4.6 Самуїл – священик, пророк, суддя. Покликання Самуїла до пророчого служіння

(1 Цар. ІІІ)

Отрок Самуїл за обітницею матері був назореєм і прислуговував при скинії. “Слово Господнє було рідким того часу, видіння не було часто” (ІІІ,1), що свідчить про духовний занепад. У попередньому розділі оповідається про беззаконня, що чинились при скинії синами Ілія Хофні та Пінхасом. В цей складний для Ізраїля час Господь запалює новий світильник благочестя, щоб в його світлі були виявлені і засуджені гріхи народу. Господь в об’явленні святому Самуїлу промовляє суворі слова присуду над домом Ілія “за гріх, про який він знав, що сини його богозневажають, та не спиняв їх” (ІІІ, 13). Юний пророк оповідає про зміст об’явлення первосвященику і Ілій смиренно відповідає: “Він – Господь, нехай зробить те, що добре в очах Його”(ІІІ, 18).

З часом Самуїл як пророк знаходить визнання у всього Ізраїля “від Дана аж до Беер-Шеви” (загальновживаний вираз, що означає “весь Ізраїль”, так як земля Дана – крайня північна, Беер-Шева – південна).

Після смерті Ілія Самуїл стає суддею і, дякуючи його величезному авторитету серед народу і енергійній діяльності, ізраїльтяни знищують своїх ідолів і навертаються до Бога (1 Цар.VII, 3), після чого отримують велику перемогу над филистимлянами. Самуїл судив народ у всі дні свого життя (1 Цар.VII, 15) і з року в рік обходив землі Ізраїля. В Рамі, в своєму рідному місті пророк побудував жертовник, молився за народ і звершував жертвоприношення. Урочисте святкування Пасхи, котре влаштував Самуїл, жило в серцях літописців ще декілька століть (2 Хр. ХХХV, 18). Вже в похилому віці Самуїл ставить суддями над Ізраїлем своїх синів. Імена синів Самуїла Йоїл (Єгова мій Бог) і Авійя (Єгова мій отець) ще сильніше підкреслюють ревність і відданість пророка в служінні істинному Богу. Але сини його “не йшли його дорогою, - і вхилялись до зиску, і брали підкупа і ламали Закона” (1 Цар. VIII, 3), внаслідок чого народ став вимагати від Самуїла поставити над ними царя. Пророк сприймає це вкрай негативно, однак Господь наказує йому виконати бажання народу. “Не тобою вони погордували, але Мною погордували, щоб Я не царював над ними” (1 Цар.VIII, 7). Вислухавши від Самуїла “права царя”, які він буде мати над своїми підлеглими (1Цар.VIII, 9–17), народ не перестав наполягати на виконанні свого бажання. Тоді Самуїл помазує над ними царем Саула, сина Кішового, з Веніамінового коліна (1 Цар. ІХ–Х).

На всенародних зборах у Міцпі вибір Саула був затверджений. Самуїл записав права царя в книгу і “поклав перед Господнім лицем” (1Цар.Х, 25), тобто праворуч ковчега Завіту, там де зберігалась Книга Закону. Більшість екзегетів вважають, що права царя, покладені до святині, не ті ж самі, що викладені народові Самуїлом у VIII розд. Покладення записаних прав царя праворуч ковчега разом з усіма іншими священними книгами можна зрозуміти лише визнавши, що права ці грунтувались на теократичних принципах управління Ізраїлем як царством Єгови.

Після перемоги Саула над аммонитянами Самуїл ще раз підтверджує посвячення нового царя урочистим жертвоприношенням у Гілгалі.

Під час царювання Саула Самуїл є суворим опікуном і наставником царя: він викриває царя за непослух, що виявлявся в гордині, самоуправстві, корисливості і інших пороках. Коли Самуїл ледве не занепав духом, спостерігаючи заблудження царя Саула, Господь посилає його помазати на царство Давида замість Саула.

В Рамі Самуїл продовжував своє пророче служіння до глибокої старості. Він був засновником і керівником так званих пророчих шкіл, громад пророчих синів (1Цар. Х, 5, 10); крім цього він був відомий як літописець Ізраїля. Коли Самуїл помер, усі ізраїльтяни зібрались оплакувати його “і поховали його в його домі в Рамі” (1 Цар. ХХV, 1).

Як при житті, так і після смерті авторитет пророка Самуїла мав величезне значення для Ізраїля. Пам’ять про нього свято шанувалась у народі. До нього, як до “чоловіка Божого”, звертались як до прозорливця, щоб дізнатись про волю Божу. Нещасний Саул шукав зустрічі з ним навіть після його смерті за допомогою чарівниці з Аендору (1Цар. XXVIII).