Партери

Партером називається декоративна композиція, яка розміщується на горизонтальній площині та виконується з рослин, інертних матеріалів та води. Партери можуть складатися з одного, двох, чотирьох і більше елементів. Зазвичай партери бувають прямокутної форми із співвідношенням сторін 1:2-1:7.

В малюнках партерів використовуються рослинні мотиви: стилізовані гілки, листя, квіти рослин, скомпоновані в різних поєднаннях. Фоном для малюнка в більшості випадків служить пісок, щебінь та інші інертні матеріали. Невід’ємною частиною партерів є периметральні рабатки (смуги), які виконують не тільки захисну, але й декоративну роль. Основною вимогою яка висувається до партерів є одночасне і повне візуальне сприйняття.

Класифікація партерів:

1. Мереживні, узорні або партери - «вишивки».

2. Набірно-орнаментальні.

3. Англійські.

4. Розрізані.

5. Партери навколо оранжерей.

6. Водні.

Солітери

Солітер – одиночне дерево, яке росте на галявині, майданчику, полі або на віддалі від масиву зелених насаджень. Солітер, висаджений на галявині або майданчику, як правило виконує роль композиційного центра. Одиночні посадки повинні або гармонійно ув’язуватись з навколишнім пейзажем, або створювати яскравий контраст. Тінь від солітера не повинна торкатися контуру фонових насаджень. Солітер повинен відрізнятися від навколишніх дерев своєрідністю крони, забарвленням листя, ефективним цвітінням або плодоношенням. Чим ближче до людини знаходиться дерево, тим більше значення мають гілки крони, забарвлення листя, характер цвітіння і плодоношення. Чим далі воно від глядача, тим більшого значення набуває силует дерева.

Відстань від солітера до глядача повинна становити не менше двох його висот. Форма дерева без помітного викривлення сприймається з відстані, яка рівна трьом його висотам. Великий солітер добре сприймається на відстані 300-400 м.

При визначенні видової перспективи слід враховувати, що з південної сторони під впливом нерівномірності освітлення крона розвивається швидше, ніж з північної сторони, тому слід уникати огляд солітера із заходу або сходу.

Класичними солітерними деревами є дуб, береза (особливо її плакучі форми), липа, модрина, верба та інші породи. Але такі дерева, як клен ясенелистий, який з віком нарощує нерівномірну, некрасиву форму крони, для солітерних посадок не придатний. Для солітерів із чагарників підійдуть гарноквітучі (бузок звичайний), незвичного колориту (клен гінала), або гарноквітучі і колоритні (калина) рослини.

В регулярних композиціях використовують рослини з геометрично правильними формами крони, а в пейзажних – з природними.

При проектуванні солітерних посадок слід враховувати, що в перші роки, молоде деревце погано переносить негативні кліматичні умови відкритої місцевості і страждає від конкуренції оточуючої його трав’янистої рослинності навіть в тих випадках, коли виконують рихлення пристовбурових кругів. Довгі роки таке дерево не дає нормального приросту і своїм слабким стовбуром та погано сформованою кроною створює негативне враження. Тому в тому місці, де в майбутньому повинен бути солітер, в перші роки створюють групу дерев на площі, яка відповідає розмірам проекції крони одного дерева даної породи в зрілому віці. Такий прийом посадок дозволяє вже на ранній стадії формування ландшафту встановити пропорції між розмірами майбутнього дерева і відкритим простором. Шляхом зріджування групи поступовою вибіркою гірших екземплярів і посиленого догляду за кращими, вибирають один найкращий екземпляр, який відповідає проектним вимогам.

Місце для солітера повинно повністю відповідати його екологічним вимогам і найкращим чином узгоджуватись з оточуючим ландшафтом (верба – на лугу біля води, ялиця і ялина – на північному схилі, сосна – на піщаному пагорбі).

Алеї

Алеєю називають прямолінійну дорогу з рядовою обсадкою. Крім рядових посадок алеї можуть обсаджуватись групами рослин з певним інтервалом між ними. При формуванні алеї рядовими посадками деревні породи можуть висаджуватись в 1 або 2 ряди з кожної сторони. У випадку двохрядної посадки дерева можуть розміщуватись рядами або в шахматному порядку.

В плановій композиції парку виділяють основні і другорядні алеї (за призначенням). Основні алеї з’єднують входи парку з найбільш важливими його об’єктами (центральною площею, великим архітектурним об’єктом, клубом, палацом культури, виставковим павільйоном, пам’ятником архітектури) або територією, що є найбільш цікавою в ландшафтному відношенні і т.д. Залежно від їх розміру і відвідуваності, ширина може коливатись від 5 до 30 м.

На головних алеях зазвичай виникають зустрічні потоки відвідувачів. Тому планування таких алей повинно носити складний профіль: для головного потоку відводиться центральна широка частина алеї, а бокові вузенькі частини призначенні для зустрічних потоків. Роздільні смуги можуть облаштовуватись чистим газонним покриттям або в поєднанні з деревно-чагарниковою рослинністю чи (і) квітниками.

Другорядні алеї влаштовують всередині парку і призначенні вони для рівномірного розподілу відвідувачів на його території. Їх ширина коливається від 2 до 5 м.

За плануванням алеї бувають прямолінійні і зігнуті в плані. Прямолінійні алеї влаштовують переважно на рівнинних ділянках території об’єкту. Початок і кінець алей акцентують архітектурними спорудами або ж посадкою найбільш декоративних дерев та чагарників, чи іншими елементами.

Зігнуті в плані алеї влаштовують, як правило, при наявності рельєфу. При їх прокладанні, на згинах, необхідно створювати перспективи на забудову, пам’ятник архітектури, водний простір, декоративну групу або солітер. Пейзажі повинні бути різні за глибиною та з певною послідовністю їх чергування.

У випадку прокладання алеї (прямолінійної або зігнутої) вздовж схилу чи біля його підніжжя, деревні і чагарникові рослини розміщують таким чином, щоб закрити схил від очей пішоходів. В зв’язку з цим посадку дерев загущують, а попереду їх висаджують живопліт. Зі сторони пониженої частини схилу алею формують однотиповими деревами з щільною кроною та високим штамбом.

За структурою алеї можуть бути симетричні та асиметричні.

За вертикальною зімкнутістю крон – 1, 2, 3 ярусні.

За своєю конструкцією алеї бувають відкритого і закритого типу. Під відкритим типом розуміють алеї, які обсадженні високостовбурними деревами, крізь які проглядається навколишня територія. При влаштуванні відкритих алей велике значення має створення системи різних за глибиною пейзажних картин. Закриті алеї – це алеї, які ізольовують відвідувачів від бокових пейзажних картин і спрямовують його увагу за напрямком руху. Для їх влаштування використовують дерева в поєднанні з живоплотами або дерева з низьким штамбом (ялина, туя, бук).

Можливе чергування окремих відкритих ділянок алеї із закритими.

За складом алеї бувають однопородні або можуть складатися з двох і більше порід. При цьому рослини висаджуються в певних закономірних поєднаннях, які чергуються між собою. Це чергування може утворювати метричні і ритмічні ряди.

Метричний ряд – це рівномірна побудова одних і тих же елементів алеї, наприклад, обсаджування деревами однієї породи з однаковою висотою і кроною. Складний метричний ряд утворюється чергуванням різних порід (посадка серед дерев з кулевидною формою крони дерев з колоновидною кроною).

Ритмічний ряд – це розміщення рослин з наростанням або спаданням будь-якої ознаки. Наприклад, за висотою штамбу або забарвленням листя (перехід від темно-зеленого до сріблястого забарвлення).

Формувати алеї краще з однієї породи. Чергування в одному ряду порід з контрастними формами крони (пірамідальними, кулеподібними, плакучими) досить часто знижує декоративність алеї. Однак, щоб уникнути одноманітності та монотонності, на довгих вулицях і дорогах, можна висаджувати різні породи на окремих ділянках алеї.

Підбір порід для алеї залежить від її довжини, ширини та призначення. На довгій широкій алеї висаджують потужні дерева з широкими кронами, а на коротких і вузьких – невеликі дерева з вузькими кронами. Для алей, які ведуть до споруд або будівель з визначною архітектурою, підійдуть рослини з чіткими формами крон (пірамідальні, кулевидні, колоновидні), а для алей, що ведуть до лугу або ставка – з розкидистими, майже плакучими формами.

В алейних посадках вздовж доріг і на вулицях забороняється висаджувати породи з низькоопущеною кроною та низькозвисаючим гіллям (плакучі форми верби білої, берези повислої, шовковиці білої, ясена звичайного, горобини звичайної та інших видів), а також породи, що засмічують пішохідні доріжки плодами (шовковиця), дають кореневі відприски (тополя біла, сіра), та ті, що погано пахнуть (бархат амурський, гінкго двохлопатеве).