2.3 Поділ книги на частини та її зміст

За окресленим автором книги планом вона поділяється на три частини: вступ, основна частина та додаток.

1. Вступ (І–ІІІ,6). Тут зображається загальний стан ізраїльського народу після смерті Ісуса Навина, викладаються обставини, що призвели до появи суддів у цей час.

2. Основна частина книги (ІІІ,7–ХVІ,31). Це історія правління суддів, що описує постійні утиски та підкорення ізраїльтян сусідніми народами. Всі ці трагічні обставини пояснюються як попущені Богом за ідолопоклонство євреїв. Як тільки Ізраїль усвідомлював свій гріх, каявся у ньому та звертався до Бога з молитвою про помилування, Господь посилав Своєму народу визволення в особі суддів – боговибраних вождів Ізраїля.

3. Додаток (ХVІІ - ХХІ) наглядно показує, як низько падав Ізраїль, відступаючи від віри і закону Мойсея.

Канонічна гідність книги Суддів

У канонічності книги ніколи не виникало сумніву ані в юдеїв, ані в християн. Вона є в усіх перекладах та списках канонічних книг Старого Завіту, зокрема у Мелітона Сардійського, Оригена, в 85 апостольському правилі, в 60 правилі Лаодикійського собору, синопсисі св. Афанасія Великого і св. Іоана Золотоустого, у св. Кирила Єрусалимського, св. Єфрема Сіріна, бл. Августина, перекладі бл. Єронима та ін. Усюди книга знаходиться безпосередньо після книги Ісуса Навина.

2.4 Теократія як релігійно-суспільний ідеал Ізраїля. Наслідки невірності євреїв Богові та Його Закону (іі розд.)

У ІІ-му розділі автор досить виразно вказує на залежність добробуту Ізраїля від його вірності Богові. Ще при Ісусі Навині траплялись випадки непослуху євреїв повелінням Божим стосовно завоювання землі обітованої. Після смерті святого вождя Ізраїль все частіше виявляв бажання увійти в союз з поганськими народами, зробивши їх своїми підданими.

Союз з хананеями викликав гнів Божий, про який Ізраїль дізнається з викривальної промови Ангела Господнього. Можна думати, що це був невідомий пророк, який говорив за Божим повелінням. За богопротивний союз з поганами Господь карає Ізраїль: віднині сусідні народи будуть постійними ворогами і поневолювачами євреїв. “Не прожену їх від вас, і вони стануть терням у боки, а їхні боги стануть вам пасткою” (Суд. ІІ, 3), – промовив Ангел.

Весь подальший зміст книги Суддів служить підтвердженням цих слів. Поганські народи постійно утискають і поневолюють різні коліна Ізраїля. В утисках і скорботах Ізраїль починає розуміти причини своїх поневірянь і взиває до Бога про допомогу. Господь рятує Свій народ через суддів. Однак після їх смерті євреї знову відвертаються від Бога і попадають в залежність від поган (Суд.ІІ, 16–23).

Не випадково після смерті Ісуса Навина ізраїльтяни залишились без єдиного всенародного вождя. Настав період, коли Ізраїль у своєму житті повинен був реалізувати устрій богоправління, який є основою законодавства Мойсея про державне життя ізраїльського народу. Кожне коліно повинне було керуватись власними старійшинами. Об’єднуючим началом для них, окрім природного родства і спільного минулого, повинні були бути загальна віра і служіння єдиному істинному Богові – як єдиному Цареві і Судді ізраїльського народу – та глибоке усвідомлення того, що всі коліна складають єдине нероздільне Царство Єгови. Видимою ознакою цієї релігійно-політичної єдності була загальнонародна святиня – скинія, поставлена з цією метою в центрі країни – у Шіло, в коліні Єфремовому. Але таке правління на засадах теократії передбачало досить високий релігійно-моральний стан народу.

Перші роки життя ізраїльтян на землі обітованій, коли “Ізраїль служив Господу”, тобто був вірний Його завіту і покірний Його законам, були часом всезагального миру і добробуту. Так тривало до тих пір, доки жило ще покоління, яке було свідком великих благодіянь Божих і чудес, звершених заради вибраного народу. В подальшому, зі слів священного письменника, ми бачимо, що “Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах, і служили Ваалам. І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського краю, та й пішли за іншими богами, за богами тих народів, що були в їхніх околицях, і вклонялися їм, і гнівили Господа. І покинули вони Господа, та й служили Ваалові та Астартам” (Суд. ІІ, 11–13). Разом з боговідступництвом відбулось і загальне падіння моралі народу. Період історії Ізраїля у цей час влучно характеризується словом “анархія”, настав повний занепад державно-суспільного життя, занепад могутності Ізраїля. Сусідні народи, користуючись цим, безкарно нападали, грабували та поневолювали ізраїльтян, змушували їх платити данину.

Період, який повинен був стати часом реалізації в житті народу істинного богоправління, внаслідок невірності Ізраїля став для нього часом страшних випробувань і новою школою релігійно-морального виховання.

Запитання до теми:

Чому після смерті Ісуса Навина Ізраїль не мав єдиного всенародного вождя?

На яких засадах повинен був розвиватись Ізраїль після завоювання Ханаану?

Які чинники мали забезпечувати єдність усіх 12-ти колін Ізраїля?

Рекомендована література:

Лопухин А. Библейская история Ветхого Завета. – М., 1990.