4. Рокарії і альпінарії

Тисячу років тому перший японський садок мав вигляд майданчика засипаного білим каменем з єдиним деревом клейєри в центрі. Пізніше у китайському і японському садово-парковому мистецтві камінь став одним із головних композиційних елементів. У XVIII ст., коли природний пейзажний напрям в Англії набув розвитку, камінь у тодішніх парках почав виступати як самостійний декоративний елемент. З нього будували гроти, а згодом крупні садибні парки стали прикрашати групами масивних каменів. В Україні память про цей “камяний вік” у садово-парковому будівництві несуть “Софіївка”, Алупкинський і деякі інші парки.

Рокарій – площинна композиція в якій декоративні рослини поєднуються з каменем. Рокарії виконуються у вигляді терас, підпірних і кам’янистих стінок, схилу покритого розсипом дрібних каменів, припіднятої клумби або квітника.

Величину і кількість каменів для рокарію підбирають відповідно до розмірів ділянки і повязують з оточуючою рослинністю, МАФ, водоймами і т.д. Групуючи каміння, дбають про створення обємної композиції. Кожна група каменів за своєю композицією має бути індивідуальною, тобто різних розмірів, з різним співвідношенням площин тощо. Важливо, щоб розміщення каменю нагадувало природне їх розташування. Наприклад, валуни неправильної форми розміщують вільно з врахуванням загальної композиції, заглиблюючи в землю тяжкий бік на ¹/₃ величини каміння. При створенні рокаріїв використовують каміння однієї породи (вапняк, піщаник, граніт, базальт тощо).

З каменем поєднують деревні і чагарникові рослини: сосну гірську, тис ягідний, ялівці різних видів і форм, кизильник горизонтальний, магонію падуболисту, дрік красильний тощо. З квіткових рослин використовують аліссум скельний, іберіс вічнозелений, флокс шиловидний, арабіс кавказький, доронікум східний, чебреці, каменеломки, очитки, молодило тощо.

Альпінарій – це висотна композиція в якій високогірні рослини культивуються в умовах, близьких до природних, тобто в них використовується головний компонент альпійського ландшафту – камінь. Для успішного розвитку рослин альпійського типу необхідний у першу чергу добрий дренаж, постійна вологість грунту, підвищена вологість повітря і рихлий, багатий на гумус грунт. Камені і гравій дуже допомагають у створенні таких умов. Гравій забезпечує добрий дренаж, а камені сприяють збереженню постійної вологості ґрунті під ними і між ними. Коріння альпійських рослин в пошуках вологи проникає під каміння і знаходить найкращий розвиток саме в цих місцях. Для створення альпійських гірок використовують камінь різного пошодження: магматичні (базальт, граніт тощо), осадкові (піщаник, вапняк) та метаморфічні гірські породи, серед яких найважливішими представниками є кристалічні сланці (гнейс та кварцит). При будівництві камянистої гірки необхідно використовувати тільки одну гірську породу, оскільки, наприклад, граніт із піщаником може викликати дисгармонію. Крім того, камені мають поєднуватись за кольором, розмірами і розташуванням. Схили гірки можна сформувати насипаним гравієм, що трапляється на високогірних пасовищах. Деякі кольорові камінці (особливо галька) можна використати для моделювання русла потоку.

Однак головним елементом цієї садово-паркової композиції все ж залишається рослинність, яку групують з врахуванням її природного місцезростання. Розміщуючи рослини на альпійській гірці слід враховувати місцезростання даного виду у природному середовищі. З цією метою гірку розподіляють (зонують) на зони. Кожна зона відповідає певній величині протяжності гірського схилу. При підборі рослин для зон необхідно враховувати їх здатність зростати на певній висоті над рівнем моря, характер розвитку кореневої системи, здатність рослин зростати на малогумусних кам’янистих ґрунтах тощо. Наприклад, цибулинні рослини не можуть зростати на кам’янистих схилах, а очитки, навпаки, легко пристосовуються до будь-яких умов існування. При створенні альпінарію необхідно прагнути до масового ефекту кольорових плям. З метою імітації гірських природних ландшафтів в альпійських гірках широко використовуються оригінальні рештки дерев (особливо дуба), а саме: вузлувате коріння, частини перекручених гілок, покриті мохом пеньки тощо.

Розміри і місцерозташування альпінарію визначаються місцевими умовами і можливостями, як правило це ділянки площею від 2 до 200 м² і висотою 0,5-10 м. Для нормально візуального сприйняття альпійська гірка повинна мати величину не менше 2×2 м. Альпінарій необхідно прив’язувати до рельєфу місцевості (на пагорбах, схилах, відкосах). Найідеальнішим місцем для розташування альпінарію є південний або південно-східний схил. Не рекомендується створювати гірку під кронами листяних дерев, де восени накопичується опале листя, що псує композицію, а також може спричинити задихання низькорослих рослин. Крім того, в залишеному для перегнивання листі заводяться слимаки та інші шкідники декоративних рослин.