5.2 Єрусалим – політична та духовна столиця Ізраїля

Особливу увагу Друга книга Царств звертає на заснування нової столиці. Ще під час семилітнього царювання в Хевроні Давид усвідомив, що для утвердження в країні централізованої царської влади потрібна єдина загальнонародна столиця, яка до цього не належала окремо жодному з колін. Для здійснення цього задуму найкраще підходила фортеця Сіон на межі між колінами Юдиним та Веніаміновим. Ханаанська твердиня – Єрусалим – зберігала свою незалежність від ізраїльтян упродовж двох з половиною століть після завоювання Краю вибраним народом. Про древність Єрусалиму свідчать згадки про це місто в єгипетських літописах, що датуються прибл. 1900 рр. до Р.Х. Єрусалим мав ідеальне розташування в стратегічному плані. Фортеця не лише займала сильне природнє розположення на горі, приблизно 830м над рівнем моря, але й була досить міцно укріплена неприступними мурами. Існувало навіть повір’я, що Сіон ніхто не в змозі взяти приступом; навіть сліпі і кульгаві зможуть відігнати ворога від його стін.

Покладаючись на мужність і хоробрість свого війська у справі підкорення Сіону, Давид оголосив, що перший, хто опиниться на стінах міста, стане полководцем усього його війська. Така честь випала хороброму Йоаву. Фортеця була підкорена, і Давид засновує у Єрусалимі столицю царства, назвавши її “містом Давида” (1Хр. ХІ,7), котре дуже швидко згуртувало навколо себе весь Ізраїль, стало його центром. З цього часу розпочинається історія Єрусалиму як одного з найвидатніших міст не лише Ізраїля, але й усього людства.

В своїй новій столиці Давид “ставав усе більшим, а Господь, Бог Саваоф, був із ним” (2Цар. V,10). Цар могутнього і багатого Тиру – Хирам поспішає укласти дружбу з тепер вже достатньо зміцнілим Ізраїльським царством. Давидові це було дуже вигідно під час благоустрою нової столиці. Цей союз був вигідний для обох народів, з яких один (ізраїльський) займався переважно землеробством, а інший – торгівлею і промисловістю. Так Хирам посилав Давидові будівельний матеріал – кедрові дерева, а також робітників–теслярів і мулярів.

Облаштовуючи Єрусалим і всю свою державу в політичному та економічному відношенні, Давид завжди пам’ятав, що головне завдання вибраного народу – бути світлом для поган у релігійно-моральному житті, і тому особливу увагу приділяє відродженню релігійного духу народу. З цією метою було вирішено перенести ковчег Завіту до нової столиці, яка мала стати не лише політичним, але й релігійним, духовним центром Ізраїля. В священному танці цар особисто очолює урочисту процесію. Вічною згадкою про ці події стали псалми, складені Давидом з приводу цього великого торжества. При самому піднятті ковчега для перенесення його в Єрусалим був складений і співався псалом LXVII, що розпочинається словами: “Нехай стане Бог, -- і розпорошаться вороги Його, і нехай від лиця Його повтікають усі ненависники Його”. При внесенні ковчега в Єрусалим співався псалом ХХІІІ, в котрому вказується урочисте звернення до брами фортеці: “Піднесіте верхи свої, брами, і будьте відчинені, входи відвічні, – і ввійде Цар слави!” В цьому псалмі Ягве прославляється як Цар Слави, Котрий звершив перемогу над поганами – ворогами Свого народу і тепер Його Слава перебуває в місті Давидовому, звідси Він підкорить Собі увесь світ. “Хто ж то Цар слави?” – запитує у псалмі один хор, і інший урочисто відповідає: “Господь сильний і могутній, Господь, що потужний в бою!” “Хто ж той Цар слави? – Господь Саваоф, Він Цар слави!” Тепер Єрусалим мав значення не лише політичного центру – як столиці царства, – але й значення духовного, значення святого міста.

Запитання до теми:

Чим було викликане усвідомлення потреби в єдиному адміністративному та релігійному центрі держави?

Вкажіть на особливості розташування Єрусалиму .

Яким чином Єрусалим отримав статус духовного центру Ізраїля?

Рекомендована література:

Обзор Ветхого Завета. – Одесская Богословская Семинария ЕХБ, 1998.

Мень А., прот. Исагогика. Курс по изучению Священного Писания. Ветхий Завет. – М., 2000.