3. Особливості об’ємно-просторової та планувальної структури Парки

Об’ємно-просторова структура парку передбачає влаштування відкритих, напіввідкритих і закритих просторів. Співвідношення закритих і відкритих просторів парку повинно відповідати ситуації місцевості (наявності рельєфу, водоймищ) та природним умовам. Для кожної природно-кліматичної зони встановлено своє конкретне співвідношення відкритих і закритих територій, що обумовлено необхідністю провітрювання та нормальною інсоляцією. Наприклад, в центральній частині України найбільш сприятливим є рівне співвідношення відкритих і закритих територій (50 %×50 %); в Поліссі та північних районах України, а також Карпатах і Закарпатті бажано, щоб 40 % території було зайнято насадженнями, а решта площі (60 %) відповідно залишалася відкритою і захищеною від несприятливих північних вітрів; в південних степових і приморських районах кращим буде інше співвідношення, а саме 70 % насаджень і 30 % відкритих територій, узлісся галявин формується рихлим, продувним, здатним забезпечити необхідну аерацію і таким чином уникнути застою перегрітого повітря.

На території багатофункціонального парку слід передбачати захисну смугу з розміщенням на ній входів, автостоянок та господарського двору. Глибина такої захисної смуги проектується приблизно розміром в 1/10 ширини паркового масиву, але не менше 10 і не більше 150 м. Крім виконання утилітаних функцій, захисна смуга є важливим композиційним засобом, який візуально розширює внутрішній простір парку та поєнує його з навколишнім оточенням.

Планувальна структура паркової території включає головні та другорядні прогулянкові маршрути, а також майданчики різного призначення.

В проектуванні пішохідних алей слід передбачати всі необхідні їх елементи: смуги руху пішоходів, розподільні смуги у вигляді квітників або газонів (при ширині алеї 10 м і більше), смуги і «кишені» для встановлення лавок.

За санітарно-технічними вимогам покриття паркових доріг не повинно пилити, бути рівним, зручним для ходьби, не мати яскравого забарвлення та гармонійно поєднуватися з оточенням. З цією метою в парках використовуються щебеневе, гравійне, ґрунтове та плиточне покриття. Асфальт використовується на схилах та нестійких ділянках, а також на дорогах господарського призначення. Проектуючи дороги слід пам’ятати, що їх плавні повороти, без зайвих викривлень, в поєднанні з рослинністю є прикрасою паркових пейзажів.

Таблиця 20. Ширина паркових доріг і алей

№ з/п	Тип паркових доріг	Ширина, м	Інтенсивність пішохідного руху при розрахунковій смузі 0,75 м; чол./год
1	Основні пішохідні алеї і дороги	6 – 50	до 600
2	Другорядні але і дороги	3 – 8	до 500
3	Додаткові пішохідні дороги і стежки	0,75 – 3	–
4	Велосипедні доріжки	1,5 – 2,5	–
6	Господарські проїзди	3,5 – 5,5	–

Сади

Об’ємно-просторова структура саду залежить від його призначення та розташування в плані міста. Наприклад, сади для прогулянок і відпочинку мають просторову структуру у вигляді відкритої території в центральній частині та насаджень щільної конструкції на периферії.

Об’ємно-планувальна структура саду. Міські сади розраховані на масове відвідування, тому планувальна організація повинна включати великі за розмірами майданчики, розгалужену мережу доріг, мати достатню кількість обладнання та високий рівень інженерного благоустрою. Основні майданчики для відпочинку рекомендується розміщувати в глибині зеленого масиву.