2. Робочий щоденник обліку зелених насаджень

3. Технічний паспорт об’єкта.

Інвентаризація проводиться 1 раз на 5 років з квітня по жовтень у відповідності з інструкцією по інвентаризації зелених насаджень в містах та селищах міського типу.

Вихідними даними для проведення інвентаризаційних робіт є існуючий генеральний план об’єкту або робочі креслення (посадкове, розбивочне) на основі геодезичного плану. Якщо проектна документація на об’єкт відсутня, тоді власник території зобов’язаний замовити повторний проект на базі отриманого геодезичного плану від Міськгеотресту (за спецдоговором). В свою чергу геодезичний план в М 1:500 замовляється на основі отриманого у районного архітектора ситуаційного плану в М 1:2000.

Інвентаризація зелених насаджень і конструктивних елементів об’єкту проводиться в два етапи:

I – польовий (збір даних);

II – камеральний обробіток отриманого матеріалу.

На першому етапі вивчають існуючу документацію, уточнюють межі об’єкту, ландшафтно-планувальні дані, існуючі типи просторової структури, вивчають наявність комунікацій і споруд, а також проводять зйомку та дознімання насаджень, які наносять на план з відповідними записами в робочому журналі (щоденнику).

На другому етапі узагальнюють отримані дані, аналізують і упорядковують записи в журналах й відомостях, розробляють баланс території, оформлюють план інвентаризації (стара ситуація на плані закреслюється червоною тушшю, а всі зміни наносяться чорною) та складають відповідний акт про закінчення робіт для їх приймання-здачі. Даний етап проводять паралельно з польовими роботами, оскільки знайдені помилки і прорахунки легше виправити відразу ж.

На основі отриманих даних вносять корективи в паспорт об’єкта. Застарілі записи закреслюються червоною тушшю в одну лінію, а нові вносяться в нижні горизонтальні строки.

Залежно від розміру об’єкту та наявності зелених насаджень інвентаризація може проводитись різними способами. В парках (площею до 20 га), скверах, бульварах проводиться індивідуальна (подеревна) інвентаризація, а на об’єктах площею більше 20 га і які створені на базі природних насаджень – групова інвентаризація.

Під час інвентаризації незалежно від способу її виконання для зручності проведення обліку об’єкт умовно розділяють на ділянки, що обмежовуються візирами, які в натурі можуть співпадати з доріжками, алеями чи іншими постійними елементами внутрішньої ситуації. Цим умовним ділянкам присвоюються порядкові номери, які обводяться кружечками.

Групова інвентаризація. Інвентаризацію розпочинають із зйомки зовнішніх меж території об’єкта і описування прилеглих до них насаджень. Для роботи беруть зошит в клітинку і на правій його сторінці притримуючись певного масштабу, ведуть абрис. Суть його полягає в тому, що при вимірюванні довжин зовнішніх меж, на ньому графічно відображають дороги, канави, просіки, лінії електропередач, водогін тощо, які примикають до них або перетинають, а також вказують відстані точок їх дотику чи перетину. В подальшому на плані намічають лінії-візири. Візири можуть бути паралельними, мати вигляд віяла або ж співпадати з дорогами, просіками, канавами і т. д., але обов’язково проходити по всіх ділянках, які потребують огляду та опису. У всіх випадках кінці візирів повинні бути прив’язані до ліній зовнішньої межі, а при промірах фактична довжина повинна співпадати з довжиною на плані. Опис ділянок, які перетинають візири, проводять аналогічно як і з граничних ліній.

Під час інвентаризації в межах кожної ділянки групи дерев, кущів, квітів тощо, нумеруються. Нумерація відбувається таким чином: до номеру ділянки додається велика літера алфавіту, наприклад 1-А, 1-Б і т.д. Поодинокі цінні рослини інвентаризують та наносіть на план індивідуально з великою точністю.

На лівій сторінці цього ж зошиту проводять опис інвентаризаційних ділянок. Ділянки, що покриті деревами, описуються за прийнятими у лісівництві формулами. Під час опису вказують породний склад (формулу складу), повноту, середній вік, середній діаметр на висоті 1,3 м, середню висоту, а також підріст, підлісок, ЖНП, тип ґрунту.

Формула складу для середньовікових насаджень визначається за запасом деревини кожної породи окремо на пробній площі, а для молодняків – за кількістю дерев на ній. Числа у формулі відображають відсоток кожної деревної породи від загального запасу насадження і в загальній сумі повинні становити цифру 10. Назву порід позначають першими буквами слів: сосна – С, береза – Б, ялина – Ял, осика – Ос, вільха чорна – Віл. ч.

Вік насадження визначають за кількістю річних шарів на пеньках зрубаних дерев або за кількістю мутовок на ростучих деревах хвойних порід.

Повноту або густоту насадження вказують в десятих долях одиниці, вважаючи, що зімкнутий деревостан має повноту, рівну 1.

Діаметр середнього за товщиною дерева вимірюють на висоті 1,3 м і вказують в сантиметрах, а його висоту – в метрах. Дані величини визначають за допомогою таксаційних приладів (висотомірів, мірної вилки) або ж на око.

Підростом називаються молоді дерева лісоутворюючих порід висота яких не перевищує ¹/₄ висоти материнського деревостану і в майбутньому здатні його замінити.

Підлісок складається із чагарників та дерев, які в даних ґрунтово-кліматичних умовах не можуть утворити деревостан.

Ґрунтовий покрив може бути мертвим, моховим, трав’яним або змішаним, а також мати різну щільність. Описуючи ґрунтовий покрив потрібно вказувати видовий склад рослин. Різні трави характеризують різну ступінь вологості та родючості ґрунту. Покрив із блискучих мохів, а особливо із лишайників вказує на сухість піщаного ґрунту; моховий покрив із зозулиного льону і сфагнуму – на інтенсивний процес заболочування.

Тип ґрунту визначають за наявними розрізами в ямах і канавах або за допомогою ґрунтового шурфу.

Відповідно до скорочених позначень абрису, на другій сторінці зошита можна виконувати опис зазначених ділянок. Наприклад:

Галявина; ґрунтовий покрив – тонконіг луговий, костриці лугова і червона з домішками білої та червоної конюшини; ґрунт суглинистий, опідзолений.

1-А) 5Б2С3Ял 20 р., повнота – 0,7, d=12 см, h=13 м; підріст густий із ялини; ґрунтовий покрив рідкий трав’янистий (яглиця, тонконіг боровий); ґрунт супіщаний, товщина гумусового шару – 12-15 см.

1-Б) 7Ял2С1Б 60-80 р., повнота – 0,5, нерівномірна по площі; d=24 см, h=20 м; підріст – ялина 20-30 років середньої густоти; ґрунтовий покрив рідкий трав’янистий, зрідка зустрічається зозулин льон та брусниця; ґрунт суглинистий, опідзолений.

1-Г) 10 С 20р., повнота – 0,8, d=8 см, h=10 м; ґрунтовий покрив мертвий з вкрапленнями блискучих мохів; ґрунт супіщаний з шаром гумусу 5 см.

Індивідуальна (подеревна) інвентаризація проводиться при рідкому та нерівномірному зростанні дерев. У випадку виявлення груп цінних чагарників та багаторічних квіткових рослин, одночасно проводиться і групова інвентаризація. Дерева та кущі на план наносяться умовними позначками (маленькими кружечками, трикутничками або крапками) тушшю, а біля них справа у вигляді дробу записують формулу, яка містить елементи характеристики цього дерева. В чисельнику вказують породу, першою літерою її назви, а біля неї – діаметр стовбура в сантиметрах на висоті 1,3 м. В знаменнику вказують якісний стан дерева, вказуючи першу літеру оцінки (добрий стан – д, задовільний стан – з, незадовільний стан – не зад.). Наприклад, така характеристика дерева: дуб в доброму стані з діаметром стовбура 40 см буде записана у вигляді формули . Черговість робіт при подеревній інвентаризації аналогічна, як і при груповій. Відмінність полягає в тому, що при індивідуальній інвентаризації, кожне дерево прив’язується до базисної лінії (візиру) окремо. Візир прокладають з таким розрахунком, щоб відстані між ним і деревами, які до нього прив’язуються не перевищували довжину мірної стальної стрічки або рулетки, тобто 20 м. Базисну лінію розбивають на однакові за довжиною відрізки (5 – 10 м) з обов’язковим встановленням у точках ділення кілочків, які будуть слугувати початком відліку – точкою «0». Дерево прив’язують до базисної л інії при замірі трьох відстаней: від двох кінців відрізка до рослини і третім відліком буде довжина перпендикуляра прокладеного від лінії візира до цього ж дерева. Коли при переміщені по візиру наступне дерево або група дерев опиниться найближче до нього, мірну стрічку, укладену чітко по лінії, залишають лежати на землі, а від неї за допомогою трьох замірів іншою ж стрічкою вимірюють відстань до цієї рослини. Отримані заміри збільшують на величину, яка рівна половині діаметру стовбура дерева біля землі, оскільки відстань вказується від центру стовбура до базисної лінії.

На абрисі журналу записують виміряні відстані, назви порід, розміри і якість дерев короткими формулами: 1 , 2 і т.д., де цифри перед дробами вказують номер інвентаризаційного дерева. На лівій сторінці журналу заміри дублюють записами: 1 , де числа 0,0 м – 7,70м; 6,0 м – 4,80 м; 10,0 м – 6,20 м означають відстані від базисної лінії до дерева.

Групи чагарників і багаторічників до візирної лінії прив’язують за контури їх границь, нумерують та описують в прилеглій до плану відомості вказуючи видову кількість рослин. Газони і квітники обліковують за площею, а багаторічники крім того, за кількістю кущів на обліковій ділянці.

При проведенні індивідуальної інвентаризації дерева діаметром, не менше 12 см (на висоті 1,3 м), маркірують в натурі шляхом замальовування частини стовбура у вигляді смужки розміром 2×2 см; по замальованому місці пишуть: вид рослини (однією буквою, наприклад, дуб – Д), дату спостережень і присвоюють інвентаризаційний номер.