3. Елементи паркової композиції Галявини

У формуванні паркового середовища велике значення має побудова його об’ємно-просторової структури, тобто гармонійне поєднання відкритих і закритих просторів та їх співвідношення. Для кожної природно-кліматичної зони встановлено своє конкретне співвідношення відкритих і закритих територій, що обумовлено необхідністю провітрювання та нормальною інсоляцією. Наприклад, в центральній частині України найбільш сприятливим є рівне співвідношення відкритих і закритих територій (50 %×50 %); в Поліссі та північних районах України, а також Карпатах і Закарпатті бажано, щоб 40 % території було зайнято насадженнями, а решта площі (60 %) відповідно залишалася відкритою і захищеною від несприятливих північних вітрів; в південних степових і приморських районах кращим буде інше співвідношення, а саме 70 % насаджень і 30 % відкритих територій, узлісся галявин формується рихлим, продувним, здатним забезпечити необхідну аерацію і таким чином уникнути застою перегрітого повітря.

Галявини, як елемент відкритих територій відіграють величезну роль в організації функціонально-просторової структури парку або саду. Вони необхідні в композиції як відкриті простори, що контрастують з масивами насаджень, і використовуються для прогулянок, ігор та спорту.

Галявини розрізняють за групами ознак, а саме:

за конфігурацією галявини можуть бути округлими або витягнутими із спокійними або посіченими контурами; виступи і западини, які утворюються в узліссі насадженнями, формують композиційно цікавий простір галявини, який неможливо охопити з однієї точки огляду, створюючи таким чином ілюзію значно більшого за величиною простору ніж це є насправді;

за малюнком контура узлісся бувають однорідними, барельєфними і горельєфними; в однорідному узліссі насадження утворюють плоску стіну, яка є фоном для деревно-чагарникових груп, в барельєфному – окремі групи трохи виступають за межі основного контуру, не відриваючись від масиву, а в горельєфному типі – групи насаджень сильно виступають вперед, але також не відриваються від масиву;

за структурою узлісся можуть бути щільними (насадження мають чіткий контур і утворюють суцільну стіну) і рихлими (межа між масивом та відкритим простором слабо виділяється завдяки вільному розміщенню груп і солітерів).

Важливим є правильне визначення місця галявини в плані. Не рекомендується рівномірно розподіляти їх по всій території парку, оскільки це порушить виразність його частин. Величина галявин залежить від їх призначення та величини об’єкта. Наприклад, величина галявини перед будівлею зазвичай рекомендується шириною не менше ширини самої будівлі, а довжиною в 2-5 разів більше будівлі. Прийнято вважати, що по ширині найбільшими ландшафтнотворчими властивостями володіють галявини із середньою величиною 80-120 м.

Галявина повинна добре освітлюватись. ЇЇ орієнтація за сторонами світу, а також розміри та конфігурація визначають режим освітлення. Наприклад, неширока галявина розміром 2 – 3 висоти узлісся, яка витягнута в меридіальному напрямку, буде освітлюватись сонцем всередині дня, а зранку і ввечері – затінюватись. При широтній орієнтації значна частина галявини буде затінюватись вдень, а її східна та західна частини отримуватимуть відповідно ранкове і вечірнє освітлення. На освітленому узліссі галявини розміщують світлолюбиві породи, бажано з темними і компактними кронами, а на тіньовій стороні – світлі, ажурні і більш тіневитривалі породи.