6.4 Побудова Єрусалимського храму та молитва Соломона на його освячення

Ковчег Завіту за часів Давида знаходився в скинії. Влаштувавши усі справи державного управління, Соломон, за заповітом батька приступає до побудови „дому для ймення Господа, Бога свого". Наскільки важливою була ця подія для ізраїльського народу, свідчить те, що приблизно 50% описання царювання Соломона в Біблії присвячено будівництву і освяченню центра релігії Ізраїля – Єрусалимського храму.

Угоди, укладені між Давидом та Хірамом, тирським царем, не втратили сили і за часів Соломона. Старий друг і союзник Давида – Хірам, переніс свою дружбу також на його сина. Хірам царював як над Тиром, так і над Сидоном, які складали єдину політичну одиницю – одне ціле з XII до VII століття до Р.Х. Хірам був багатим і впливовим правителем з великими торгівельними зв'язками у всьому Середземномор'ї. Оскільки у Ізраїля була сильна армія, а фінікійці володіли могутнім флотом, дружні відносини були взаємовигідними для обох країн. Тому, почувши про те, що на Ізраїльському престолі зацарював Соломон, син Давида, Хірам відправляє до нього послів з привітаннями і завіреннями в дружбі. Соломон у відповідь на це просить його допомоги в побудові храму. Так як фінікійці були талановитими архітекторами і майстрами будівельної справи, дружба з Хірамом була мудрим кроком царя Соломона. Між правителями була укладена угода, за якою Хірам зобов'язувався постачати кедрову деревину з Ливану, а Соломон повинен був щорічно постачати до двору Хірама хліб і оливкове масло. Заготовлений на Ливані ліс сплавлявся фінікійцями морем до Яффи, звідки Соломон перевозив його в Єрусалим. Робітників для цих робіт набирали з підвладних іноплеменників, що жили в різних частинах країни (бл. 150 тис. чол.). Окрім того, для робіт на Ливані було набрано 30 тис. робітників з самих ізраїльтян, куди вони посилались по 10 тис. чол. почергово. Очолив будівництво архітектор Хірама, якого також звали Хірам (Хірам-Авій). Батько його був з Тиру, а мати –ізраїльтянка з коліна Данового (2Хр. II,14).

Сучасним археологам нічого не відомо про будь-які залишки храму Соломона. Гора або пагорб Моріа, розташований на північ від Єрусалиму, був знесений, а місце підготовлене для побудови храму. Важко визначити розміри території, на якій стояв храм, зруйнований Навуходоносором в 586 році до Р.Х. Після відновлення в 517 р. до Р.Х. храм був знову зруйнований в 70 році по Р.Х. римлянами. З VII ст. по Р.Х на місці, що вважається самим священним в світовій історії, стоїть магометанська мечеть Омара. Сьогодні ця храмова площа займає від 14 до 16 га і є значно більшою аніж за часів Соломона.

Храм за своєю площею був порівняно невеликим, так як саме святилище призначалось тільки для священнослужителів, а для народу були відведені просторі двори біля храму. За загальними рисами план храму був схожий на план скинії, від якої він відрізнявся своїми прибудовами вздовж святилища, які використовувались самими служителями і як склади. За розмірами храм був удвічі більший за скинію і мав 80 ліктів довжини, 40 локтів ширини і 30 ліктів висоти (скинія мала 40х20х15). Весь матеріал для будівництва храму був настільки підготовлений і закінчений, що, як свідчить священний письменник, „молотки та сокира, всяке залізне знаряддя не було чуте в храмі, коли його будували" (ЗЦар.VI,7). Храм складався з трьох частин:

притвор (євр. – улам)

святилище (євр. – хехаль)

Святеє Святих (євр. – кодеш кодашим або девір)

Притвор займав 10 ліктів усього приміщення храму і був прикрашений двома великими колонами, що мали назву Яхін і Боаз. Згідно з 3 Цар. VII розд., вони були 18 ліктів висотою, зроблені з міді і прикрашені художньою різьбою.

Святилище або середня частина храму мала 40 ліктів у довжину і 20 в ширину, а Святеє Святих являло собою кубічне приміщення в 20 ліктів у всіх трьох вимірах.

Всередині храм був багато прикрашений дорогою різьбою і листовим золотом. В Святеє Святих стояв ковчег, з обох сторін якого були розміщені величезні херувими з 5-метровим розмахом крил, так що внутрішніми крилами вони торкались один одного над ковчегом, а зовнішні простягались на всю ширину кімнати і торкались стін храму. Окремі частини храму розділялись між собою окремими перегородками, вкритими золотом. В святилище вели подвійні ворота майстерної різьблярської роботи, а ворота в Святеє Святих закривались ще й завісою з дорогоцінних тканин з зображенням херувимів. Навіть коли врата були відкриті, завіса затуляла святе місце.

Завдяки побудові храму саме на горі, він, не зважаючи на свої порівняно невеликі розміри, справляв захоплююче враження. А багатство оздоблення і прикрас та сама цінність матеріалу справді робили його „славою і прикрасою перед усіма землями", як бажав цього Давид у своєму заповіті. Сучасні археологи одноголосно визнають те, що архітектура храму була фінікійського походження. В Писанні ясно говориться, що Давид, а потім і Соломон наймали архітекторів і техніків у тирського царя Хірама. Тоді як Ізраїль забезпечував будівництво робочою силою, фінікійці давали художників і майстрів. З часів розкопок сирійського Тель Тайната (древня Хаттина) в 1936 р., які проводив Чикагський університет, стало очевидним, що мистецтво і архітектура Єрусалимського храму були характерними для Фінікії в Х ст. до Р.Х. Тому цілком розумно віддати належне кінцевим планам, кресленням і розрахункам храму саме фінікійським художникам і архітекторам, так як Давид і Соломон наймали їх саме для цього.

Отже, будівництво тривало сім з половиною років. Розпочалося в 480-му році по виході Ізраїля з Єгипту, в четвертий рік царювання Соломона, у місяці зів (другий місяць священного року: квітень–травень), і закінчилось на 11-й рік царювання Соломона, восьмого місяця – бул.