славу храму Соломона, відверто гірко плакали.

“І не міг народ розпізнати голосу поклику радості від голосу плачу народу” (Езд. ІІІ,13).

Начальники Самарії, які очевидно вважали Юдею частиною своєї провінції, дізнавшись про будівництво в Єрусалимі, вимагали від Зоровавеля дозволити їм також брати участь в ньому. “Бо ми звертаємось як і ви, до вашого Бога, і ми приносимо Йому жертви від днів Асаргадона, царя ассирійського, що привів нас сюди” (Езд. ІV,2). Коли ж їм було відмовлено, вони стали виявляти відкриту ворожість і чинили постійні перешкоди будівничим.

У книзі Ездри говориться про зупинення будівництва за часів правління Ахашвероша або Ксеркса (485-465) і Артаксеркса (464-424). В результаті доносів начальників народів Заріччя, що заселяли Палестину і вважали її вже своєю батьківщиною, цар видав наказ зупинити відбудову міста.

На другий рік царювання Дарія (520) євреї знову відновили будівництво храму. Пророк Огій своїми пророцтвами надихав будівничих, а також докоряв народу в будівництві власних домів і нехтування Домом Божим. Незабаром до нього приєднався пророк Захарія. Відновлення будівництва привернуло увагу Таттеная, сирійського сатрапа і його товаришів, які представляли в цьому регіоні інтереси Персії. В листі адресованому Дарію вони повідомили про всі обставини, пов’язані з будівництвом в Єрусалимі. Найбільше їх непокоїло посилання євреїв на те, що саме Кір дозволив їм будувати храм.

Дарій наказав дослідити цю справу в царських архівах. І ось, в Екбатанах була знайдена дикрона з указом Кіра. Відповідно до нього Дарій суворо заборонив втручатись у справи євреїв і наказав царську данину з провінції Сирії спрямовувати на будівництво храму, а також постачати священикам щоденні жертви “щоб вони завжди приносили пахощі в жертву Небесному Богу та молилися за життя царя та синів його” (Езд. VI, 10). Таким чином, запит Таттеная, що мав на меті перешкодити юдеям, за промислом Божим надав їм не лише підтримку Дарія, але й матеріальну допомогу.

Будівництво було завершене в 517-515 рр. до Р,Х. Хоча й збудований на тому ж місці, він не міг зрівнятись за красою й багатством з храмом Соломона. З 1-ї книги Маккавейської (І, 21; IV, 49-51) видно, що внутрішнє начиння храму було також набагато біднішим. В Святая Святих не було вже ковчега завіту, який зник під час зруйнування храму Навуходоносором. Йосиф Флавій свідчить, що кожного року в день Очищення первосвященик ставив кадильницю на камінь, яким відмічалось попереднє місце ковчега.

Твердження деяких дослідників про те, що при побудові храму Зоровавель користувався планами храму Соломона є лише припущенням. Текст Писання не дає повного опису храму.

Церемонія посвячення храму повинна була справити на її очевидців незабутнє враження.

В жертву було принесено 100 волів, 200 баранів, 400 ягнят та 12 козлят в жертву за гріх за число колін Ізраїля.

За уставом царя Давида були відновлені череди священиків і левітів. Для того, щоб відновити повне число цих черед (24) знадобилось наявні 4 череди поділити кожну на 6 частин. Освячення храму було завершено урочистим звершенням Пасхи наступного місяця.

Незважаючи на те, що новозбудований храм не входив ні в яке порівняння з храмом Соломона, його значення в житті Ізраїля не можна недооцінювати. Єрусалимський храм, як і раніше став для боговибраного народу головним об’єднуючим чинником, навколо якого тільки й можливе було відродження спільноти народу Божого. Пророк Огій, що боровся з відчаєм і споневіренням будівничих, вказував на те, що слава цього храму буде набагато більшою від першого: “Хто серед вас позостався, що бачив цей дім у першій його славі? А яким ви бачите його тепер? Чи ж не є він супроти того як ніщо в ваших очах? А тепер будь мужнім, Зоровавелю, говорить Господь, і зміцнися, Ісусе сину Єгосадаків, священику великий, і зміцнися, увесь народе землі... Більша буде слава цього останнього дому від першого, говорить Господь Саваоф. І на цьому місці Я дам мир, говорить Господь Саваоф” (Ог. ІІ, 3-9).

Запитання до теми:

Яке місце посідає Кір в історії боговибраного народу?

Проаналізуйте зміст указу Кіра про звільнення юдеїв.

Хто очолив першу партію репатріантів до Юдеї? Дайте характеристику діяльності цих осіб.

Які труднощі і проблеми повстали перед юдеями після їх повернення.

Якими подіями супроводжувалось будівництво храму і з яких причин воно призупинялось?

Дайте характеристику другому Єрусалимському храму.

Рекомендована література:

Мень А., прот. Істория религии в 7-ми томах. Т.5: Вестники Царства Божия. Библейские пророки от Амоса до Реставрации (VII – IV вв. до Р.Х.)