Зелені стіни
Зелені стіни – це живоплоти висотою більше 3-х м з дуже густо посаджених і регулярно підстригаючих (зверху та збоків) дерев або високих чагарників. При використанні дерев необхідно підбирати породи, в яких галуження бокових пагонів знизу крони розпочинається на висоті не вище 0,2-0,3 м від землі.
Для створення зелених стін дерева висаджують, як правило в два ряди, оскільки третій, середній ряд сильно затінюється і погано росте. Відстань між рядами 1-2 м, а в рядах – іноді тільки 0,5 м. Облиствлення таких стін повинно розпочинатись від самої землі, тому штамбові саджанці тут не придатні.
Для створення зелених стін використовуються тіневитривалі породи: липа, клен гостролистий, бук, ялина, туї західна і східна, ялівець віргінський та ін рослини.
Боскети
Боскети – це невеликі площі геометричної форми, які по периметру огороджені високими зеленими стінами із щільно посаджених дерев одного виду, що піддаються систематичній формувальній стрижці. Боскет може бути одноярусним або багатоярусним (задня стінка вища, а передня нижча).
Для формування зелених стін використовуються такі породи: граб, в'яз, клен гостролистий, бук, липа, туї західна і східна, ялина звичайна, ялівець віргінський та інші види. Іноді для влаштування боскетів використовуться трельяжі, тобто дерев’яні або металічні каркаси, які добре обвиваються виткими рослинами.
Всередині боскетів влаштовуються басейни, фонтани, павільйони, скульптура, квітники (партери), дитячі та спортивні майданчики, а також майданчики для відпочинку.
Куртини масиви і гаї
Куртини – це великі групи з вільним розташуванням дерев і чагарників (приблизно 20-50 дерев). У масиві – це однорідна група дерев або чагарників серед мішаного насадження. Куртини можуть бути деревні, деревно-чагарникові і чагарникові. Як правило вони створюються в основному з однієї породи і досить часто являють собою перехідний елемент від масиву або гаю до відкритого простору. Куртини можуть бути того ж складу, що й масив чи гай, а можуть і контрастувати з ними (ялиновий масив і березова куртина). Дуже ефектно виглядають куртини із гарноквітучих або декоративно-листяних чагарників, розміщених на схилах.
Гай – це сукупність дерев (50-100 і більше рослин) однієї породи і віку, які утворюють масив (березовий, липовий, дубовий, сосновий).
Гай може займати самостійне положення в плані парку або безпосередньо переходити в парковий масив. При штучному створені цієї форми насаджень слід дотримуватись природного характеру розміщення рослин і підбирати деревну породу відповідно до ґрунтово-кліматичних умов зростання.
Масив – це поєднання великої кількості дерев однієї або декількох порід та чагарників, які зростають на великій площі та підібрані в біологічному та декоративному відношенні.
Паркові масиви поділяються на периферійні та внутрішні. Периферійні масиви (захисні пояси) слугують захистом від вітру, ізольовують парк від міста і захищають його від пилу, газів та шуму. Асортимент рослин для периферійних масивів може бути простим, без особливих естетичних вимог. Важливо щоб це були високорослі породи.
Внутрішні паркові масиви зазвичай складаються з невеликих перелісків та гаїв. Вони обмежовують, формують галявини та інші відкриті простори, розчленовують і організовують територію парку. Ці насадження відіграють велику роль у формуванні паркових пейзажів: виступають в ролі дального плану глибоких пейзажних картин або фоном для деревно-чагарникових груп.
За вертикальною структурою (ярусністю) масиви поділяються на одноярусні (крони намету розташовані приблизно в одній площині) і багатоярусні (крони намету розташовані на різних висотах).
За видовим складом деревні масиви бувають чисті та змішані. Важливою умовою формування змішаних масивів є домінування однієї або декількох порід в загальному складі насаджень.
При формуванні масиву дерева необхідно висаджувати групами (через 2-5 м одне від одного) на відстані 10-20 м одна від одної. В таких випадках отримується велика кількість дрібних галявин різної величини і форми, що оживлює масив, вносить різноманітність навіть в однопородні насадження і створює відчутні контрасти невеликих ділянок світла серед значної кількості тіні.
Групи
Група – це поєднання деревних рослин однієї або декількох порід, розміщених ізольовано на відкритому просторі, з діаметром проекції крон в поперечному перерізі не більше 25 м для малого лісопарку, 50 м – для середнього і 80 м – для великого лісопарку.
Деревні групи мають дуже різноманітне призначення. Вони створюють передній і середній план пейзажу, виступають у ролі акцентів та композиційних центрів, формують фон для скульптури, розчленовують парковий простір, оформлюють галявини; примикаючи до насаджень, вони урізноманітнюють і збагачують край масиву створюючи ефект плавного переходу до відкритого простору.
Групи класифікуються за асортиментом рослин, їх декоративними властивостями, довговічністю, розміщенням рослин та іншими ознаками.
За дендрологічним складом розрізняють групи чисті і змішані (деревні, деревно-чагарникові і чагарникові). Якщо композиція парку включає велику кількість груп, тоді їх рекомендується створювати із однієї породи, щоб уникнути строкатості композиції. Значний художній ефект створюють однопородні групи, висаджені у вигляді «букетів», в яких дерева тіневитривалих порід розташовуються на більш близьких відстанях – від 0,75 до 1,5 м. Таку групу можна створити посадкою на пень молодого деревця (верба) або відводковим способом.
Якщо композиція парку включає відносно невелику кількість окремих груп, які мають особливо декоративне значення, тоді їх необхідно створювати з двох-трьох порід. Можна поєднувати листяні породи з хвойними.
За величиною деревні групи поділяються на малі (2-4 дерева), середні (5-10 дерев) і великі (15-20 дерев).
За конструкцією групи можуть бути щільними та ажурними. Щільні групи утворюють монолітний об’єм, який наскрізь не проглядається, а тому вони добре ізолюють простір. Для побудови щільної темної групи висаджують дерева із щільною кроною та зближеним розташуванням посадкових ям на відстані 0,5-3,5 м одна від одної, або ж створюють складну за формою багатоярусну групу, з дерев різного віку, таким чином, щоб крона одного дерева проектувалась на другу і закривала просвіти між деревами. Подібні групи створюють із тіневитривалих порід.
Рихлі або ажурні групи представлені рідкими посадками деревних рослин на відстані від 3 до 9 м одне від одно, що дає можливість добре розвиватись кожній рослині. Вони наскрізь проглядаються, через стовбури і крони деревних порід видно задній план пейзажу (луг, вода, стіна насадження тощо). Для побудови ажурних груп використовуються переважно світлолюбові породи, але можливе використання і тіневитривалих дерев та чагарників.
За структурою крон: грубі (дуб), середні (в’яз), і тонкі (верба).
За формою виділяють одноярусні і багатоярусні групи.
За кольором крони: темні (ялиця), світлі (верба) і яскраві (дерен).
За композицією групи поділяються на симетричні та асиметричні (вільне розташування дерев у групі). Симетричні групи – це такі групи через, які можна прокласти вісь симетрії, по обидва боки якої на однаковій відстані та з однаковим інтервалом розміщуються деревні рослини. Вони характерні для об’єктів з регулярним плануванням.
За силуетом групи можуть мати співвідношення ширини до висоти 1:2 і 2:1.
За емоційним впливом на психіку: збуджувальні, зосереджувальні та заспокійливі
За довговічністю, ароматичністю та іншими ознаками: довговічні (деревні) і недовговічні (чагарникові), з ароматних рослин (жасмин, бузок, черемха), з гарноквітучих (троянди) та інші типи.
При побудові групи слід враховувати тривалість життя окремих дерев і чагарників. Про це слід постійно памятати і вводити в групи більш довговічні рослини (наприклад, замість пірамідальної тополі пірамідальну форму дуба). Це ж стосується динаміки росту деревних порід (швидкоростучі, повільноростучі, низькорослі), яка теж має узгоджуватись.
За своєю побудовою групи мають ядро, яке складається з одного або декількох дерев, переважно високих. Воно може бути чистим або змішаним за складом. Залежно від фактури крон (ажурна чи щільна) дерев, що формують ядро, група може здаватися світлою й радісною або ж строгою та урочистою. Навколо ядра компонуються інші рослини. Деревні рослини, які утворюють ядро, висаджують на більш близькій відстані (деколи 0,7-0,8 м) порівняно з периферією групи, де рослини розміщують деколи на 3-5-8-10 м від ядра групи і 3-5 м один від одного. Декоративність групи буде значно вищою, якщо її краї будуть нерівними, з виступами. Підбір рослин для побудови групи передбачає їх м’яке поєднання або ж контрастне співвідношення залежно від декоративних властивостей порід.
Згідно з вимогами на дальньому плані необхідно розміщувати великі групи, в яких чисельність дерев однакових порід більша, силуетні і кольорові контрасти різкіші. До групи, яка буде розглядатися з близької відстані, вимоги інші, тут порівняно більше значення мають декоративні властивості рослин (фактура і забарвлення стовбурів, малюнок гілок, мозаїка і колір листя та квітів).
При побудові групи слід дотримуватись два простих правила: в групі не повинно бути висаджено три і більше дерев в ряд, а відстань між рослинами неповинна бути однаковою.
Між деревами I величини одного виду …………………………….… 3-6
Між різними деревами I величини ……………………………………. 4-8
Між деревами I і II величини ………………………………………….. 4-8
Між деревами II і III величини ………..……………………………..…1-4
Між деревами I величини і чагарниками ……………………………..3-5
Між деревами II або III величини і чагарниками …………………..1-4
Між високорослими чагарниками ……………………………………. 1-3
Між чагарниками середньої висоти ……………………………..0,8-1,5
Між низькорослими чагарниками …………………………………...1-0,7
В перші роки посадки молоді групи рідкі та невиразні, тому для декоративного ефекту їх можна ущільнювати тимчасовими деревами. Беручи до уваги незначний декоративний ефект від посадки саджанців і втрати (або вибірки під час догляду) деякої їх кількості в процесі природного відпаду, рекомендують при створенні груп і куртин посадкову кількість вираховувати за такою формулою:
де: N – кількість дорослих екземплярів; n – кількість висаджуваних екземплярів; а – середня довжина групи; b – середня ширина групи; S – площа, зайнята одним екземпляром; К – посадковий коефіцієнт.
Якщо ж посадка проводиться крупними екземплярами, тоді висаджується лише необхідна кількість порід для даної групи.
Кількість груп, їх розміри слід підбирати з врахуванням величини галявини та висоти навколишніх масивів.
Чагарникові групи зазвичай доповнюють деревні масиви або групи, роблять їх композицію більш довершеною (формують нижній ярус) та забезпечують плавний перехід до відкритих галявин. Крім того, вони мають самостійне значення, як елемент композиції (в садах, скверах, житлових дворах).
Для одержання найбільшого декоративного ефекту під час цвітіння, чагарникові групи найкраще створювати з рослин одного виду або сорту, відводячи їм окремі ділянки, наприклад, для бузку, вейгели чи жасмину. Чагарникові групи слід розташовувати на фоні деревних насаджень. Особливу увагу слід приділяють гармонійному поєднанню кольору, текстури і форми чагарникових груп та їхнього фону (масиви, куртини, групи). Наприклад:
група чубушників на фоні березового насадження (біле забарвлення квітів гармоніює з білою корою беріз);
група калин на фоні кленів (білі із зеленкуватим відтінком квіти і текстура листя калини гармоніює з текстурою листя кленів).
Змішані групи гарноквітучих чагарників формуються найкраще з двох-трьох видів, причому один з них має домінувати, а решта його доповнювати. Під час компонування групи підбирають рослини або з одночасним цвітінням, для створення великої мальовничої плями в певному сезоні, або ж із цвітінням у різні періоди вегетації.
Слід мати на увазі, що чагарники розвиваються швидше, ніж дерева, і у випадку густої посадки швидко змикаються, тягнуться догори і втрачають декоративність. Проріджування групи не дає бажаних результатів, оскільки декоративність вже втрачена. Тому чагарники висаджують на таку відстань один від одного, яку вони вимагають на час їх повного розвитку, тобто 3-5 років.
Для посадок на узліссях використовують високодекоративні види чагарників із мальовничою кроною і масовим цвітінням. Не рекомендується засаджувати узлісся суцільною масою чагарників, їх краще розміщувати групами, між якими необхідно залишати розриви. Для надання контуру узлісся природних обрисів, використовують різні прийоми. Наприклад, чагарники з легкою ажурною кроною, білими або яскраво забарвленими квітами (глоди, дерени, дейції, вейгели, чубушники) здатні створювати враження більшої рельєфності узлісся. І навпаки, чагарники з щільною кроною, крупним темним листям (калини звичайна і гордовина, ліщина, жимолость татарська) слід висаджувати у заглибленнях узлісь, підкреслюючи тим самим глибину наявних бухт (впадин).
Підбір рослин для створення біогруп проводять на основі чотирьох принципів: систематичного, екологічного, фітоценотичного і фізіономічного (художньо-декоративного).
Систематичний принцип передбачає використання в одній композиції різних видів одного і того ж роду (родини), що підкреслює їх загальні декоративні властивості, створює художнє поєднання і примушує глибше сприймати красу композиції (наприклад, сирінгарій, розарій, березовий гай, барбарисові групи).
Екологічний принцип є комплексним і включає в себе основні методи:
лісотипологічний метод передбачає створення лісопаркових об’єктів із застосуванням типів лісу та лісорослинних умов;
еколого-факторальний метод передбачає формування культурних біогеоценозів на основі окремих екологічних факторів;
еколого-біоморфологічний метод побудови передбачає формування насаджень з врахуванням життєвих форм рослин та їх співвідношення;
біогеоценологічний метод спрямований на те, щоб створити угрупування рослин, які максимально наближені до природних;
рекультиваційно-фітомеліоративний метод – це система заходів спрямована на відновлення продуктивності порушених грунтів і створення господарсько-цінних культурних ландшафтів.
Фітоценотичний принцип побудований на підборі порід дерев, які в природі (фітоценозах) зростають разом (наприклад, береза з ялиною, сосна з березою, сосна з дубом).
Художньо-декоративний (фізіономічний) принцип передбачає використання спільних ознак будови рослин, форми, текстури, кольору. Фізіономічний принцип має на меті показ найбільш характерних рис будови дерев та кущів. Були запропоновані класичні поєднання: липа – калина, береза – жимолость – жасмин. Поєднання дерев із складними листками (гледичія – софора – горіх - ясен) або дерев і кущів з кольоровим забарвленням листя (слива Пісарда, барбарис зв. ф. Тунберга, клен явір ф. пурпурна, ліщина звичайна ф. пурпурна).