1. Книга Ісуса Навина.

2. Книга Суддів.

3. Книга Руф.

4. Перша книга Царств (Перша кн.Самуїла).

5. Друга книга Царств (Друга кн.Самуїла).

6. Третя книга Царств (Перша кн.Царів).

7. Четверта книга Царств (Друга кн.Царів).

8. Перша книга Хронік (Перша кн. Параліпоменон).

9. Друга книга Хронік (Друга кн. Параліпоменон).

10. 1-ша книга Ездри.

11. Книга Неемії.

12. Книга Естер.

Подібний перелік міститься і в 85-му апостольському правилі, четвертому повчанні для оголошених святого Кирила Єрусалимського, Сінайському списку LXX, 60-му правилі Лаодикійського собору 350 р. (однак тут книга Естер вміщена між книгами Руф і Царств). Сам термін “історичні книги” відомий з цього ж четвертого огласительного повчання святого Кирила Єрусалимського та твору святого Григорія Богослова “Про те, які належить читати книги Старого і Нового Завіту” (Книга Правил). Однак у вказаних джерелах термін цей має дещо інший зміст аніж тепер і засвоюється також П’ятикнижжю.

В юдейській традиції не існує як самого поняття “історичні книги”, так і прийнятого у християн їх поділу. Книги Ісуса Навина, Суддів і чотири книги Царств юдеї відносять до розділу “ранніх пророків” (небіїм рішонім), а Руф, дві книги Параліпоменон, Ездри-Неемії і Естер – до розділу “писання” (кетубім).

До неканонічних історичних книг належать:

1. 2 І 3 книга Ездри;

2. Книга Товита;

3. Книга Юдиф;

4. 1, 2 І 3 книги Маккавейські.

Історичні книги викладають певний період історії вибраного народу, однак провідною темою усіх цих книг є відносини Ізраїля з Ягве, його вірність або невірність Богу, внаслідок чого вся історія набуває релігійно-морального, настановчого характеру.

Історична цінність книг базується на цілому ряді достовірних оригінальних джерел. Це не лише усні перекази і древній епос, але й біографії великих людей Ізраїля, складені невдовзі після їх смерті, державні літописи Ізраїльського та Юдейського царств, укази царів, на які часто посилаються священні письменники.

Духовний зміст оповідань усіх книг можна коротко сформулювати так: уся історія в священних книгах викладена як історія спасіння людства. Бог поклав початок існуванню Свого народу, дарує Ізраїлю обітований край, ставить Давида монархом і обіцяє його Нащадку вічну владу в есхатологічному Царстві. Вся історія Ізраїлю подається як історія виконання божественної обітниці про Спасителя, даної людям в раю. Разом з тим письменники історичних книг суворо викривають народ Божий за його невірність Завіту з Богом. Ця невірність стає головною причиною усіх бід Ізраїля. Таким чином, історія перетворюється на постійні уроки і попередження, з кожної сторінки Святого Писання звучить заклик до покаяння, який найбільшої сили набуває в епоху Вавилонського полону.

В священних книгах особливу увагу привертає неупередженність письменників у викладі навіть найтемніших і найсумніших сторінок в історії Ізраїля. Надзвичайно сильні і влучні слова вченого і мислителя Паскаля щодо достовірності книг Мойсея у повній мірі стосується і історичних книг Біблії:

“Юдейський народ гідний подиву за свою щирість. З любов’ю і вірністю він береже ту книгу, в якій Мойсей називає його невдячним перед Богом, в якій він закликає в свідки проти народу небо і землю, в якій він говорить, що Бог у гніві Своїм розсіє євреїв між усіма народами землі, в якій народ викривається в ідолопоклонстві. Книгу, яка більше безчестила їх, аніж вихваляла, вони свято берегли. Така щирість не має подібних прикладів і не властива людській природі.”

Запитання до теми:

Який період часу охоплюють історичні книги Старого Завіту?

Кількість історичних книг та їх канонічна гідність.

Розташування історичних книг в різних біблійних списках.

Походження терміну “історичні книги”.

Провідна ідея історичних книг та їх духовний зміст.

Об’єктивність священних письменників у викладі історії Ізраїля.

Рекомендована література:

Пушкар Д., Конспект з священної біблійної історії Старого Завіту. – К., 1992.

Конспект уроков по Священному Писанию Ветхого Завета для 3-го класса Семинарии. Исторические книги. – К.: Киевская духовная семинария, 1990.

Марусяк М., прот. Біблійна історія Старого Завіту. – Чернівці, 2001.