3. Дендроплан

Дендроплан складається на об’єкти, що мають складну планувальну структуру. Масштаб виконання аналогічний масштабу в якому викреслюється генплан.

Дендрологічний план показує розміщення деревних і чагарникових рослин (в умовних позначеннях) у поєднанні з газонами, майданчиками, доріжками та водоймами. На плані формуються обриси масивів, куртин, груп, поодиноких дерев, будуються окремі пейзажні картини та види.

На полях креслення дендроплану повинні бути розміщені: умовні позначення, орієнтація за сторонами світу з розою вітрів, асортиментна відомість деревних та чагарникових рослин (табл.11).

Таблиця 11. Відомість асортименту дерев і чагарників

Номер на кресленні	Назва		Стандарт	Кількість, шт	Примітка
	українська	латинська
1	2	3	4	5	6
	Хвойні деревні породи Листяні деревні породи Хвойні кущі Листяні кущі Ліани	(за алфавітом) (за алфавітом) (за алфавітом) (за алфавітом) (за алфавітом)

На великі за площею об’єкти озеленення або складні їх ділянки можуть викреслюватись декілька дендропланів, які відображають тимчасові насадження по деревним і чагарниковим породам відповідно із сезонністю цвітіння, поетапне формування садово-паркового ландшафту тощо. Квітники відображаються на генплані і детально розробляються в робочих кресленнях. На великі та важливі об’єкти складають спеціальний проект квіткового оформлення.

4. Розбивочне креслення

Розбивочне креслення виконують для точного перенесення проектних планувальних елементів садово-паркового об’єкта в натуру, тобто для розбивки доріжок, майданчиків, басейнів, квітників, споруд, малих архітектурних форм та інших елементів планування на місцевості.

Для розробки креслення з генплану знімається копія на кальку без запроектованих зелених насаджень та горизонталей. На копію наносяться: межі об’єкта, дорожньо-стежкова мережа, майданчики всіх типів, постійні і тимчасові споруди, елементи мережі наземних комунікацій, крупні дерева та валуни – тобто, всі існуючі та запроектовані планувальні елементи, а також ті до яких можна «привязатись» при розбивці елементів планування. На кресленні вказують розміри майданчиків, доріжок, споруд, квітників тощо.

Для виконання розбивочного креслення існують такі способи: метод ординат, метод квадратів та метод теодолітного ходу. Вибір методу виконання розбивки планувальних елементів залежить від величини об’єкта зеленого будівництва, рельєфу території, наявності деревних і чагарникових рослин, споруд та будівель. На одному об’єкті можливе одночасне використання різних методів.

Метод ординат використовують на невеликих за площею відкритих територіях із слабо посіченим рельєфом. Суть даного методу полягає в тому, що всі запроектовані елементи планування «прив’язуються» ординатами до базисних ліній, прокладених в натурі. Базисні лінії в свою чергу «прив’язуються» до існуючих елементів планування. Це можуть бути будівлі (постійні або тимчасові), бордюри і снуючих прилеглих доріг або проїздів, огорожа, великі валуни, старі дерева тощо. Коли неможливо «прив’язати» базисну лінію до двох точок, тоді обов’язково вказують кут. Базисних ліній може бути декілька. При необхідності можна проводити допоміжні базисні лінії, які «прив’язують» до основних. Кількість базисних ліній має бути гранично мінімальною і визначатись залежно від складності планування та величини об’єкта. Всі базисні лінії позначаються великими українськими літерами. На початку базисної лінії вказується нульова точка, від якої буде проводитись підрахунок відстаней.

До базисних ліній за допомогою перпендикулярів (ординат) прив’язують запроектовані елементи планування (краї доріжок, кути споруд, майданчиків квітників тощо) вказуючи відстані в метрах з точністю до сотих. На базисних лініях вказують відстані між ординатами, починаючи від нульової точки. Кількість розмірів повинна бути мінімальною, але достатньою, для виносу проекту в натуру.

Довжина ординат не повинна перевищувати 20 м (довжини металевої рулетки). Відстань між перпендикулярами залежить від крутизни поворотів доріжки: при крутих поворотах – 5 м, плавних – 10 м і більше.

При плануванні круглих елементів, заокруглень доріжок на перехрестях та поворотах, а також заокруглених країв майданчиків, вказують радіуси, центри яких прив’язують до базисних ліній.

Ц ифри, якими позначають відстані повинні мати величину 4 мм; ставлять їх над розмірними лініями. Розмірні лінії проводять на відстані не менше 1 см від вимірювальних ліній планувальних елементів. В місцях перетинання перпендикулярів з розмірними лініями, справа на ліво під кутом 45⁰ ставлять засічки. Існує й інший спосіб позначення відстаней на кресленнях, коли розмірні лінії проводять у вигляді стрілок, що направлені в протилежні сторони, а цифри, якими позначають відстані, ставлять в розривах ліній.

При наявності великої за площею рівної, вільної від деревної рослинності ділянки використовують метод квадратів. Даний метод доцільно застосовувати також і для об’єктів з хвилястою мережею доріжок, складною конфігурацією майданчиків або інших елементів планування. Для цього на копію з генплану наносять мережу квадратів із сторонами 5, 10, 20 або 50 м залежно від складності планування. При наявності складних ділянок, квадрат в даному місці можна розбити на декілька менших квадратів. Одну із сторін сітки квадратів необхідно «прив’язати» до будь-якого існуючого елементу планування. Точки перетину вертикальних і горизонтальних ліній нумерують. До сторін квадратів перпендикулярами прив’язують краї доріжок, кути майданчиків і т.д. В місцях перетину планувальних елементів із стороною квадрата проставляють відповідні розміри.

Часто на практиці метод ординат і квадратів застосовують разом: великі елементи розбивають за допомогою базисних ліній та ординат, а невеликі зі складним плануванням за допомогою сітки квадратів.

М етод теодолітного ходу застосовується на різних за величиною об’єктах з великою кількістю насаджень (закриті території) та складним рельєфом. Виконується він за допомогою побудови теодолітних ходів по алеях та дорогах і прив’язкою до них окремих елементів планування або споруд. Для цього на червоній лінії, наприклад біля входу в парк чи сквер, визначається точка, що лежить на осі запроектованої алеї чи дороги і визначаються її координати. Вся алея або дорога розбивається на ряд відрізків з характерними поворотами, вигинами, тобто намічається траса, що має характер ламаної лінії. В точках перелому ліній вказуються координати, румби, азимути. До лінії теодолітного ходу прив’язуються елементи планування.

На полях креслення розміщуються: експлікація, умовні позначення, орієнтація за сторонами світу (в лівому верхньому кутку), кутовий штамп (в правому нижньому кутку), конструктивні розрізи паркових доріжок, майданчиків, інженерних споруд.